Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 3 Грудня 2020
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Вы здесь

Від дикої качки до сірого вовка: оповідки місцевих мисливців

 

12 листопада 2020 08:30

Оповиті легендами історії полювальників можна слухати годинами. А от про те, що за цим заняттям ховається ретельна підготовка, роки практики і справжній хист, помножений на знання та інтуїцію, можна лише здогадуватися. 12 листопада відзначається Всеукраїнський день мисливців. Напередодні цього дня ми поспілкувалися з кількома відомими кременчужанами, для яких полювання стало серйозним хобі.

Романтик з великим стажем полювання


Мисливець із чи не найбільшим у Кременчуці стажем (понад 40 років) – очільник мисливської організації АвтоКрАЗу Григорій Шпорт зберігає в пам’яті десятки історій про свої походи до лісу з рушницею. Ходити «на птицю» почав із 10 років разом із батьком, будучи у помічниках. Свою першу здобич, отриману раптово, пригадує з посмішкою.

«Був вечір, мисливці розпалили багаття, розклали на брезенті наїдки. Лунали жарти і розповіді. Оскільки я тоді ще був малим, то здебільшого слухав та спостерігав за дорослими. І ось, майже під завершення вечері, загавкав пес. Я вхопив батькову французьку рушницю і побіг за собакою. Далі знайшов дичину і вистрелив. І, о диво: вийшло! Це була моя перша качка», – ділиться споминами Григорій.

Також пригадує, як часто їхали у бортовому вагончику (це такий вагончик на прицепі вантажівки) з раннього рання із заводу на поля біля Сули чи до Псла.

Говорить, найперше, що все життя приваблювало його у цьому хобі – краса природи, якою любить милуватися. А ще – долучатися до відновлення пташиних гнізд, розчищення боліт, годування копитних. За чимало років Шпорт склав багато віршів про рідні місцини, надихнувшись саме полюванням. До речі, за весь цей час очільник організації не вбив жодного кабана, теж із власних переконань.

Пожаліти кабана та залишити чоботи

Ще один відомий кременчужанин, співробітник міської санітарно-епідеміологічної станції Василь Товстий, пригадує одну зі своїх найбільш захопливих історій про полювання на кабана. Якось вони з товаришами вирішили «йти» на цього лютого звіра. Гуртом рано виїхали до Козельщинського району, зустрілися з іншими мисливцями, які знали приблизне місце, де живуть кабани. Минула година, друга, третя, шоста…

«Але ніхто не попадався. Ми бігали довкола сухого болота, обійшли декілька кілометрів степу, об’їжджали ці місця машиною декілька разів. Далі була ніч, наближався світанок. Ми, виснажені і трохи розчаровані, сіли перепочити – і раптом почули кабаняче рохкання. Усі похапали рушниці, повставали на ноги. І тут дивина: недалеко побачили свиноматку з малюками, яка, певно, почувши людський запах, вирішила тікати. У них, звісно, ніхто не стріляв. Єдиний плюс – побігали гарненько за цю ніч, поспілкувалися з товаришами», – ділиться Товстий.

Також пригадує, як часто полював на диких качок. Зазвичай звідти повертався з трофеями, але одного разу, крім впольо­ваного, залишився без чобіт.

«Років 15 тому виїхав на дику качку у плавні. На болотах підстрелив одну. І потрібно було по неї йти. Я обережно вирушив. Ступав, ступав, а потім зрозумів, що краще не йти далі. Давай повертатися – а чобіт застряг у грязюці. Так і довелося повертатися назад уже без чобіт, босим», – підсумовує Товстий.

П’ять друзів Амурів

Кременчуцький мисливець Микола Мілько із 36 років занять цим хобі із захопленням пригадує полювання на фазанів. Адже здавалося б, кольорового яскравого птаха не так-то просто знайти, оскільки маскується він у густій траві. І щоб знайти його, варто буквально витоптувати траву, прислухаючись до звуків, та стежити за мисливським собакою, який також може на фазана наштовхнутися. Востаннє так вислідковували цього птаха 6 років тому у лісництві Великобагачанського району. За день товариству вдалося знайти 12 фазанів.

Першу рушницю Микола Мілько отримав від діда. З нею полював на качок та зайців. Також пригадує полювання на кабана. Одного разу вони всю ніч шукали дикого звіра, а тоді розбили стоянку для відпочинку. І вже майже під ранок його пес Амур почав гавкати, передвіщаючи здобич та привертаючи увагу сонних чоловіків. Мисливці побігли за собакою і гуртом дійсно «вийшли» на кабана. Так, вірний Амур допоміг вдало завершити мисливський похід.

До речі, на сьогодні у Миколи Сергійовича уже п’ятий Амур. Усі вони однієї мисливської породи – курцхаар. Мілько ділиться, що чотирилапий – не лише товариш у щоденних прогулянках, а й гарний помічник під час полювання.

«У хорошого собаки хист до полювання в крові. Йому тільки варто дати поштовх і показати, як це відбувається», – пояснює мисливець, виховуючи зараз чотиримісячного товариша по полюванню.

Несподівана зустріч із вовком

Очільник кременчуцького товариства мисливців Анатолій Коваленко полює принципово без собаки.

Тяга до цього захоплення з’явилася у нього з самого малечку – цим займався брат. Свою першу здобич Анатолій підстрелив на березі Псла.

«Нас виїхало чотири мисливці, якщо рахувати і мене. Я чергував тоді біля багаття і в якості нагороди отримав один патрон. А потім побачив дичину. Щоб не зіпсувати набій, тихесенько підкрадався до водоплавної дикої курочки. Мені пощастило – вцілив із першого разу!» – тішиться Коваленко.

Із того дня пригадує ще один хороший знак, коли довго не могли знайти качку, підстрелену братом, і яка впала після пострілу в очерет.

«Усі довго шукали, і тут я, 14-річний, зайшов у воду та інтуїтивно почав розгортати очерет, відразу її знайшов. Як кажуть, «багатому і чорт дитину колише», а до мисливця і качка сама в руки йде», – жартує він.

Серед улюблених полювань на крижня та кабана очільник організації називає і непросте вислідковування лисиці.

«За ними цікаво спостерігати, йти по сліду. І нюанс для мене – полювати саме без собаки, адже, в принципі, вона може виконати цю роботу за мисливця. Але мені важливо, щоб її знайшов саме я», – пояснює мисливець.

Якось ще наприкінці 70-років на крюківській стороні Анатолій із братом «ходив» на пошуки зайця. Проходили весь день. І ось, уже коли майже поверталися, побачили на узбіччі невеликого зайчика.

«Я наставив рушницю, прицілився і відвів. Брат здивувався, але потім зрозумів, чому я вчинив саме так: адже весь сезон проходили, а зайця так і не бачили», – пояснює свій тодішній вчинок Коваленко.

Пощастило йому у довколишніх місцинах Кременчука полювати і на вовка. Сталося це у 2000 році в районі Кам’яних Потоків, під час полювання на копитних.

«До речі, це був перший випадок в історії нашого міста за останні декілька десятиліть, коли натрапили на вовка. Хоча після того ще декілька разів знаходилися нашим мисливцям подібні трофеї», – додає Коваленко.

Пам’ятна світлина з вовком знаходиться у кабінеті мисливця. Наш співрозмовник відзначає, наскільки часто люди, які мешкають на околицях сіл, дякують мисливцям за спійманих лисиць. Адже ті і загрозу сказу несуть, і домогосподарствам шкодять.

Варто зазначити, що для кожного мисливця ловля звіра та птиці – не єдина мисливська справа. Крім цього, чоловіки долучаються до облаштування гнізд птахам, підгодовують диких тварин, прибирають повалені дерева та стають співучасниками інших робіт, які виконують члени мисливських організацій.

 

Ліна Романченко

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Інші новини

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Ми в Telegram

Підписатися