Два роки трагедії...
Двадцять двоє загиблих, життя яких були сповнені надій, планів на майбутнє і, головне, любові. Такою важкою втратою для всього нашого Кременчука стала трагедія ТЦ «Амстор» 27 червня 2022 року.
Вона торкнулась кожного з нас, якщо не особисто, то когось з кола найближчих друзів або знайомих боляче ранила своїм гострим чорним крилом. Нині здається, що за цим оцинкованим залізним парканом не звичайна пустка.
Здається, ніби там прірва, в бік якої тепер навіть страшно поглянути. Там палало вогнище, яке спопелило навіть бетон, розплавило скло, покрутило метал і не помилувало людей.
Тож сьогодні кременчужани зібрались біля місця трагедії, аби згадати загиблих та вшанувати їх пам'ять. Приїхав у місто заступник Полтавської ОВА Максим Калінін, заступник прокурора області Олег Плескач, заступник начальника поліції Полтавщини Євген Нестеренко.
Хвилина мовчання повисла над присутніми, а далі зазвучали слова пісні «Небо плаче» Віти Татарінової. І це вже не пісня, а щира схвильована розповідь про долі наших земляків, яким судилося загинути від рашистського терористичного ракетного удару по багатолюдному торгівельному центру «Амстор».
У костюмах білих ангелів влаштували перформенс «Небо плаче» юні артистки хореографічної групи зразкового ансамблю пісні і танцю «Дитячий світ» Комунального закладу культури «Кременчуцький міський Палац культури».
А потім, у спільній молитві, кременчужани схилили голови. Її провів митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір.
А далі клали квіти у знак пам'яті про загиблих - на символічному місці, яке вже стало знаковим для рідних загиблих.
Тут збирались із перших хвилин трагедії, тут очікували звістки, тут отримували інформацію…
Саме їм сьогодні найтяжче. Серед 22 жертв трагедії «Амстору» є чиїсь доньки і сини, матері, бабусі, похресники і похресниці, племінники і племінниці…
«Я втратила доньку. Вона працювала в магазині аксесуарів для мобільних телефонів», - говорить мама загиблої Тетяни Бригадиренко Людмила.
Декілька днів жінка сподівалась, що якимсь дивом донька вижила, але дива не сталось.
«Він зателефонував за 15 хвилин до смерті. Сказав, що кохає мене», - пригадує останню розмову із своїм хлопцем Миколою Крючковим, який працював в «Сomfy» і загинув ще одна дівчина…
А дівчинка із букетом квітів попри все усміхається. Це Дарія Коханівська, яка втратила маму. Її розшукували понад пів року. І через суд визнали смерть.
«Мама завжди зі мною. Вона оберігає мене. Я не вірила, що мамі вдалось вижити якимось дивом. Вона була реалісткою. А я вся в неї», - говорить дівчина.
Життя триває, попри все…
Світлана Павленко
Фотоа вторки і Олега Булашева
