«Соромно буде дивитися Ярославу та його побратимам в очі, по той бік життя і смерті, якщо ми не завершимо їхню справу».
Сьогодні Кременчук у жалобі. Вкотре наше місто проводжає у останню путь одного із найкращих синів України.
Ярослав Отрок народився 15 лютого 2001 року у Кременчуці. Був щирим патріотом України. Майже з самого дитинства був активним учасником багатьох українських молодіжних організацій – від Пласту до Нацкорпусу. У 18 років він вступив до лав полку «Азов». А у 20 став студентом-політологом філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка.
Ярослав Отрок, будучи сапером полку «Азов», брав участь у героїчній обороні Маріуполя. У травні за наказом командування вийшов з «Азовсталі» та потрапив у полон. А в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, попри всі обіцянки й міжнародні гарантії, ворог вчинив масову страту полонених українських захисників. Ярослав, як і багато інших вірних синів України, загинув внаслідок російського теракту в Оленівці.
І лише майже через рік його рідні і друзі змогли віддати останню шану Герою.
16 липня відбувся чин прощання у Михайлівському Золотоверхому соборі. А сьогодні, 17 липня, його прах повернувся до Кременчука, де до Міського палацу культури попрощатися із загиблим азовцем прийшли рідні, друзі і всі, хто його знав.
«Ярослав прожив, на жаль, коротке, але дуже насичене життя. Цей чоловік, все життя якого було присвячено службі України, ще підлітком, фактично, дитиною, вже брав участь в громадському активізмі патріотичному. У 18 років він пішов служити до «Азову», а на той момент він вже декілька років брав участь в зорганізованому українському патріотичному русі. Можна сказати, все своє свідоме життя, навіть дитяче, підліткове життя, в нього було присвячено служінню України. Це гідний син Козацької Полтавщини, це справжній чоловік, який прожив дуже мало, але за своє життя зробив набагато більше, ніж деякі роблять за довгі десятиріччя.
Я думаю, що ми повинні розуміти, що це велика відповідальність, яка лежить на кожному з українців, те що за нас віддають життя такі люди, такі молоді чоловіки, як Ярослав. Ворог підло вкрав його життя під час теракту в Оленівці. Оленівка – це наша українська земля. Ми не маємо права програвати цю війну, ми зобов'язані її виграти. Тому що в тій самій Оленівці повинна бути українська церква, де ми зможемо помолитися за душі наших мучених. Повинен бути пам'ятник на їх честь. Всі ми так чи інакше залишимо це життя. Соромно буде дивитися Ярославу та його побратимам в очі, по той бік життя і смерті, якщо ми не завершимо їхню справу», - говорить штабсержант бригади «АЗОВ» Едуард Юрченко.
Багато друзів знають Ярослава Отрока ще з підліткового віку, коли хлопець не стояв осторонь громадського життя міста та й України вцілому.
Товариш по скаутській організації ПЛАСТ Владислав Мальков згадує, що познайомився з Ярославом після Революції Гідності.
« Він був дуже активним в громадському житті Кременчука. Допомагав завжди в роботі з дітьми нашої організації ПЛАСТ. Допомагав дітям освоїти навички основ бойових дій.
Як, на жаль, виявилось, що ці навички доволі актуальні для України, хоча ми давали ці навички з думкою про те, щоб бути готовими. Але, як бачимо, що готовими бути треба кожен день. І Ярослав допомагав ці навички отримати своїм прикладом. Завжди був дуже позитивний, у нього завжди посмішка була на обличчі», - говорить В.Мальков.
Ярослав Отрок на війні мав позивний «Фірст», а до цього у Кременчуці його називали «Велес», як розповідає його товариш Влад - через місце його роботи.
Згадує В.Мальков останнє сторіз друга, коли виходили з «Азовсталі». Тоді всі бачили, що Ярослав живий.
«Він тримав Азовсталь до останнього. І ми дуже сподівалося, що він виживе, але російський удар по Оленівці забрав його життя… Він просто із зброєю ішов по залізничній колії, коли всі виходили, я бачив, що він точно цілий, що він може ходити. І це було свідчення про те, що з ним все добре, на момент виходу з Азовсталі», - Владислав згадує Ярослава як дуже світлу людину.
Говорить, що все, за що б не брався друг «Велес», все робив із натхненням. Для прикладу наводить мурал «Погляд», присвячений військовим, що на водоканалі, у створенні якого брав участь і Ярослав.
«Я думаю, що він теж достойний такого муралу у Кременчуці, може, навіть, вулиці. Думаю, що точно достойний, аби його іменем назвали вулицю», - говорить Владислав Мальков.
Разом з Ярославом Отроком брав активну участь у громадському житті міста і нинішній керівник ГО «НТЦ 12» Ярослав Панаско. Вони познайомилися в 2016-му році, коли загиблому на той момент було лише 15 років.
«Не дивлячись на свій юний вік, він був досить відповідальний. Це людина, яка виростала у важкому оточенні, у важкій сім'ї. Яка задача «нарізалась», він все виконував. І так само, я впевнений, він воював. В Маріуполі він був до самого останнього кінця, він вийшов в полон і там йо**ні кацапи його вбили. Наша задача пам'ятати про нього. В нього не залишилось дітей, після себе він залишив тільки пам'ять. Ми маємо цю пам'ять пронести, щоб про нього знали наші діти і діти наших дітей», - Я.Панаско згадує, що «Фірст» займався в організації «Цивільний корпус АЗОВ».
Практично виріс у ній і потім вже пішов служити. За словами Я.Панаска, для Отрока безпосередньо широкомасштабна війна почалася у Маріуполі.
«Вони одними з перших зустрічали колони. Він ще писав, що розбили їхній автомобіль, але вони знищили БМП і розбили передову колону, яка заходила в Маріуполь. Потім вони цілу ніч пішки відступали на позицію назад в Маріуполь. Він до останнього був там, на Маріуполі, і виходив вже з усіма, безпосередньо здавалися в полон після Азовсталі. А потім він загинув під час теракту в Оленівці», - згадує Я.Панаско.
Над труною Героя схилила голову згорьована мати. У слозах прощалися рідні і друзі. А поруч із заплаканими рідними із портретів посміхався молодий хлопець, якому б ще жити і житии, який мав би побачити Перемогу над рашистським ворогом, адже віддав задля цього усе…
Молитва Українського Націоналіста звучала у пам'ять про Героя!
Із жовто-блакитними стягами, прапорами «Азову», «Правого сектору», «Пласту» та інших патріотичних організай, стоячи на колінах, Ярослава Отрока проводжали в останню путь.
Далі авто та мотоколона відправилася до Свіштовського кладовища, де Героя поховали на Алеї Пам‘яті.
Нагадаємо, Кременчуцького азовця Ярослава Отрока "Фірста" 17 липня проводжатимуть в останню путь.
У російському полоні досі перебувають кременчужани Ярослав Отрок та Остапчук Андрій
Тетяна Красельникова
Фото Віктор Гриценко, Оксана Водолазська та з відкритих джерел
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
