Вічна пам’ять Захиснику та Царство Небесне!
Сьогодні Кременчук знову в жалобі.
У Міському палаці культури в останню путь проводжали молодшого лейтенанта Сергія Валентиновича Кононенка, який загинув під Бахмутом.
Відомо, що С.Кононенко народився 13 березня 1987 року у Запорізькій області.
Тривалий час проживав на півдні України, але з початку активних бойових дій його сім'я переїхала до Кременчука, де мешкала сестра загиблого.
Проте сьогодні до міста приїхало чимало земляків Сергія, військових, рідних. Були на церемонії прощання і віцемери Дмитро Кравченко та Руслан Проценко, директорка департаменту соціального захисту населення Марина Доценко.
26 травня, коли він приїхав до Кременчука, був направлений на військові навчання. Там він здобув звання молодшого лейтенанта і був переведений на службу в одну із міських частин. На жаль, так сталося, що він не встиг одружитися, хоча і мав кохану. Він очікував, що приїде у відпустку, або наречена приїде до нього в Костянтинівку. Проте не судилося...
«Доля повернула так, що в ході виконання бойового завдання 2 жовтня цього року наш Сергій Валентинович загинув. Це сталося в Донецькій області, у Бахмутському районі, біля населеного пункту Міньківка.
Як кажуть його рідні і, на жаль, тут не так багато його друзів, він був дуже хорошою людиною, працьовитою, хотів створити сім'ю. Проте війна порушила всі плани», - прокоментував військовослужбовець із позивним «Художник».
Тож зараз біля труни сиділи його мама, сестра, наречена.
Приїхали на похованні і родичі, друзі, односельчани Сергія.
Один із товаришів юності - Дмитро Підлепенець – розповів, що родина Сергія, як і його, вимушено евакуювалася з Запорізької області.
«Я родом із села Вишневе, там, де і проживав загиблий Сергій.
Знайомі ми були давно, він старший. Уже як підросли, почали добре товаришувати. Проживали близько, були там сусідами. Під час окупації, коли їхали, домовилися бачитись, один одному допомагати. Він приїхав сюди, але я знав, що він йде служити, що пішов добровольцем», - пригадав Дмитро.
Із їх громади на війну пішли чимало чоловіків, Сергій хотів бути на передовій з земляками, звільнювати Запорізький напрямок. Але туди не вийшло - потрапив до Бахмуту. Дмитро говорив із ним за чотири дні до того страшного дня його загибелі.
«Розповідав, що важко, але тримаємось», - підсумував він.
Про те, що Загиблий був дуже доброю, чуйною людиною, справжнім господарем – розповідає і ще один земляк – Олександр Сердак.
«Був господарем, пасічником, хотів працювати на землі, розводив перепелів та пішов визволяти Запорізький напрямок господарством. І нікому ні в чому не відмовляв, допомагав всім. Його батько служив а Афганістані, його уже давно немає. Тож як сталося повномасштабне вторгнення, Сергій також вирішив йти захищати», - додає інший односельчанин, який також захищав Запоріжжя від ворога та який у грудні минулого року там же втратив сина.
Вони розповіли, що Сергій по закінченню школи навчався в Токмацькому технікумі на механіка. Далі мешкав у Токмаку. Коли орки почали окуповувати Запорізькі райони, возив хліб областю. А як стала особлива загроза для рідних - вирішив переїхати до нашого міста до рідної сестри.
На прощання з сином його мама приїхала з Ізраїлю.
Родина воїна хотіла, щоб його поховали в Запорозькій області, але там наразі територія окупована. Тож вирішили йому знайти спочинок на кременчуцькій Алеї Слави.
Із МПК воїна проводжали, ставши на одне коліно.
Нагадаємо, На Донеччині загинув молодший лейтенант Сергій Кононенко: дата прощання у Кременчуці
Ліна Романченко
Фото Єгора Мовчана
