Пряма мова.
Сьогодні, 26 квітня 2026 року, людство відзначає трагічний ювілей — сорокові роковини аварії на Чорнобильській АЕС. Для Кременчука цей день став моментом глибокої скорботи, гордості за своїх земляків та нагадуванням про те, що боротьба за безпеку триває і сьогодні.
40 років тому, о 1 годині 23 хвилині 1986 року, вибух четвертого енергоблока зруйнував не лише реактор, а й мільйони життів. Радіаційний викид склав близько 50 мільйонів кюрі — це в десятки разів більше, ніж під час вибуху в Хіросімі. Радянська влада, намагаючись зберегти «обличчя», замовчувала масштаби трагедії, що призвело до непоправних наслідків. Люди покидали Прип’ять та навколишні села з надією повернутися за три дні, лишаючи домашніх тварин та особисті речі. Вони не знали, що йдуть назавжди.
Одразу після катастрофи та в наступні місяці понад 500 тисяч осіб зазнали радіоактивного ураження. Проте світ встояв завдяки подвигу 600 тисяч ліквідаторів. За рекордні 206 днів 1986 року вони звели об’єкт «Укриття» — першу захисну споруду, що приборкала некерований атом.
Сьогодні історія Чорнобиля болюче перегукується з реальністю.
Трагедія 40-річної давнини отримала новий відголосок у 2022 році, коли російські окупанти захопили станцію, знову поставивши світ на межу ядерного лиха. 34 дні окупації зони відчуження нагадали нам: загроза не зникла, і пам'ять про мужність ліквідаторів — це наш головний запобіжник від повторення помилок минулого.
Біля пам’ятного знака «Дзвони Чорнобиля» у Кременчуці сьогодні зібралися учасники ліквідації аварії, їх родини, представники міської та районної рад, керівники структурних підрозділів мерії та мешканці міста. Церемонія розпочалася з хвилини мовчання — у спільній молитві громада згадала тих, хто ціною власного життя та здоров’я зупинив некерований атом.
Після цього до учасників заходу звернувся міський голова Віталій Малецький.
Він наголосив, що за 40 років після катастрофи Кременчук не забув подвиг ліквідаторів, які стали щитом для всієї Європи. Ділячись особистим, мер згадав, як ще школярем зустрів перших дітей-переселенців із зони відчуження, і зауважив: сьогоднішнє відлуння трагедії в кожній родині було б значно страшнішим, якби не самопожертва тодішніх героїв.
«Науковці говорять про те, що в кожній кременчуцькій родині є негативний вплив тих подій... Але це набагато менші результати, ніж якби хтось просто тоді не пішов і не виконав свій обов’язок», — підкреслив очільник міста.
Цей зв’язок поколінь Віталій Малецький підкріпив враженнями від нової виставки у місцевому краєзнавчому музеї. Оглядаючи архіви ліквідатора Валерія Більченка, він звернув увагу на гасло «Полтавщина допоможе, Полтавщина врятує», яке стало справжнім маніфестом для наших земляків у 1986-му.
Сьогодні ці слова звучать знову, адже міський голова провів паралель між подвигом чорнобильців та боротьбою сучасних захисників проти російського ядерного шантажу. Завершуючи виступ, Віталій Малецький запевнив, що місто залишається надійним тилом для ветеранів Чорнобиля, підтримуючи їхнє лікування та оздоровлення, та подякував їм за врятоване майбутнє.
Захід продовжився урочистою церемонією нагородження. З нагоди 40-ї річниці пам’ятними відзнаками та грамотами Кременчуцької міської ради були нагороджені десятки ліквідаторів.
Серед них: Валерій Більченко, який стояв біля витоків створення чорнобильського руху в місті, Анатолій Абасов, Микола Бокерів, Наталія Каленчук, Олександр Якименко, Дмитро Шуньков та багато інших побратимів, чиї імена навічно вписані в історію порятунку людства.
Після нагородження до слова запросили заступника голови Кременчуцької міськрайонної організації «Союз Чорнобиль Україна» Олександра Якименка. Він зазначив, що попри те, що з роками причини аварії трактують по-різному, головним залишається одне — жертовність ліквідаторів.
«Ми зробили це не тільки для своїх сімей, батьків та дітей, а й для тих, хто ще не народився тоді. Ми захистили державу, Європу і весь світ. Наша совість чиста», — наголосив Олександр Якименко.
Він провів болючу паралель між ліквідаторами та нинішніми воїнами на фронті, зазначивши, що тоді, у 1986-му, ніхто не питав «чи йти мені», — йшли всі, від юних солдатів до досвідчених фахівців. Якименко також згадав побратимів, які пішли з життя, на жаль, не через старість, а через підірване радіацією здоров'я. А також закликав ветеранів не замикатися у власних проблемах.
«Якщо ми не будемо триматися за руки, будуть великі проблеми. Закликаю вас: не сидіть вдома. Принаймні зателефонуйте, прийдіть, запитайте. Ми повинні нагадувати про себе, щоб держава виконувала закони, а про подвиг ліквідаторів пам’ятали не лише двічі на рік», — сказав він.
Під час заходу Якименко виконав приємну місію, вручивши почесну грамоту від організації «Союз Чорнобиль Україна» Наталії Захарченко — фахівчині Кременчуцької філії Центру протезування та ортопедії. Відзначаючи її роботу, він наголосив на високому професіоналізмі та чуйності Наталії Анатоліївни, яка допомагає ветеранам долати складні наслідки підірваного радіацією здоров'я.
Після цього до слова запросили голову Кременчуцької районної ради Марію Іванченко.
Вона зауважила, що відноситься до покоління, яке народилося вже після катастрофи, тому сприймає ті події не через власну пам’ять, а через розповіді очевидців — сусідів та рідних. Звертаючись безпосередньо до ветеранів-ліквідаторів, вона висловила глибоку особисту вдячність:
«Дивлячись вам у вічі, хочу сказати: якби не ви — не було б мене. І я за це вам щиро вдячна», — наголосила голова районної ради.
Окрім слів вдячності, Іванченко від імені депутатського корпусу Кременчуцької районної ради вручила почесні грамоти ліквідаторам за їхню мужність, самовідданість та високу громадянську свідомість. Серед нагороджених за поданням громадської організації були Сергій Носатюк та Анатолій Рева.
Наступним до слова запросили почесного голову організації «Союз Чорнобиль Україна» Валерія Більченка. Він згадав свій досвід роботи в зоні відчуження, де провів понад місяць, а також розповів, що попри критичні умови — тиск, що падав, виснажливу роботу з 5-ї ранку до пізньої ночі без вихідних — ліквідаторів рятував гумор.
«Я збирав матеріали для книги пам’яті, переглянув сотні фотографій. Знаєте, що мене вразило? На жодній світлині я не зустрів сумного обличчя. У всіх ясний погляд і посмішка. Як би тяжко не було, всі розуміли: ми переможемо цього монстра», — зазначив він.
Більченко наголосив, що в 1986-му не було потреби в наказах — люди йшли виконувати свою роботу за покликом совісті. На його думку, це і є справжня риса українців: «Козацького роду нема переводу».
Окрему увагу Більченко приділив важливості навчання молоді. Він звернувся до освітян та влади з проханням більше працювати над тим, щоб історія чорнобильського подвигу була належним чином відображена в підручниках і пам'яті школярів, а не залишалася лише формальною датою.
Свій виступ ветеран завершив емоційним зверненням, подякувавши побратимам за те, що вони «перебороли все лихоліття» задля майбутнього всієї планети.
Завершальним акордом заходу стало покладання квітів до підніжжя меморіалу.
Присутні ще довго не розходилися. Ліквідатори спілкувалися між собою, згадували пережите та обговорювали нагальні питання з керівництвом міста. Для більшості це була насамперед можливість зустрітися у своєму колі та відчути підтримку побратимів.
Нагадаємо, Інформаційний вакуум і тривога: як мешканці Кременчука пережили перші дні після аварії на ЧАЕС
Читайте також: У Кременчуцькій РВА вшанували ліквідаторів Чорнобильської катастрофи напередодні 40-х роковин
Валерія Макряшина
Відео Максима Полтавця
