
В Україні процедура прийому дітей у родину складається з декількох нелегких етапів, які необхідно подолати, перш ніж досягти заповітної мрії про повну сім’ю. Та клопіткий процес – це одне. Окрім цього, майбутнім батькам слід пам’ятати, що дитина буде постійно потребувати уваги, любові і самовідданості. Батьківство – новий статус, до якого треба звикнути.
На початок 2019 року в нашому місті 5 сімейних пар є кандидатами в усиновлювачі (одна – в Автозаводському районі, 4 – у Крюківському). Згідно з українським законодавством, усиновлення – це прийняття у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина на підставі рішення суду.
Тим кременчужанам, які хочуть взяти в родину дитину, варто знати, що усиновлювачем має виступати повнолітня дієздатна особа, старша за дитину, яку вона бажає взяти, не менше, ніж на 15 років. Це може бути подружжя або один із подружжя за умови згоди іншого на усиновлення. Не забороняється це робити й самотній людині. Та не особам однієї статі.
Аби взяти малюка в родину, спочатку треба стати на облік кандидатів в усиновлювачі. Для цього необхідно звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання. У Кременчуці такі служби є при Автозаводській і Крюківській районних адміністраціях. Там розкажуть, які саме документи необхідно зібрати для усиновлення.
Про відмову повинні повідомити письмово
Протягом 10 робочих днів служба у справах дітей перевіряє документи і готує висновок. Якщо він позитивний, то заявників ставлять на облік та вносять дані про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі. Якщо він негативний, то чиновники письмово мають назвати факти, які стали причиною відмови. Іноді слід подати оновлений комплект документів з усуненими недоліками. Варто акцентувати, що висновок діє один рік. Якщо за цей період дитину не взяли до родини, то необхідно звернутися у службу для продовження терміну дії висновку ще на рік.
Після 14 років дитина має право дізнатися про усиновлення
На початку цього матеріалу ми згадували про те, що процес усиновлення вимагатиме від потенційних батьків чимало зусиль. Адже згідно з Сімейним Кодексом України, усиновлення відбувається через суд. Ця правова установа не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину. До речі, деякі батьки під час усиновлення звертаються до фахівців. Наприклад, є адвокати, які надають допомогу в підготовці необхідних документів або дають важливі в цьому процесі поради.
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду.
Факт про те, що дитину взяли в родину, нові батьки можуть залишити у таємниці. Водночас після досягнення підлітком 14-ти років він має право отримати інформацію щодо свого усиновлення.
Родини усиновлювачів – під контролем
Фахівці служби у справах дітей здійснюють нагляд за проживанням і вихованням усиновлених осіб, які мешкають на території України. Це регламентовано постановою Кабміну. Про це Кременчуцькій газеті повідомили у Службі у справах дітей Автозаводської районної адміністрації. Тож у перші три роки після усиновлення – три перевірки. У подальшому – раз на рік до досягнення дитиною 18-ти років.
Нагляд за дотриманням прав усиновлених дітей, які проживають за межами України, здійснюють консульські установи та дипломатичні представництва за дорученням Міністерства закордонних справ.
7 дітей знайшли родини у Кременчуці
Протягом 2018 року в нашому місті 7 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, знайшли родини. Для трьох малюків батьками стали іноземні громадяни. У нові родини потрапили діти віком від 11-ти місяців до 16 років. Такі дані у відповідь на інформаційні запити Кременчуцької газети надали у службах у справах дітей Автозаводської і Крюківської районних адміністрацій.
До речі, в Автозаводському районі максимальна кількість дітей, яку одне подружжя взяло до себе – троє. У Крюківському – двоє. Наймолодшими були 22-річні усиновлювачі, найстаршими – 59-річні. Протягом останніх трьох років у Кременчуці траплялися випадки скасовування усиновлення. Причини чиновники не уточнюють.
Коментар психолога
Останнім часом завдяки реформуванню системи інтернатів та винесення на широкий загал проблем, з якими стикаються діти-сироти після випуску з інтернатних закладів, всиновлення стає модним, набирає обертів як соціальне явище. Але в нашому суспільстві існує багато стереотипів та міфів щодо дітей-сиріт та всиновлення, зазначає тренерка проекту «Наставництво для дітей-сиріт в Україні «Одна надія» Анна Андрієнко.
Один із міфів – всі вихованці дитбудинків хворі та агресивні. Малеча, від якої відмовилися, яка росла і виховувалася у сім’ї, де на неї не звертали уваги або били та принижували, не надавали любові та захисту – це психологічно травмована особа. Вона може робити якісь рухи, що повторюються (наприклад, покачування тілом), постійно плакати або, навпаки, не реагувати на людей, смоктати палець, мати затримку мовлення, кусатися, кричати. Але мине час, душа зцілиться, дитина почне відчувати себе захищеною – і всі ці прояви зникнуть.
«Я неодноразово бачила, як у дітей проходять навіть хронічні хвороби через 2-3 роки перебування у люблячій сім’ї», – зазначила психолог.
«Звідки ти знаєш, які там гени?» – це теж один із міфів. Генетично кожен із нас, дійсно, схожий на рідних. Але такі людські якості як чесність, доброта, відповідальність, уміння любити, дружити, бути щасливим — це все виховує у людини сім’я. Можна мати ген, який дозволяє переробляти алкоголь. Але не всі люди, що не мають цього гену, стають алкоголіками. Простими словами – чому ви дитину будете навчати, що закладете в неї своїм прикладом, такою вона і виросте.
«Краще – тільки маленький: буде, як свій» – цей стереотип найнебезпечніший. Для багатьох дітей, які залишилися без сім’ї у 5-6 років і старшими, це упередження стає вироком. Їх не всиновлюють взагалі. Досвід же показує, що вік дитини, як і її стать – не найважливіші характеристики успішності будівництва взаємовідносин у новоствореній родині. Дитина, яку вилучили з сімейного оточення недавно, може мати набагато менше психологічних травм, ніж дитина, від якої відмовилися при народженні. Рано чи пізно малеча дізнається, що ви її всиновили. Але рідна людина – це не та, яка тебе народила, а та, яка тебе любить і назвала «своєю».
«Франкенштейн». Дуже часто я чую: «Ось виросте, і побачиш, що нічого доброго з тієї дитини не буде». Люди мислять так: своя дитина буде любити і доглядати батьків у похилому віці, а прийомна – це «перевертень», який рано чи пізно «встромить ніж у спину». А скільки покинутих своїми власними дітьми батьків ви бачили? Я стикалася з цим явищем дуже багато разів. Старенькі доживають свій вік у реабілітаційних центрах, бомжують, просять їсти. Деякі помирають у самотності у своїх квартирах. І я бачила сім’ї, де всиновлені діти до останнього сидять біля ліжка своїх помираючих всиновлювачів.
«Коли ви вже задумали взяти дитину, поміркуйте і про те, що з нею ви будете проходити однаковий шлях подолання труднощів, з якими стикаються і батьки «кровних» дітей. Дитина – новий повноправний член сім’ї, який буде потребувати уваги, любові і самовідданості. Батьківство – новий статус, до якого треба звикнути. І не забувайте: чужих дітей не буває. Просто ваш шлях набути одне одного трохи відрізняється від загальноприйнятого», – радить психолог.
Корисні посилання
Сімейний кодекс України. Глава 18. Усиновлення.
Сайт Мінсоцполітики – рубрика «Візьми дитину у родину». Тут інформація про діток, яким потрібні батьки. Є фотографії.
Контакт-центр системи безоплатної правової допомоги: тел.: 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України.
Служба у справах дітей Автозаводської райадміністрації: тел.: 5-38-89, пров. Льва Толстого, 38, каб. №9.
Служба у справах дітей Крюківської райадміністрації: тел.: 6-21-46, вул. І.Приходька, 90, каб. №406.
Нагадаємо, шанси завжди є: безпліддя зараз не вирок.
Олена Ліпошко