Вічна пам'ять!
Сьогодні, 2 грудня 2025 року, у міському палаці культури Кременчука відбулося прощання з Вячеславом Васильовичем Галатою — Героєм, який 10 жовтня 2024 року загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії російських військ.
Вячеслав народився 30 жовтня 1974 року у Кременчуці. Він навчався у Кременчуцькій загальноосвітній школі № 15, після чого закінчив ВПУ № 7 та працював на Кременчуцькому колісному заводі. Службу Батьківщині він розпочав у званні солдата на посаді стрільця-помічника гранатомета. 10 жовтня 2024 року Вячеслав героїчно загинув, виконуючи бойове завдання з оборони України, її суверенітету та територіальної цілісності у Волноваському районі Донецької області.
«Сьогодні відбувається поховання Галати Вячеслава Васильовича. Народився він 30 жовтня 1974 року. Проходив військову службу у званні солдата на посаді стрільця помічника гранатомета і, на жаль, загинув 10 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України, її суверенності та територіальної цілісності Волноваському районі Донецької області. Народився і проживав у місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькій загальноосвітній школі №15, закінчив ВПУ №7, працював у ПрАТ "Кременчуцький колісний завод", не одружений, дітей не мав», - розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков
Друзі та однокласники згадують Вячеслава як веселого, позитивного та щирого чоловіка, який завжди готовий був допомогти.
«Це мій однокласник. Ми з ним разом провели гарне дитинство. Він був гарною людиною. Він був завжди веселий, ніколи не сумував...», - розповів однокласник Віталій і згадав, що у шкільні роки Вячеслав був так званим діджеєм - влаштовував дискотеки, збираючи навкоко себе веселий натовп.
Для багатьох його знайомих, як і для самого Віталія, стало несподіванкою дізнатися, що Вячеслав пішов захищати Батьківщину. Протягом тривалого часу його вважали зниклим безвісти.
Та навіть у спогадах дитинства і юності він залишився тим самим життєрадісним, енергійним та добрим другом, який завжди знаходив спосіб зробити навколишніх щасливими.
Те саме кажуть і інші однокласники, включно зі старостою їхнього класу Татьяною. За їх словами Вячеслав був добрим, щирим і чуйним хлопцем.
«Він був буже веселим, шкода, що такі люди йдуть...», - зі сльозами на очах кажуть однокласники загиблого.
Друг дитинства Андрій згадує Вячеслава як дуже позитивну, веселу людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі. Вони виросли в одному дворі, і спогади про дитинство та юність тісно пов’язані з місцями, де пройшли їхні шкільні роки. Він додає, що багато часу ніхто не знав, що Вячеслав служить, а коли дізналися про його загибель, це стало тяжкою новиною.
«Дуже позитивна, весела людина, ніколи не відмовляв нікому, дуже гарний друг дитинства, ми з одного двору... Нічого поганого сказати не можу — дуже позитивна людина. Дуже шкода...», - каже Андрій.
У Вячеслава залишилися мати, батько та сестра.
Відспівали Захисника у Свято-Миколаївському соборі, а поховали на Свіштовському кладовищі у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Світла пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним та близьким.
Валерія Макряшина
Фото Катерини Майдак
