Де ставити кому, хай кожен вирішує для себе сам.
Ця стаття про те, якою ціною дається людям дорожнеча, що наразі стрімко набирає оберти. Кременчуцька газета попереджає: позитивні журналістські матеріали небезпечні для здоров’я песимістів.
Кременчужани щоденно стикаються з подорожчанням у різних сферах життя. Цю тему нещадно експлуатують ЗМІ з огляду на те, що люди здебільшого читають негатив, а подорожчання – це завжди стрес. Давайте проаналізуємо, чим жертвують городяни і що роблять окремі з них, коли за щось доводиться платити більше, ніж учора.
Їжа
Коли елементарні продукти, такі як молоко чи хліб зростають у ціні, здіймається ажіотаж: про це говорять у громадському транспорті й на ринках, у пресі миттєво спливають опозиційні політики, що лають владу. Далі слідує ланцюгова реакція: обговорення в народі вже здебільшого ґрунтується на популізмі, а не на реальних фактах.
Насправді ж і м’ясо, і гречка таки дорожчі, ніж були 5 років тому. І важко заперечувати, що малозабезпеченим городянам складно планувати свій бюджет за звичними планами аби повноцінно годувати родину. Вони жорстко економлять, не дозволяючи собі корисних високоякісних продуктів.
Щодо людей, які можуть собі дозволити якісні продукти, то багато хто просто переглянув раціон.
«Раніше я купувала свинину, але зараз беру супові набори. З кісточок варю бульйон. Та якщо раніше це м'ясо їли в супі, то зараз його рештки оббираю і готую родині макарони по-флотськи», - ділиться своїм рецептом економії 40-річна службовиця Віра з зарплатнею у 3,5 тис грн.
«Я практично не консервую овочі та фрукти, як це робила моя мама. На варення необхідно багато цукру. Це дорого. Та і стоїть воно роками потім у шафці. Краще заморозити ягоди або горох, зелень. Я також відмовилася від городу, бо на нього не лише кошти, а й час потрібен. Врешті-решт, картоплю весною просто викидаємо, бо не з’їдаємо», - говорить її співробітниця Оксана із зарплатнею у 3 тис грн.
В принципі, з метою економії дехто, навпаки, зайнявся городиною та консервацією – і смачно, і завжди є чим пригостити. А хто має час та талант торгувати, то й продає рештки свого домашнього виробництва.
Транспорт
Навколо вартості проїзду у Кременчуці безліч балачок на усіх рівнях – у цій темі обізнані всі, кому доводиться мігрувати містом. Тож, повторюватися зайве. Зазначимо лише, що кілька наших колег роки з 2 тому пересіли на велосипеди, щоб діставатися до роботи.
«Щоб дістатися на роботу, я вже не замовляю таксі, як раніше. Прокидаюся трохи раніше та йду на тролейбус», - каже бухгалтерка Інна, якій доводиться обслуговувати кілька підприємців у різних кінцях Кременчука.
«Повільніше їжджу на своїй тачці, щоб витрати пального зменшити. Бережу машину, бо на СТО три шкури здеруть», - каже Лоліта, молода підприємниця, яка раніше не рахувала грошей у своєму гаманці.
«Я купую старі машини і після роботи ремонтую їх, перефарбовую, подекуди до ночі стирчу в гаражі. Потім продаю дорожче. Вже придбав меблі в нову хату. Збираюся замінити вікна. На свою машину поставив газову установку. Так дешевше», - розповідає Станіслав, мешканець Кременчуцького району.
Комунальні тарифи
Підвищення тарифів в Україні схоже на буревій – воно провокує акції та давить на мізки кожній людині. За умови системи субсидій вирішення проблеми, в принципі, під силу кожному. Ми дивувалися, коли наш колега минулого року оформив субсидію і сплачував щомісячно всього 80 грн за квартиру. Потім пішли оформляти й собі.
Можна обурюватися несправедливими нормами витрат води чи газу, недосконалим законодавством, поки сусід поставив лічильники та бойлер.
«Я взяла так званий «теплий кредит» і поставила вікна в хаті. Вийшло дешевше», - розповіла 47-річна господиня Наталя Іванівна з Кривушів.
«Тепер вимикаю всі електроприлади з розеток. Вода з крана в нас просто так не тече. Я набираю миску, щоб мити посуд, чи склянку, щоб почистити зуби. Ми не можемо собі дозволити витрачати кошти на такі дорогі послуги», - говорить 29-річна Регіна, що працює в одній із фірм за 5 тис грн/міс.
Спитайте у тих, хто виїхав за кордон, як вони платять за «комуналку». Рахуйте власні гроші і дозволяйте собі те, на що спроможні заробити.
Одяг
В бутіках та магазинах міста здебільшого порожньо, хоча вони й переповнені товарами. Подекуди одяг продають у Кременчуці прямо за долари – так і написано на етикетці: сукня - $153. При мінімальній зарплатні в 1450 грн у такий магазин ходити нічого. Тож секонд-хенд з настанням нашої економічної кризи вийшов на другий виток успіху. В магазинах, де торгують поношеними закордонними речами, вдягаються тепер не лише бідні люди.
«Моя знайома вишукує брендові речі в «секондах», надає їм торгового виду і викладає в Інтернет за дуже високими цінами!» - почули ми розмову двох подружок у маршрутці.
До речі, наразі існує маса груп у соцмережах, де модниці та молоді мамочки обмінюються речами, взагалі не витрачаючи гроші. Окрім цього, хтось освоює шитво та плетіння самостійно, а хтось шукає кравчиню і має в результаті ексклюзив. Щоправда, взуття сам не змайструєш.
Дозвілля
Відпочинок для дітей став особливо «кусатися», коли припинили виплати Соцстраху. Попит на дитячі путівки до таборів різко знизився, тому малеча поїхала до бабусь у села чи в гіршому випадку «бовтається» у дворі, поки батьки на роботі. Та той, хто хоче, щоб дитина виросла путньою, турбується, щоб вона була зайнята: водить змалечку до танцювальної, спортивної чи іншої секції.
Що стосується дорослих, то важко сказати, що дорослі стали менше розважатися: на наш погляд, в літніх кав’ярнях повно молоді, багато хто обирає спортивні заняття, за кордон у відпустку також їздять. Але малозабезпечені люди тепер геть собі цього дозволити не можуть.
«Ми не пам’ятаємо, коли ходили в кіно. Працюємо винятково на кредити. Ледве встигаємо дітей піднімати на ноги», - скаржиться дружина службовця, 34-річна Світлана, яка й сама заробляє вдома, виконуючи дистанційну роботу через Інтернет.
Попри все ми констатуємо той факт, що всі наші співрозмовниці регулярно роблять манікюр та ходять до перукарні. Також жоден зі співрозмовників не відмовився від алкоголю чи паління.
Багаті люди
Люди, що тримають бізнес, здається, не мають проблеми, як дотягнути до зарплати. Ми поцікавилися у колишнього правоохоронця, 30-річного Руслана, який відкрив ресторан, на чому доводиться зараз економити йому.
«Менше розважаюся. Нічого собі не купую», - каже Руслан.
«Я почала харчуватися вдома, а не в ресторанах. Останнім часом утримуюся від покупок. Кошти витрачаю лише на найбільш необхідне», - розповідає 30-річна Марина, дружина власника розважальних закладів, яка має і власний невеликий бізнес.
Автор цього матеріалу теж намагається потроху економити, але не на друзях. Спілкування - понад усе: в цьому сенс життя. Редакція та читачі мають право не погоджуватися з думкою автора і планувати витрати на свій розсуд: економити або насолоджуватися життям.
