Вічна пам'ять!
Сьогодні у Кременчуці зібралися десятки людей, щоб попрощатися з героєм, який віддав своє життя за Україну.
З великим сумом і глибоким смутком місто провело в останню путь сержанта Тарасевича Андрія Валентиновича – вірного сина, люблячого чоловіка та батька, випускника Кременчуцької гімназії № 31 і відданого захисника Батьківщини.
"Сержант Тарасевич Андрій Валентинович 1976 року народження. Проживав у місті Кременчук, навчався у Кременчуцькій гімназії № 31, закінчив ПТУ №7. Одружений, мав сина. У військовій частині займав посаду командир другого стрілецького відділення. Загинув 13 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Семенівка Покровського району Донецької області", - розповів військовослужбовець із позивним "Лиман".
Андрій був не просто військовим – він був сином, чоловіком, батьком, другом.
Його сусід і товариш Олександр згадує Андрія як завжди добру, усміхнену та надійну людину. Вони знали один одного все життя, і за ці роки Андрій неодноразово приходив на допомогу тим, хто її потребував.
У мирний час Андрій займався професійним альпінізмом. Коли його мобілізувати, він жодного разу не був у відпустці — відразу після навчань вирушив на завдання. За словами Олександра, під час навчань у нього все було добре — і навчання, і умови проживання, і сам процес служби його влаштовував.
"Знаю його все життя... Завжди добра людина була, на поміч приходила завжди. У відпуску не приходив, буквально після навчання на завдання пішов як я розумію. Я з ним розмовляв коли він був на навчанні, там було все добре, навчання, проживання, все його влаштовувало....", - каже Олександр.
Коли Андрій пішов на фронт і минув деякий час, він пропав, і інформації про нього було мало. Надія у друзів та родини трималася обережно, але навіть у такій невизначеності пам’ять про його мужність і доброту залишалася живою.
За життя чоловіки дружили понад десять років, разом ходили на рибалку і проводили час, як справжні товариші. Ці спогади тепер залишаються світлим і теплим свідченням його характеру — людини, яка завжди йшла вперед.
Подруга Андрія — Олена згадує його, як чуйного, завжди веселого і життєрадісного чоловіка. Він любив сім’ю, дітей і життя загалом.
"Дуже добрий, чуйний чоловік був. Веселий завжди, завжди на позитиві. Такий сонячний, якщо так можна сказати. Любив сім'ю, дітей. Життя любив дуже...", - каже жінка.
Коли Андрій пішов на службу, вона та його близькі дуже переживали. Він підтримував зв’язок із сім’єю та друзями, а ті, хто залишався поруч, обмінювалися інформацією, тримали руку на пульсі й обережно сподівалися на його безпеку. Згодом вдалося дізнатися про його долю за допомогою ДНК-експертизи.
Спогади про Андрія Тарасевича назавжди житиме в серцях тих, хто його знав. Він був справжнім Героєм, відданим своїй Батьківщині та людям.
Після прощання у Міському Палаці Культури скорботна процесія продовжилася у Свято-Миколаївському соборі. Вічний спокій чоловік знайшов на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Вічна пам’ять та щирі співчуття рідним!
Валерія Макряшина
Фото авторки
