Немає меж горя, коли мати втрачає сина, свою опору й найближчу людину.
Сьогодні у Кременчуці попрощалися із захисником України, який героїчно загинув, обороняючи територіальну цілісність нашої держави під час збройної агресії російської федерації. Міський палац культури зранку наповнився людьми — рідні, друзі, сусіди та побратими прийшли, аби провести Андрія Марчука в останню путь і віддати останню шану воїну.
Люди стали на коліна перед кортежем. Стала на коліна і мати. "Синочку я перед тобою стану на коліна", - говорила жінка.
У залі стояла тиша, яку важко назвати спокоєм — скоріше вона була болем, що відчувався в очах матері. Немає меж горя, коли мати втрачає сина, свою опору й найближчу людину.
"Андрій Марчук народився 2 серпня 1984 року, проживав у Кременчуці, навчався у Кременчуцькій гімназії №26. Одружений не був, дітей не мав. 24 листопада 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну, її суверенність та територіальну цілісність. У нього залишилася мати Ольга, батько помер раніше.Світла пам'ять військовослужбовцю. Слава героям!», — розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.
Загинув наш земляк у Сумському районі Сумської області, проте його пам’ять назавжди лишилась серед земляків, для яких він був не просто військовим, а доброю людиною.
«Гарним хлопцем був, завжди допомагав, в будинку якщо треба було, спілкувався з сусідами. Працював, ну як зараз працюють, де є — там і працював», — пригадує сусід Олександр (праворуч, авт).
Сусідка Лариса знала добре і самого Андрія, і його матір Ольгу — обидві багато років працювали разом у дитячому садку.
«У лютому цього року мобілізували в армію, і року він ще не прослужив. Мати в ньому душі не чаяла, адже був дуже хороший хлопчик, дуже привітливий, завжди вітався. У Андрія є брат, але давно виїхав за кордон, тож для матері він був всім. Дуже-дуже любив маму, піклувався про неї. Гарна людина, яка полягла за Україну, загинув захищаючи нашу країну», — говорить Лариса.
Що менш як рік минуло, як Андрій став до лав ЗСУ, пригадує й сусід його матері Анатолій. Жінка живе в селі під Кременчуком, і Андрій часто приїжджав до неї.
«Я привозив і відвозив Андрія в Кременчук. Це була дуже добра, любляча людина, дуже кохав свою матір. Добрий був чоловік. Останній раз приїжджав у серпні — коротка відпустка, два чи три дні. Приїжджав до матері в село, а потім знову поїхав на війну. Дуже любив тварин. Тому і в матері у нього і собака, і коти — коли він приїжджав, то вони забігали в хату й він з ними проводив багато часу», — згадує Анатолій.
Лише добрі слова, лише світлі спогади — так у Кременчуці говорять про Андрія Марчука.
Героя відспівали у Свято-Миколаївському соборі, а вічний спокій він знайшов у Меморіалі Захисників і Захисниць Свіштовського кладовища.
І поки місто стихає після прощання, залишається думка: людина живе доти, доки її пам’ятають. А про Андрія говоритимуть ще довго — як про того, хто любив маму, тварин, життя і Україну більше, ніж себе.
Олена Ліпошко
Фото авторки
