Розбираємося у нарукавних знаках та з’ясовуємо якими з них багатий наш регіон.
Пізнати людину по …шевронах. У наш час це більш, ніж реально. Адже окрім військових і волонтерів, зараз і звичайні люди можуть мати шеврони. Сьогодні їх дарують один одному на свята, купують на сайтах чи замовляють у звичайних швейних магазинах.
Колись військова наліпка, що вирізняла службовця до того чи іншого призначення та спецчастини, тепер стає символом патріотизму та незламності.
Згадаймо фото з головнокомандувачем Валерієм Залужним під час прибуття на фронт до військових влітку. Тоді в нього на плитоносці був шеврон з Малюком Йодою – героєм з фільму «Зоряні війни».
У коментарях одразу посипалося чимало коментарів: «Нехай буде з тобою Сила» та «Нехай будуть з тобою ЗСУ» тощо. Адже шеврон – це не лише приналежність, це мовчазний лозунг, що часом може бути значно красномовнішим за багато слів.
Експонати з колекції кременчужанина
Очільник Музею військової історії Кременчука Володимир Поляков колекціонує нарукавні знаки ще з часів своєї служби (з 80-х років минулого століття). Його музейна колекція налічує понад 500 екземплярів. Більш серйозно до цієї справи він почав ставитися з 2000-х років - часу створення військового ліцею у місті.
«По нарукавних знаках можна сміливо визначити, яка була у нас армія часів революції, радянської доби, навіть з часів козацтва (коли почала з’являтися символіка українських військових). Початок прослідковується на масових шевронах з часів УНР (в Українській Народній Республіці вони були найпершими), далі - з часів АТО та ООС, потім, звісно, з часів повномасштабного вторгнення.
Шеврон розкаже все про вояку: де і у якій частині він служив, адже це своєрідна візитівка військовослужбовця», - розповів Поляков та показав нам розвішені по стендах сотні своїх надбань.
Якщо придивитися уважніше, то на шевронах можна побачити чимало деталей. Пов’язані вони можуть бути і з історією, і з особливостями тієї чи іншої бригади, на які вказують військові перед замовленням. Тож кожна, навіть маленька деталь – зовсім не випадкова.
Наприклад, щит на знакові – це земля, трикутник – повітря, коло – вода.
Форма нарукавного знаку – перше, на що потрібно орієнтуватися, аби зрозуміти, в якому виді Збройних сил служить військовий.
Форма щита – традиційна для нарукавних знаків серед багатьох країн світу. І в Україні щитоподібні шеврони використовуються серед найбільшого за чисельністю виду військ - сухопутного.
Для повітряних сил обрали трикутник, вершиною вгору. Подібними були знаки розпізнавання на літаках УНР. Специфічна форма тризуба також запозичена з авіаційної техніки звідти.
Шеврони військово-морських сил вписані в коло, в якому інтуїтивно можна розпізнати ілюмінатор. Тризуб, поєднаний з якорем, використовувався ще в арміях УНР і Української Держави Скоропадського.
Оригінальна форма нарукавних знаків – ще у двох родів військ: десантно-штурмових та Сил спеціальних операцій.
Шеврон десантників нагадує парашут. А бордовий колір знаку прийшов на заміну радянському блакитному. Берети українських десантників, як і їхніх колег з 59 країн світу, теж темно-червоні. Такий колір запровадили засновники цього роду військ – британці, які взимку 1923 року вперше в історії висадили близько 500 військових його Величності Георга V в Іраку.
Цікавинки Музею військової історії Кременчука
На формі полковника Володимира Полякова, на лівому плечі - нарукавний знак 37-го мотопіхотного батальйону з Запоріжжя, який він отримав під час служби в зоні АТО з 2014 року.
У Музеї військової історії кременчужанин показав нам шеврони Національної поліції і Нацгвардії, Збройних сил, повітряно-десантних, десантно-штурмових, сухопутних військ, морської піхоти.
За спостереженнями, після виходу з Радянського союзу було чимало однотипних шевронів, які лише відрізнялися кольорами, а також родами військ.
Ще тут можна побачити, як змінювалися і нарукавні знаки прикордонної служби, починаючи з 80-х років минулого століття і донині. Цікавими є і шеврони ПДВ (десантно-штурмові війська) у вигляді повітряної кулі.
Дізналися ми і про те, що у Кременчуці шеврони випускали батальйони територіальної оборони. За словами знавців, саме ці підрозділи можуть замовляти побажання та деталі на наліпках. А військові формування, що рангу вище, можуть використовувати лише загальні нарукавні знаки. Наприклад, шеврони кременчуцької тероборони - з синіми елементами - частинкою місцевого герба, полтавської ТРО – з гербом області.
Уже з 90-х років можна простежити шеврони Нацгвардії (на яскраво-малиновому, далі чорному, блакитному, синьому кольорах зображені дві схрещені булави, над якими знаходиться герб).
Далі вони починають змінюватися до круглої форми з внутрішнім зображенням козацького хреста та довколишніми дописами (наприклад, Кримської дивізії, різних бригад спецпризначення тощо). Цікаво також, що одна із військових частин Кременчука має шеврони з драконами. Тому місцеві журналісти охрестили їх, як «Наші дракончики».
Серед новинок музею – шеврони з Америки, які днями привіз один із випускників Кременчуцького військового ліцею. Можна побачити, що на закордонному знаку по-інакшому зображена інформація щодо групи крові.
«А це шеврони американських рейнджерів. Їх практично нікому не довіряють. Але коли наш колишній студент з рейнджером обмінялися своїм бойовим досвідом, з поваги до нашого військового, той віддав йому свій шеврон», - прокоментував Поляков.
Показав і нарукавні знаки тих, хто зараз на бойових позиціях контрнаступу.
Окрім іншого, є і шеврони зі спільних навчань україно-польсько-литовського батальйону, що проходили у 2019 році.
Тут можна побачити і шеврони ворожої, російської сторони. На них бачимо написи, наприклад «Вагнірівців»: «Ничего личного, нас мобилизировали», «Не так страшна война, как русские солдаты». Ще на одному окупант тримає літеру Z, як Іісус тримав хрест.
Сучасні та життєствердні
Окрім спецшевронів, особливо тішать наліпки з оригінальними лозунгами, які підіймають дух і настрій їхнім власникам, та тим, хто побачить найуживаніші написи: «Левенята ЗСУ»; «Бойові котики»; «Привид Києва»; «Доброго вечора, ми з України»; «Рабів до Раю не пускають», «Якщо наступ – то ми». Також є шеврони з різними вишитими тваринами: єнотами, драконами чи птахами, наприклад, журавлями.
Серед іншого Поляков показав нам нарукавні знаки, які привезли відомі випускники: морської бригади транспортної авіації, аеромобільного прикордонного загону, повітряно-десантної бригади.
Тут можна побачити шеврони відомих випускників Богдана Головача, Сергія Волини, пілота-винищувача Вадима Ворошилова… (можна перелічувати і далі).
Шеврони в особистому архіві
Як нам стало відомо, кременчуцький волонтер Костянтин Рубан шеврони не колекціонує, проте має декілька десятків тих, що йому подарували військові під час поїздок на фронт.
З інформації на них можна побачити, кого найбільше підтримували волонтери. Тут і протитанкові Котики з 110 ОМБРе, і Грузинський Національний легіон, і Українська Воєнна розвідка, і Кіборги з Батальйону Спецпризначенців. З особливим настроєм волонтер розповідає про останній.
«Цьому шеврону 8 років. Це перша наліпка знайомого сильного військового кіборга з позивним «Вовк», якому я допомагаю з початку повномасштабного вторгнення. Раніше «Вовк» працював на фірмі «ФОБОС». Її власник подарував мені одне з авто підприємства і попросив передати на ЗСУ. Автівка давно була не на ходу, ми її гуртом за народні кошти привели в ідеальний стан. Саме в ній я і знайшов цей шеврон. Коли перетелефонував «Вовку», він запропонував залишити його собі», - розповів Костянтин.
Де шукати
Звернемо увагу, наліпки з оригінальними написами можна придбати у спецмагазинах Кременчука чи замовити в інтернеті. Вартість найпростіших - від 60 грн та вище. Замовити власний шеврон (з вишивкою) – від 120 грн.
Окремим рядком на сайтах йдуть наліпки, які стали трофеями на війні. Вони можуть коштувати кілька тисяч гривень. За словами філателіста Володимира Скляра, колекціонування шевронів, як і відомих марок – справа, що торкається психологічного аспекту.
«У мене є знайомі, які почали колекціонувати шеврони, як і марки. Вони відчувають заспокоєння від такого хобі. Адже коли дістаєш нову наліпку – відчуваєш маленьку перемогу, з’являється цікавість, невеликий азарт, а з цим і бажання жити», - коментує філателіст.
Ліна Романченко
