Вічна пам'ять.
Сьогодні у Свято-Миколаївському соборі пролягла тиша, сповнена болю та пам’яті. Тут зібралися родина, побратими, друзі та колеги, щоб провести в останню путь Кузьміна Павла Олександровича. Народився у Кременчуці 1 серпня 1987 року, він усе своє життя залишався відданим рідному місту і своїм людям.
Як розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков, Павло Кузьмін народився і все життя проживав у Кременчуці, закінчив Кременчуцьку гімназію №1. Розпочав службу у Збройних силах, був старшим солдатом. Помер 25 листопада 2025 року.
Павло був теплою, надійною людиною, друзями і колегами цінувався за відданість і підтримку.
«По роботі ми з ним працювали в місті. Дуже гарна, світла людина. Залишилися лише теплі спогади про нього», — згадують Олександр та Максим.
Чоловіки разом працювали в охороні, тісно спілкувалися, підтримували один одного на службі. Коли Павло пішов на фронт, зв’язок не обривався — вони говорили про життя, обмінювалися новинами про дітей, ділилися щоденними турботами
«У нас діти в одному класі вчаться. Було про що поговорити», — додають товариші, пригадуючи, як навіть на відстані Павло залишався тим, на кого можна покластися.
«Дуже відповідальний чоловік. Не можу навіть казати нічого. Дуже тяжко, дуже тяжко. Все життя спілкувався з ним, навіть на фронті, коли він був. Завжди може підставити своє плече. Ніколи ніде, в стороні не стояв. Завжди був попереду, завжди перший», — кажуть чоловіки
Дружина побратима Павла — Олена також пригадує його з теплотою:
«Він був дуже доброю людиною...Я познайомилася з ним коли їздила до чоловіка. Він був дуже веселим і коли телефонував, то завжди передавав привіт» — розповідає жінка.
Вічний спокій воїн знайде на Свіштовському кладовищі у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
У Павла залишилися дружина, донька та син. Його відданість, мужність і тепло залишаться у серцях тих, хто його знав.
Світла пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним та близьким.
Валерія Макряшина
Фото авторки
