Цікаво про те, що творить голка з ниткою.
Учора у Кременчуці у філії-бібліотеці №2 імені Павла Житецького КЗК КМПБ пройшла майстерня краси «Обереги жіночої долі» з етнографічного циклу «Життя як будень, життя як свято». Цього разу вона була присвячена сорочці, яка як традиційний елемент одягу супроводжує людей з давніх-давен.
Як найближчий до тіла одяг, сорочка не могла не набути магічних рис, тлумачень і прикмет.
Кременчужани мали змогу дізнатися, що про сорочку розповідають археологічні розкопки, давні малюнки, портрети.
Навіть відключення світла не стало на заваді — гості змогли побачити красу та різноманіття вишитих сорочок різних регіонів України, дізнатися про особливості вишивки на будень і на свято, для різних подій.
Але, звісно, найцікавіше — це історії живих людей. Чи то майстринь, чи хранительок неймовірних вишитих шедеврів.
А чи знали ви, що великим модником був Іван Франко? Він поєднував вишиту сорочку з піджаком — саме в такому образі його зображено навіть на наших двадцятигривневих купюрах.
А в Кременчуці є майстриня Наталія Рома, яка відтворила ту сорочку. І не просто відтворила, а «пустила її у світ» — і з цим пов’язана цікава історія.
«Тоді ще було в мене вдома телебачення, і я побачила сюжет, що у Львові була виставка сорочок родини Франка. І от там вони розповідали, що одна така сорочка, дуже цінна для них, — це сорочка, вишита білим по білому. Я побачила цю сорочку — звичайно, це ж моя тема, наша вишивка полтавська. Почала шукати інформацію про цей візерунок. Думаю: це ж треба сідати, відмальовувати по скріншоту з телевізійного сюжету. А потім якось в інтернеті передивляюся — і дивлюся: щось таке знайоме, тільки візерунок червоним кольором.
Згодом з’ясувалося, що це візерунок з книги Олени Пчілки. А потім, коли почала дізнаватися більше, то виявилося, що цю сорочку Івану Франку подарувала харківська поетеса Христина Алчевська — тобто ця сорочка з Харкова», — розповіла Наталія.
Майстриня згадала, що цю сорочку почала вишивати у ковідно-карантинні часи, а потім пішла з нею на конкурс «Вишиваний Кременчук» і отримала Приз глядацьких симпатій.
«Я не планувала її продавати. Вона була для мене як виставковий варіант. А потім ця сорочка знайшла собі власника — і це був наш кременчужанин Микола Степаненко (гетьман Козацького руху України). Всі ви його знаєте. Я дуже пишаюся, що ця сорочка мала такого визначного власника, таку людину для нашого міста», — сказала Наталія Рома.
Вона також представила ще одну вишиванку, яку створила для себе. Це імітація гадяцької вишивки — сині й коричневі відтінки настільки органічно переплетені, що створюють враження чогось неймовірного.
Не можна не згадати і цікаву колекцію вишитих сорочок кременчужанки Валентини Кулаженко.
Жінка сама не займається вишивкою, проте її син Володимир Кулаженко — майстер, який створює неймовірно реалістичні картини, накладаючи хрестики на полотно.
А цього разу пані Валентина представила сорочки своєї свекрухи, яким, ймовірно, вже понад сто років. Дивлячись на них, розумієш — жінка була неабиякою вишивальницею і передала свій хист внучці.
Також сьогодні на майстерню завітали представниці Кременчуцького клубу вишивальниць. Це треба було бачити — як у них горіли очі, коли демонстрували свої роботи.
Ініціаторка створення клубу Анастасія Попова пригадала, як усе починалося — із зустрічі на конкурсі «Вишитий Кременчук», де й виникла ідея створити клуб однодумців.
Зараз засідання клубу проходять щонеділі у Кременчуцькій міській художній галереї.
Якщо ви любите вишивку, шукаєте натхнення або просто хочете провести час у приємній компанії однодумців — можете приєднатися.
І наостанок: цей захід у бібліотеці також приурочили до Міжнародного дня вишивальниць.
Його започаткували у 2013 році, прив’язавши до Дня святої Параскеви, яку вишивальниці вважали своєю покровителькою.Тепер, коли церковний календар змінився, день святої Параскеви перейшов на іншу дату, але день вишивальниць залишається 9 листопада.
Олена Ліпошко
Фото авторки
