Вічна пам’ять!
Дуже багато кременчужан сьогодні прийшли до міського палацу культури, адже тут пройшло прощання з патріотом, воїном Михайлом Войтком.
Живий коридор з людей, які схилили голови, повний сліз та скорботи, стоячи на одному коліні, провів воїна до МПК. Востаннє побачити захисника вітчизни прийшли рідні, близькі, друзі, побратими.
Багато хто знав Михайла, адже він захищав Україну від російської навали ще під час АТО.
Чоловік жив у Кременчуці. Раніше він вчився у школі №17, закінчив ПТУ №16. Більш детально про його біографію розповів військовослужбовець із позивним «Лиман».
«В цей день ми прийшли попрощатися з загиблим в боях за Батьківщину в російсько-українській війні молодшим сержантом Войтком Михайлом Борисовичем 1974 року народження.
Проживав у місті Кременчук. Одружений. Мав двох синів.
Призваний на військову службу під час мобілізації шостого березня 2022 року. Займав посаду «командир відділення артилерійської обслуги зенітно-артилерійського взводу».
Відданий військовій присязі, на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та незалежність. Помер 24 квітня від отриманих поранень у місті Дніпро.
На жаль, ця страшна війна забирає найкращих із нас. Світла пам’ять Герою-Захиснику, який до останньої хвилини свого життя боронив свою Батьківщину і кожного з нас», - розповів Лиман.
Низький уклін воїну та всім, хто боронить державу, був від Тетяни – першої дружини Михайла.
«Це батько мого сина. Дуже вдячна за те, що він був у нашому житті. І ми спілкувалися всі ці роки, підтримували хороші стосунки. Він був дуже гарною, доброю, чуйною, відкритою людиною. Нам його всім буде дуже не вистачати.
Ми завжди спілкувалися по Вайберу, обмінювалися повідомленнями. Підтримували одне одного, наскільки це можливо. Він тримав дуже гарні стосунки з сином. Дуже важко… Це для нас велика втрата.
Він служив у АТО багато років. Коли все почалося, це було його особисте рішення – він не вагався ні хвилини.
Це для нього було важливо – захистити свою родину, свою Батьківщину. Не дивлячись на важке поранення, в нього була контузія, в нього втратився практично зір, слух. І він все одно пішов далі, захищати нашу Батьківщину. Він отримав контузію, він був у госпіталі, але все одно він пішов далі захищати нашу Батьківщину», - говорить Тетяна.
Побратими Сергій з позивним «КамАЗ» та Женя «Корнєй» підтвердили, що за Михайлом було як за кам’яною стіною – як морально, так і буквально. Вони й додали – позивний бійця був «КрАЗ».
«З Михайлом я познайомився у лютому 2016 року. Ми обидва були мобілізовані: я по четвертій хвилі, він по п’ятій. На той момент він був моїм командиром. Я прослужив три місяці, я тоді жив з родиною в Бахмуті, після мобілізації. А він служив біля Бахмута.
Якщо були Герої України, це не те що на камеру – оце був Герой України. Він настільки був порядний, з ним настільки було класно служити! Він і так величезний, але він і як людина масштабний!
І він завжди був командир поля бою. Не просто полковник «на телефоні». Він завжди був зі своїми бійцями, і всі його любили.
Ми служили тоді в АТО, потім ми зустрічалися у 2017 році на зборах резервістів. А потім уже зустрілися: я контрактник давно, а він, виходить, з перших днів війни – він прийшов сам, потрапив у нашу бригаду, але трохи в різних підрозділах.
Він був дуже сильно поранений, він не міг розмовляти – контузія страшна була. І в мене вийшло його тоді «підлатати», підлікувати, і він під моїм керівництвом працював 4 місяці», - розповів Сергій з позивним «Камаз».
І друг-воїн не залишився осторонь – це Женя «Корнєй», який висловився: «Позиція його – КрАЗ, всі підлеглі його ходили під позивним «КрАЗ». Велика, гарна людина. Справжній воїн. Міг воювати, робив усе правильно. Піклувався про свій особовий склад. Людина з великої літери! Ми всі там друзі, ми всі там побратими.
Михайла Войтка відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Останній прилисток він знайшов у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України на Свіштовському кладовищі.
Щирі співчуття рідним та близьким!
Артем Кузьменко
Фото Микити Ліцкевича
