Виставка у Кременчуцькій міській художній галереї надихнула на пошук інформації, поринання у минуле, яке нерозривно пов’язане із сьогоденням.
У ці дні у художній галереї міста триває виставка картин кременчуцьких митців «Як тебе не любити, Крюкове мій». Присвячена вона 80-річчю звільнення від нацистів правобережного району Кременчука, який раніше був окремим містом - Крюків-на-Дніпрі.
Виставка цікава і змістовна. Тут розташовані картини таких знаних митців Кременчука, як Микола Анісімов «Старий Крюків-на-Дніпрі», Олексій Рубанов «Травень», Валентина Линник «Крюківський парк», Віктор Кобеляцький «Над Дніпром», Даніїл Данильченко «Після дощу», Надія Нікітіна «Жовтень у Крюкові», Анна Зінчук «Крюків, вулиця Ковальська» тощо.
Велика вдячність організаторам виставки за вшанування пам’яті. Вони не тільки показали нам прекрасні роботи, а й змусили подумки повернутися до подій, що відбулися 80 років тому. А може й далі – до часів заснування посаду Крюкова. Художні полотна стануть для цього історичного екскурсу чудовими ілюстраціями.
Микола Анісімов «Старий Крюків-на-Дніпрі».
25 листопада 1943 року правобережна частина нашого міста - Крюків-на-Дніпрі був звільнений від нацистів. Через 56 днів після визволення Кременчука.
Як написала у своїй статті «День визволення Крюкова» директор міського краєзнавчого музею Алла Гайшинська, над Кременчуком вже майорів прапор визволення, а Крюків ще був територією, підвладною німецькому рейху. І лише пошепки люди переповідали один одному про справжні причини катастрофи німецького ешелону біля гранкар’єру. Про трагедію Кандибиного яру місцева газета написала аж 1944 року. Станція Кременчук почала пропускати ешелони з озброєнням, боєприпасами та продовольством, а у Крюкові були німці.
20 жовтня 1943 року Кременчук одержав електроенергію, по трубах пішла питна вода, пекарня дала першу випічку, а в Крюкові за листівки групи лейтенанта Дніпрова, німці могли розстріляти.
У Кременчуці вже демонстрували радянські фільми, 23 жовтня вийшов перший номер газети «Робітник Кременчуччини», 6 листопада був визволений Київ. Та мешканці Крюкова-на-Дніпрі про це нічого не знали. У Крюкові все ще були окупанти. Ретельно укріплений німцями високий правий берег ніяк не вдавалося взяти. І лише коли радянські війська увійшли до Кам’яних Потоків і над окупантами нависла реальна загроза «котла», - 25 листопада 1943 року вони залишили Крюків.
Отже, безпосередньо у Крюкові тяжких боїв за визволення не було. Знищено було лише прибережні райони та Крюківський вагонобудівний завод. Коли радянські війська увійшли до міста, пише Алла Гайшинська, посилаючись на воєнних істориків і краєзнавців, стояла глибока осінь. Насамперед потрібно було забезпечити людей продуктами, медичною допомогою, пальним. Сапери розшукували приховані мини. Провели перепис населення: налічили всього близько 5 тисяч людей. Полкові кухні готували їжу і пекли хліб. Життя потроху поверталося.
Анна Зінчук «Крюків, вулиця Ковальська».
Чи не найтяжче доводилося дітям, які залишилися сиротами. Відтак у Крюкові по вулиці Ковальській для дитбудинку був виділений дім, що колись належав купцю Гриневичу. Його директором став «лейтенант Дніпров» - Іван Харченко. Вже 10 грудня 1943 року (через два тижні після звільнення) новий дитбудинок прийняв 40 дітей. По мірі визволення українських сіл і міст діти все прибували.
Після визволення у Крюкові розгорнули кілька військових шпиталів, що діяли до вересня 1944 року. Після того, як працівники Крюківського вагонобудівного заводу повернувся з евакуації, вони трудилися не лише над відновлення цехів, а й взяли шефство на вихованцями дитбудинку.
Цікавими сторінками наповнена історія повоєнного Крюкова. Саме тоді було сформовано міські житлові ансамблі прибережного району, району стадіону та парку культури вагонобудівників, почалася забудова Раківки.
Схему планування старого нового Крюкова-на-Дніпрі складено 1946 року Харківським облпроєктом. Крюківський вагонобудівний завод, який 1947 року очолив директор Іван Приходько, став основним містоутворюючим підприємством Крюкова. Людям потрібні були, насамперед, хліб та житло. Хліб, тобто роботу, крюківяни мали на КВБЗ, який колектив швидкими темпами відновлював після війни. А житло зводило заводське будівельне-монтажне управління.
Даніїл Данильченко «Після дощу». На картині - житловий ансамбль з триповерхових будинків, зведений КВБЗ після війни в районі Крюківського мосту.
Справжній будівельний бум 1951-1959 років до невпізнаності змінив правобережжя. Виросли дво- та триповерхові будинки – цілі житлові ансамблі КВБЗ біля мосту та вагонобудівного заводу, школа, технікум, два дитсадки, літній кінотеатр, парк і стадіон, медпрофілакторій, лікарня.
Валентина Линник «Крюківський парк».
Ось так виставка у Кременчуцькій міській художній галереї надихнула на пошук інформації, поринання у минуле, яке нерозривно пов’язане із сьогоденням.
Ганна Кудіярова
