Журналісти поцікавилися не тільки про нагальні проблеми Кременчуцького національного університету імені М.Остроградського, а й отримали відповіді на не дуже зручні запитання.
Наприкінці жовтня 2025 року у Кременчуцькому національному університеті ім. М.Остроградського обрали нового ректора - Дениса Загріняка (на фото). За нього проголосувало 207 виборців із 361. Зараз відповідні документи передали до вищих інстанцій на узгодження та перевірку. Цей процес може тривати від одного до трьох місяців. Лише після цього, за умови відсутності зауважень, 52-річний пан Загірняк стане новим ректором університету. Тому доктор економічних наук, професор кафедри обліку та фінансів поки продовжує працювати завідувачем кафедри обліку і фінансів, керівником центру моніторингу якості освіти та академічної доброчесності.
Журналісти нашої редакції разом із колегами з телекомпанії «Візит» нещодавно дізнавалися, яким бачить університет майбутнього обраний претендент, що хоче змінити та як планує організувати свою подальшу співпрацю зі студентами та колегами. Були й інші питання, що обговорюються серед містян.
- Ваші перші кроки на посаді ректора? На які проблеми звертатимете увагу?
- Безумовно треба роботи акцент на якості освітніх програм. Наш університет проходить акредитації і, сподіваюсь, так буде надалі. Ми продовжуватимемо розвивати систему якості освіти, що існує в закладі.
Крім того, мені б хотілося побудувати атмосферу довіри певної університетської спільноти, яка б могла розділяти свої обов’язки і рухатися разом. Тому для мене є дуже важливим долучити всіх бажаючих до реалізації ініціатив, які потрібні. Епоха, коли єдиний лідер виконував всі обов’язки, пішла у небуття, а зараз переходимо до розподіленого лідерства. Тому мені б хотілося, щоб кожний напрямок очолював окремий лідер, який би мав можливість брати на себе відповідальність, розвивати свій напрямок і рухатись вперед. Особливу увагу планую приділити співпраці зі здобувачами освіти – хотілося б налагодити тісні взаємовідносини з нашою студентською радою, долучити всіх бажаючих до обговорення, впливу на формування політик.
Ще важливо. Після обрання мене на посаду, я обіцяю проводити стратегічні сесії, на яких кожен бажаючий зможе висказати свої бажання та підкорегувати мою передвиборчу програму, щоб вона стала не лише моєю, а й загальноуніверситетською.
Я впевнений, що ми врахуємо й цікаві ідеї, які існують в програмах інших кандидатів (яких було ще три, ред.)… Вдосконалення програми дозволить прийняти стратегію розвитку нашого університету на найближчі 5 років – це термін роботи ректора.
- Чи будуть для цього потрібні кадрові зміни? Зокрема, ТОП-менеджменту.
- Зміни відбуваються постійно. Я не можу сказати, що саме зараз можна говорити про те, хто буде займати певні ключові посади. Університет має потужну адміністративну спільноту. Але безумовно деякі зміни будуть. Тому що ми рухаємось, розвиваємось, надходять нові завдання. Вони (кандидатури, ред.) будуть затверджуватися Міністерством науки, тому що керівнику закладу затверджується KPI (ключові показники ефективності, ред.). Їх може бути від 12 до 16. Цей шлях ще попереду. Протягом наступного місяця почнуться обговорення цих показників діяльності. І, безумовно, ми будемо обговорювати їх з керівниками структурних підрозділів...
На мій погляд, з’являються нові аспекти, які потрібно розвивати, зокрема, співпрацю зі школами Кременчука і Кременчуччини в цілому. Тиждень чи два тому у нашому фаховому коледжу проходив захід, до якого долучалися провідні установи Кременчука. Їхні керівники запрошували на роботу людей, тому що дійсно існує кадровий голод у Кременчуці.
Ні для кого не є секретом, що молодь виїжджає за кордон, з Кременчука. Тож основною моєю ідеєю є створення та розвиток потужного центру, для того, щоб молодь залишалася в Кременчуці. Щоб ми мали підстави для розвитку нашого міста. На мій погляд, жодної події в місті не повинно відбуватися без університету. Бо він є осередком культури, науки...
- Як ви бачите перерозподіл лідерських повноважень?
- Мова йде про розвиток певних напрямків. Для прикладу, зараз в пріоритеті національної політики і нашого університету – розвиток ветеранського хабу. Тому нам прийдеться працювати у цьому напрямку. Його треба буде комусь очолювати. Ми почали обговорювати, де саме він буде розміщуватися, подали проєкт на Британську раду, щоб створити середовище, де зможемо приймати ветеранів. Будемо сподіватися, що виграємо ці кошти для того, щоб це зробити. Але таких напрямів багато. У нас успішно пройшла акредитацію та ж сама фізична терапія (реабілітація) – хотілося б розвиватися й в цьому напрямку.
Зараз фактично повністю змінилася система фінансування закладів. Університет отримує в якості державного фінансування лише ті кошти, що приходять за кожного студента. Фактично не існує фінансування капітальних видатків закладів освіти. Ми можемо лише подавати проєкти для участі в програмі Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) та інших програмах для того, щоб залучати кошти в університет з метою розвитку нашої матеріально-технічної бази. Саме за цими напрямами я й хотів би підібрати певних лідерів, які б змогли це робити.
Також ми хочемо безпосередньо розвивати міжнародне співробітництво...
- Ваше бачення майбутньої долі басейну «Нептун», який є майном університету?
- Перш за все, - це державна власність. Передавати ми його не можемо. Але існує дуже простий шлях, яким можна піти. Нещодавно я був на форумі у Луцькому національному технічному університеті. Там презентували дуже успішний кейс співпраці університету з обласної радою, обласними депутатами. Через ДФРР вони подали проєкт за підтримки обласних депутатів, він пройшов і за кошти цього фонду було відновлено (перебудовано) цей басейн. Губернатор з гордістю розповідав про те, що саме він наполягав, щоб в басейні вода була не хлорована, а морська. Така робота проводилася для того, щоб таким чином зупинити молодь. Адже до кордону в них 30 хвилин…
Тому моя ідея стосовно басейну «Нептун»: підготувати пропозицію, яку подати на розгляд обласних депутатів для того, щоб висувати її на фінансування від ДФРР. Але це я зроблю, коли вступлю на посаду ректора, коли буду представляти університетську спільноту.
- Під час вашої зустрічі із студентською радою, лунали нарікання на відсутність гарячої води в гуртожитку навіть за наявності бойлеру. Чому її немає?
- Проблема, про яку я раніше не знав, дійсно існувала, адже зламалися бойлери. Після цього їх ремонтували, знову ж таки, із залученням наших роботодавців. Вони це робили за власний рахунок. Після того, як я дізнався про цю проблему, звернувся до профільного проректора, який мав з’ясувати ситуацію та вирішити її.
- Чи можливий у найближчий перспективі ремонт у гуртожитках?
- Зараз ми немає жодної можливості для цього. Коштів в університеті немає. А ті, що є, ми не можемо витрачати на власний розсуд. Навіть незважаючи на те, що університет надає платні послуги, в будь-якому випадку, це державні кошти. Тому ми можемо їх використовувати лише на певні напрями. Тобто на те, що дозволяє наша нормативна база.
Тому ремонти можна робити лише за рахунок міжнародних донорів.
- В університеті не працює буфет. Чому?
- Ця проблема виникла з початком пандемії. Він існував в «мигаючому» режимі, потім взагалі не працював. Університет здає приміщення для буфету в оренду.
Відповідно до Закону України «Про орендудержавного та комунального майна» та Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786 (зі змінами), розмір орендної плати за користування державним майном визначається Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.
Таким чином, вартість оренди приміщення буфету університету, яке перебуває у державній власності, розраховується відповідно до зазначеної Методики та встановлюється Фондом державного майна України з урахуванням незалежної оцінки об’єкта та застосування відповідних коефіцієнтів. Це чимала сума, і вона невигідна для підприємців - їм дешевше орендувати приміщення поза університетом.
Буфет вже не працює десь 1,5 роки, бо ми не можемо знайти орендатора. Тож я бачу одну ідею: спробувати відновити посаду буфетниці. Але для цього нам, знову ж таки, треба погодити новий штатний розклад з міністерством. Утім отримувати зарплату вона буде за рахунок спеціального фонду університету.
- Які плани щодо відновлення стадіону «Політехнік»?
- Стадіон так само, як й басейн: подавати проєкт для пошуку донарів. Або звертатися за підтримкою до регіональних органів влади.
- Яка ситуація з укриттями в університеті?
- У нас функціонують укриття у трьох корпусах: 2, 5 та 7. За кошти міської ради оновлено укриття в 2-ому корпусі. Раніше там не було туалетів, тому ми не могли у ньому проводити НМТ (національний мультипредметний тест, ред.). Тепер ситуація виправлена. Але зараз ми будемо працювати над тим, щоб додатково там встановити парти. У приміщенні оновлено проводку для встановлення комп’ютерів і проводити там НМТ. Університет звертається за допомогою до своїх холдерів, щоб придбати та встановити відеокамери. Зараз там дуже комфортно: зроблено вентиляцію, працюють вбиральні (навіть для людей з обмеженими можливостями, для них є й підйомник).
Мабуть половина студентів можуть розміститися в цих укриттях.
- Скільки студентів зараз навчається на денній формі навчання?
- В нас навчається мабуть до 4 тис. 500 здобувачів освіти. Але з цієї кількості треба відкинути заочників. Окрім цього, треба розуміти, що студенти навчаються за розкладом. Тож не всі здобувачі освіти разом йдуть до укриття.
- Міністр освіти Оксен Лісовий вважає, що ВИШі, у яких навчається менше 5 тис. студентів, не можуть бути університетами, або претендують на приєднання (об’єднання) з іншими учбовими закладами вищої освіти. Що ви думаєте з цього приводу?
- Наш заклад не підпадає під цю кваліфікацію… Об’єднанню підлягали заклади, яких у певному місті було дуже багато. В нашому місті, мова може йти лише про взагалі ліквідування закладу вищої освіти. Приєднати їх до інших неможливо, відповідного до чинного законодавства. Адже філія може знаходитися поруч з головним закладом освіти.
Тож поки що у нас передумов для цього немає. Зараз ми з нашим колективом можемо боротися за те, щоб відстоювати заклад освіти у нашому місті для того, щоб добирати людей на наші освітні програми, щоб виходити на потрібний рівень. Ось тому я виступаю за співпрацю зі школами!
- На сайті КрНУ оприлюднені документи, у яких, можливо, є неврегульований конфлікт інтересів. Зокрема, прибрано фразу, що за вас не можуть голосувати члени родини. Окрім цього, ваш батько (Михайло Загірняк) є головою вченої ради. Чи не буде у цьому випадку потенційного або реального конфлікту інтересів між цими двома керівними посадами?
- Почесний президент університету (яку обіймає М.Загірняк, ред.) – це громадська посада. Він не отримує кошти і збирається покидати кабінет, який займає.
У статуті закладу, як і в багатьох інших ВИШах, прописано, що всі, хто керував університетом протягом 10 років, можуть претендувати на посаду Почесного президента. Його не призначають, а обирають.
- Що ви думаєте з приводу думки багатьох містян, що посаду ректора, нібито, передали у спадщину? Чи немає тут конфлікту інтересу, бо за вас могли проголосувати, наприклад, члени родини?
- Я щиро поважаю своїх батьків, але я – інша людина. В мої плани не входив приїзд до Кременчука. До початку війни я працював та проживав у Луганську і не збирався залишати рідне місто. Але з початком війни, коли дружина була вагітна, ми переїхали у Кременчук – місто, де жили мої батьки. Тоді я й почав працювати на кафедрі фінансів в КрНУ.
Щодо голосування, то це – загальні вибори, в яких можуть приймати участь всі. Так само, як під час виборів, наприклад, Президента України. Тоді голосує і він сам, і його дружина. Якщо мої родичі є членами трудового колективу, чому вони не можуть голосувати?
Так, дійсно, вибори відбулися в один тур. Але проблема не в тому, що кілька людей з моєї родини проголосували за мою кандидатуру. Навіть, якщо відняти їхні голоси, в будь-якому випадку, все одно б голосів виборців вистачило.
- Раніше члени вашого колективу встромляли палиці в колеси в роботу інших закладів освіти. Чи будете продовжувати цю традицію?
- Я не збираюся нічого робити з конкурентами університету. Наш заклад більш потужний у Кременчуці.
- Розкажіть, чим ви пишаєтесь? Які ваші особисті досягнення?
- Найбільше моє досягнення – це моя родина. В мене є чудова дружина і чудові діти, які проживають разом зі мною. Свого часу в мене було мирне життя. Я про щось мріяв, міркував. Але з початком війни у 2014 році, коли ми виїхали з рідного міста, все, що було напрацьовано, залишилося там. Тоді я був розгублений і не розумів взагалі, що відбулося в моєму житті. Тому я пишаюся тим, що я зміг піднятися і продовжувати працювати в освіті, рухатися вперед! Я захистив докторську дисертацію по двом спеціальностям! Я пишаюся тим, що долучився до формування спільноти експертів із забезпечення якості освіти в межах нашої країни!
А ще обраний кандидат на посаду ректора був серед тих, хто запровадив розмежування індикативної собівартість навчання. Тобто, щоб у Кременчуці вона відрізнялася від мешканців того ж Києва чи Львова. Адже люди мають різний рівень заробітних плат. Цей фактор впливає на можливості здобувачів освіти.
Водночас пан Загірняк пишається тим, що є частиною спільноти, яка живе та розвивається!
Нагадаємо, обрали нового ректора Кременчуцького нацуніверситету.
Новий ректор Кременчуцького нацуніверситету Загірняк подав декларацію: нерухомість, BMW та годинники.
У Кременчуцькому нацуніверситеті обирають ректора: на крісло претендують 4 кандидати.
Олена Синтюрина
Фото авторки
