Приурочено до дня Національної гвардії України, що відзначається 26 березня.
Володимир Гонтар ніколи не мріяв пов’язати своє життя з військовою службою. Хоча пройшов строкову службу у Національній гвардії України - 1,5 роки. Утім життя розпорядилося інакше. З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, чоловік став на захист Батьківщини у складі Національної гвардії. Захисник був впевнений, що росіян вдасться швидко вигнати з рідної землі та через три місяця він повернеться до звичного життя, тому взяв собі позивний «Дембель». На той час Володимиру було 26 років.
Зараз він служить у Кременчуці, у військовій частині 3059: 37-й полк з охорони громадського порядку.
- Коли та чому вирішили стати військовим, і як почався ваш військовий шлях у Національній гвардії?
- Я працював вантажником в «АТБ». Коли почалася повномасштабна війна, як кажуть, покинув дружину з дитиною та пішов захищати рідну Україну.
- Що тоді вами керувало?
- Те, що ворог може прийти в мій дім, тому треба ставати на оборону України…. Свого часу був у Бахмуті, в Соледарі...
- Як рідні тоді відреагували на ваше рішення?
- Були шоковані. Тому що дитина маленька, дружина є. У мене не було вибору.
- Що для вас означає слово «обов'язок»?
- Обов'язок прописано у присязі рідній Україні, який повинен виконувати. Навіть в Конституції це все написано.
- Коли ви давали присягу?
- В 2016 році, коли проходив строкову службу в Національній гвардії у Запоріжжі.
- Чим відрізняється служба в Нацгвардії від інших формувань?
- Нацгвардія - це охорона порядку. Збройні сили - це зовнішня охорона чи оборона.
- Тоді яким чином ви опинилися в Соледарі чи Бахмуті?
- Бо наша бригада на той час була там. Військова частина, а потім вже бригада. Це 2022-й рік… Ми виконували бойові завдання… Першим був Куп'янськ, потім поїхали у Бахмут, з Бахмута - в Соледар. У мене був рік реабілітації після поранень. А потім я поїхав в Новоселівку, Донецька область. Тільки вже водієм.
- Що було за поранення?
- Уламкове… Заходили в місто Соледар… За будинком дуже сильно вдарило. Мене відкинуло… (важкі спогади завадили продовжити розповідь про події того дня, ред.).
- Яка техніка чи зброя є вашим головним інструментом зараз?
- Я обожнюю працювати водієм. Це моє призвання. Я працював до повномасштабної водієм. Так само купляв автомобілі і вони на мене працювали.
- Які саме?
- 2 спринтера.
- Які ваші обов'язки зараз?
- Я - працівник контрактної служби. На даний час займаюся соціальним супроводом близьких родичів загиблих, а також безвісти зниклих військовослужбовців. Допомагаємо, як кажуть.
- Яка подія на службі вас більш вразила?
- Війна почалась…
- Що є найскладнішим у вашій роботі? І чи є щось таке, що залишає відгук у вашому серці?
- Працювати з родиною безвісти зниклих військовослужбовців: крики, сльози…
Справляємося. Робимо свою працю...
- Що для вас складніше: зв'язок з рідними безвісти зниклих чи брати участь у найзапекліших боях?
- (думає) Зі зниклими безвісти родичами, ніж побувати ще раз там.
- Що вас найбільше дратує у тиловому житті, як військового?
- Немає того адреналіну, що відчували у 22-ому, 23-ому роках. Спокійніше.
- Як, на вашу думку, змінилося суспільство за часів повномасштабної війни? Чи не змінилося?
- У 2022 році було таке враження, що всі зацікавлені, допомагали військовим. Всім, чим могли. Наразі - це дуже проблематично. Якщо у 2022 році нам ремонтували машини за свій кошт (власники ремонтних пунктів, ред.), то на даний час це неможливо. Зараз все за гроші. Вважається, що військові отримують дуже велику зарплату, але насправді це не так.
- Чи тримаєте ви зв'язок зі знайомими або побратимами, яких подарувала вам Національна гвардія?
- Так, звичайно. Друзів дуже багато. Саме такий побратим зараз в «Хартії» (13 бригада НГУ, ред.), командир БПЛА. Він служить не вилазячи. Сам - зі Слов'янська. Це найліпший побратим мій.
- Часто вдається тримати з ним зв'язок?
- Не часто, тому що він виконує бойові обов'язки…
- Як ви познайомились?
- На фронті. З самого початку з ним були.
- Якби ви повернулися в минуле, щоб ви сказали собі цивільному?
- Щоб був мир на землі. Ніколи не відчувати війну на собі, на своїй шкурі.
- Яку найціннішу річ ви тримаєте при собі (амулет, оберіг)?
- Син мені подарував танчик (дитяча іграшка, яку купували дитині раніше, ред.), який був зі мною з 2022-го по 2023 рік. Оберігав мене. І до сих пір його тримаю. Він мені в сумку його кинув, коли я їхав на війну… Тоді сину було три роки.
- Він щось розумів, відчував напевно у той час?
- Так, відчував відсутність тата. Як він був постійно вдома, а в один прекрасний момент вже немає… Це тяжко.
- Як часто вдається зустрічатися з ним зараз?
- Зараз дуже багато є можливостей. Додому їжджу (родина проживає у Полтаві, звідки й сам Володимир, ред.). Частіше, ніж раніше.
- Що для вас означає день Національної гвардії, як людини, яка несла строкову службу в НГУ, згодом знову приєдналася до її лав?
- Це люди, які стали на захист Батьківщини. Це люди, які мають залізні нерви. Ми приєдналися до лав Національної гвардії України, аби боронити країну.
- Чи пригадуєте ви в цей день якісь моменти? Чи це просто звичайний для вас день у календарі?
- На даний час – це звичайний день у календарі.
- Раніше було не так?
- На строковій службі якесь свято було. Більше насипали їжі (сміється). Поки на даний час - на паузі.
- Війна - це ненависть чи любов до своїх?
- Я сказав би помста. За те, що вони зробили. Це помста.
- Якщо ваш син обере шлях військового, ви погодитесь?
- Так.
- Він ще не казав, ким хочеш стати?
- Ні.
- Путіна вбиває у дитячих іграх?
- Ми намагаємося його відсторонити від соціального впливу. Тому що дуже багато пишуть, показують того, чого не потрібно бачити в такі роки.
- Вдається?
- Ні. Але ми намагаємося.
- Що б ви побажали своїм побратимам, своєму другу, який нині тримає оборону на фронті, в День Національної гвардії?
- Брате, тримайся! Ми завжди з тобою і не кинемо тебе в біді!
- Що ви скажете кременчуківцям?
- Бережіть себе! І не ігноруйте повітряні тривоги!
- На вашу думку, коли закінчиться війна?
- Коли, як кажуть, путін помре. Але не факт.
- А що для вас Перемога?
- Це не є свято. Ми дуже багато втратили, тому це не свято.
Вже поза камерою Володимир зазначив, що дуже любить Україну і не бачить свого життя за її межами. А на питання, куди б поїхав відпочивати після війни, відповів, що у Львів. За часи мирного життя полтавець мало подорожував, але навіть цей фактор не впливає на його думки – закордонні країни його не приваблюють.
Тож хотілося б, щоб таку любов до Батьківщини відчував кожен мешканець нашої країни!
Редакція щиро вітає нацгвардійців зі святом і бажає кожному захиснику найскорішого з’єднання з родинами під мирним небом перемоги!
Спілкувалися з нацгвардійцем Олена Синтюрина та Леся Жуікова
Військові фото з архіву В.Гонтара
Відео: ТК «Візит»
