Розмова вийшло у доволі гумористичній формі. Тож читачам не обов'язково вірити всьому, що розповіли хлопці.
Вчора до Кременчуцького Міського палацу культури завітали веселі та непередбачувані Бампер і Сус. Як відомо, це два українські гумористи, Олексій і Сергій, які уже понад 10 років записують відео, знімають серіал з відповідною назвою та проводять концерти, що нагадують скетч-шоу. Вони імпровізують, спілкуються з глядачем, на ходу пригадують жарти. А з початку повномасштабної війни почали проводити благодійні концерти у підтримку різним бригадам ЗСУ.
На нещодавньому концерті вони зібрали чималу кількість коштів не лише благолдійним збором, а і аукціоном, на якому продавали і власні речі і ті, за які не шкода віддати понад 5 тис грн: картини, лампи, марки, тощо.
Перед концертом Кременчуцька газета спробувала дізнатися, хто ж вони такі насправді, звідки виникла ідея так себе називати та чим займаються зараз. Проте і сама розмова вийшло у доволі гумористичній формі. Тож читачам не обов'язково вірити всьому, що розповіли хлопці. Просто насолоджуйтеся їм гумором!
- Перше питання, яке виникає одразу, після того, як дивилася ваш серіал: картоплю ви цього року посадили ж?
Сергій: Восени так. Ну, в серіалі ми садили восени, бо не було можливості, треба було прописувати серії, але вже була осінь.
Олексій: Але більше у тому огірки садили. Ну, бо я огірки краще люблю.
Сергій: До речі, у нас колега вже десятий день чи який саджає огірки.
Олексій: Ще з того дня, як він був у Сумах, а це був вже наш перший концерт чи…
Сергій: Другий.
Олексій: Другий концерт так, ну типу тур, другий день. Він ото розсаду купив і возив, так вони ж вже зав’яли жовті, вже листя покрутилося. Ми йому сьогодні пропонували, ну там: «давай по дорозі, в полі посадимо, назад виїдемо, ну збереш і посадиш». Але він не захотів. Він має надію, що вони виростуть у нього.
- Цікаво. А я от, наприклад, навпаки, вас долучила до такого, оскільки у вас такий досвіт. А бабусям любили садити?
Сергій: Ні, ніколи такого не було. Я завжди садив проти своєї волі.
Олексій: Я взагалі у місті ріс.
Сергій: Якщо бабуся заставляла то батьки, то сусіди, то ще комусь посадити, то сапати. Сапати краще, звісно, з батьком поїдеш, чікушку взяли. Дві грядки пропололи і чікушка закінчилася.
Олексій: Я взагалі не знавець картоплі, бо в місті виріс, мені взагалі все одно.
- А в якому місті виросли?
Олексій: У Кременчуці (сміється і жартує), о, мені сподобалося твоє обличчя, таке серйозне. Але я більше у Світловодську час проводив, ну що поруч.
- А народився де?
Олексій: В Золоторьовці, село. Це біля Світловодська. У Світловодську виріс, ну у Кременчук тут приїжджав, там родичі жили. На річку ходили, Кременчуцьке водосховище, на завод КРАЗ ходили красти метал.
- Сергій, а ви?
Сергій: Я виріс у місті Пологи, з Запорізької області.
- Ага, то це ви з концертом теж нещодавно на Батьківщині були?
Сергій: Так-так.
Олексій: Вчора там багато працювало ППО.
Сергій: Так, дуже багато окупації у Запоріжжі. Там повиїжджали, багато близьких, друзів і родичів. Полозький маніяк, чули? Ні, не чули про полозького маніяка?
- Але ж це не про Вас?
Сергій: Ні, ні, то другий мужик, його впіймали.
- А де ви взагалі знайшлися, як познайомилися?
Сергій: Я їхав на мотоциклі з коляскою, а той же ж застрибнув у коляску і ми поїхали. І це 10 років ганяємо разом. А де ми з тобою познайомилися?
Олексій: Ну, де-де - на рибалці. Ну просто спитав: «клює?» І так слово за словом, почали виступати. Спочатку перед рибами, а потім вже до людей вийшли.
Сергій: Риби тоді не сміялися.
- Сергій, ви тоді якраз там були на екскурсії?
Сергій: Ні, пропливав, я на човні пропливаю і такий глянув…
- Краще було б, що це був Кременчук. А у футбол разом граєте, як у серіалі?
Сергій: Ну так, колись грали.
Олексій: Та ми ж за село грали.
Сергій: Ну, у футбол іноді разом бігаємо.
Олексій: У нас була команда, як вона називалася?
Сергій: «Одуванчик».
Олексій: Точно, «Одуванчик».
Сергій: Ну і у фіналі виграли у «Барса». І ото уявіть, що люди із тої команди приходять додому і: - «Кому ви програли?»
-«Одуванчику»! І вони сумні напевно від цього були.
Олексій: Ну ми загралися раніше там, у Києві різні чемпіонати, ну вони не дуже відомі там, фірми, бізнеси.
Сергій: У нас навіть форми не було, один пацан прийшов у бріджах, і нам так соромно було, ми його за ворота поставили, щоб не спалитися.
- А кросівки у вас були? Олексій: Звісно були.
Сергій: Вони до речі однаковими були, ми зайшли якось у магазин…і купили нові бутси, У більшості ми на великому полі не бігали, то здоров’я, то вже не те.
- А скільки років ви вже знайомі?
Олексій: З дитинства
Олексій: Це десь 32 роки.
Сергій: Та ну якщо прибрати соці жарти, то це десь точно 13. Десь 13-14 років.
- А чия то була ідея разом записувати відео?
Сергій: Ну, він вже вмер.
- Це якраз тоді, коли ви в Золоторьовці гостювали?
Сергій: Та нічого, коли він приїхав, ми вже в Києві були. І він приїхав і ото «Народ, треба Ютуб канал» так сказав і вмер. Ну і все ми далі створили Ютуб канал на його честь, пам’ять.
- Псевдонім ви вирішили такий чи теж хтось порадив?
Олексій: Це він теж придумав, не знаю чому.
- А назвіть його ім’я.
Сергій: Ігор Кулініч.
Він був монтажером на телевізійних продуктах. Потім ми там познайомилися, він ото монтував там програми. Потім він каже «Пацани, давайте робити таку штуку, я буду знімать, монтіровать, а ви будете писати та зніматися.
- І ви почали закидати їх на Ютуб?
Сергій: Так, він почав.
- Через який час ви почали одразу набирати тисячі підписників?
Олексій: Одразу.
Сергій: У перший рік було трохи менше, а вже з 2-го року почали прям. Ну не знаю ми десь тоді 10 тис. підписників набрали, для когось це така непідйомна кількість, то ми набрали їх дуже швидко, десь за півроку. Просто коли вже 10 воно вже електричні ..(Я не почула)… . І за 1 рік було 7000, а потім був такий період шо в місяць рекорд був, підписалося 51 тисяча людей, це за 1 місяць.
Просто раніше Ютуб був трохи іншим. Раніше там коли починали, там ну в основному там що, бабка впала, там, мужик п’яний лежить. Не було прям таких програмів, каналів, там монтажів. Ну там наприклад на телефон зняли, що там хтось /обісцявся/, виклали і все. Ну типу ха-ха поржати, а ми більш робили таке більш менш таке любітільске, професійне.
Олексій: Просто у нас Ютуб не любить професійне, тобто, якщо ти будеш робити щось таке, а потім починаєш вкладати гроші прям зразу професіональне, Ютуб одразу банить. І глядач скиптично до нас отак.
У нас були такі моменти, десь в році 2019, вирішили, що треба переходити від аматорського, до більш професійного, професійних операторів, монтажерів, короче і воно це не пішло. Бо це на Ютубі нікому не потрібно, там вже не важливо.
Сергій: Ти просто вже заявив стилістику каналу і все. Ми тоді ділилися своїми враженнями та все інше.
- Ну стає зрозуміло, що тексти, ви пишете самі, так?
Сергій: Так, в основному десь 90%.
- Чи є у вас є команда яка пише?
Олексій: Команда нас двоє.
Сергій: Так команда, дует.
- А стосовно нецензурної лексики...
Сергій: То ж все синоніми, то не матюки.
- В дитинстві батьки дозволяли матюкатись?
Сергій: Ні, а кому ж дозволяють? Нікому.
Олексій: Ну, в принципі не забороняли.
Сергій: Ну, просто ти сам знав що з пацанами ти гуляєш ти матюкаєшся, а от наприклад сидять знайомі за столом «подай мені сельодку /йобаний/ в рот. Що ти /сука/ сидиш /н***й/ , /є*****к/ зазкрив» ти ж таке не скажеш.
Олексій: Бабусі.
Сергій: Так, ну це по-дибільному, люди ображуться та підуть зі столу.
- Що вас надихає, кого ви дивитеся? Можливо, Подерв'янського?
Олексій: Взагалі ніхто. Це ще в дитинстві, так було.
Сергій: Ну, ми його слухали, не можна сказати що ми виросли на ньому.
Олексій: Підросли.
- А творчості кого ви росли?
Сергій: Лесь Подерв'янський - ми слухали, касети були. Але не те, щоб ріс на його творчості, він ріс і ти ріс. Слухав як приколи.
У нього здається і багато було п’єс, але особливо їх мало, щоб рости на них. Це якби випускали кожний-кожний рік по новій, а так у нього коротенькі, ну там... про короля довша. Він зіграв, можливо, якусь там ключову, не ключову нотку додав у голову, але щоб сказати що це завдяки йому, ні.
Олексій: Нас більше надихають люди, які невідомі. Ти можливо, там чув від близьких, родичів.
Сергій: Якщо брати кінематографи, то це фільм «У бій йдуть лише старі». Я його напевно разів 50 бачив, я його на пам’ять знаю.
Олексій: А мені «Безславні виродки» подобається, «Від Заходу до світанку». Там чоловік виходить і у нього таке полум'я татуювання на обличчі, не вистачає, щоб на ньому щось жарили.
Сергій: Шампур та м’ясо. А, я ще в один період ріс на британському-англійському шоу «Монті пайтон». Там просто той британський дебільний гумор, який треба розуміти прям. Просто його дуже багато не подивишься, бо з розуму зійдеш, якщо будеш його дивитися.
- А в дитинстві-юності чим займалися, на які гуртки ходили?
Сергій: Футбол, шахи, юний натуралізм. Я якось пішов, а там збирали гербарії, гілки, але я туди більше не ходив.
Олексій: Я ходив на шахи, а потім нашого вчителя шахів застрелили.
Сергій: Ти звісно такі веселі історії розповідаєш, того вбили, той вмер. Ті звісно молодець.
Олексій: Ну от так. Кружок закрився. Вчителя не поміняти, бо він один був.
Сергій: Нас колись у 2 клас перевели нам сказали що там хлопчик пішов і миз другом сиділи і вчителька сказала так ідіть у другий клас. Неділю ми там були і нам сподобалось просто у них там клас був сильніший, а ми були клас слабший. І ми там навчились палити.
- І ви там лишись?
Сергій: Ні, нас потім забрали. Ми ж класні.
Олексій: Куди ж я ще ходив? А, я ж на скрипці ще грав.
Сергій: Я в ці кружки ходив вірші якісь розповідав, ще щось.
- Зрозуміло. Створення серіалу - чия ідея?
Олексій: На рибалці (сміється - авт.).
Сергій: Це телеканал нам запропонував, це не ми придумали.
- ТЕТ?
Сергій: Так, ну спочатку там був не ТЕТ, спочатку був інший канал. Спочатку ми пропонували там топ каналам.
- Ну а сценарій вам пишуть?
Сергій: Ні. Перших 10 сценаріїв здається.
Олексій: Ми самі писали, а потім ми мали хлопців, бо самі не встигали б написати 40 серій за такий короткий термін.
Не те щоб вони нам чисто написали, вони давали якісь там думки, а ми їх редагували.
- До речі про мову. Ваша мова дуже схожа на полтавську говірку. Близька вам, я так розумію.
Олексій: Так, мені взагалі (сміється - авт.).
- Мова в Запорізькій області схожа до нашої?
Сергій: Так. Наприклад ось я розмовляю, як в роліках, так розмовляють і у нас на Батьківщині.
Вийди \б**ть\ от сюда.
Ще цей є, як його разом з Пологами таке відоме місто, не тільки на всю Україну, а й далі, то там взагалі трохи інший суржик, тобто, він такий, не знаю навіть, як його описати, але гуляйпольця ти відразу відрізниш.
Олексій: У мене персонаж з чистою українською мовою розмовляє в серіалі.
Тобі так здається, у тебе немає сзаду дзеркала і ти не бачиш.
- Ви майже до речі нецензурних слів не вживаєте ні у серіалі, ні в відео, а більше у повсякденному житті?.
Олексій: Так. Тому що я взагалі віруючий, ось хрестик бачите. При чому язичницький.
Знаєте, чому можна матюкатися? Тому що 10 заповідей читали?
- Так.
Олексій: Там про матюки щось є?
- Немає.
Олексій: Значить взагалі \п***й\.
- Про війну. Як вас застало 24 лютого і коли після того почали продовжувати концерти? Чи на вас це ніяк не вплинуло?
Сергій: Вплинуло. Вплинуло дуже, ми десь 28 лютого записали перший ролик, але ютуб його забанив за розпалює міжнаціональної ворожнечі.
Ютуб тоді і зараз не готовий був до такого жорстокого ну тоді почалася війна і ми одразу кацапи-пидорасы, це все називається розпалювання міжнаціональної ворожнечі і ролик видаляють тобто почали війну вони, а винні ми, того що ми про це кажемо в голос і довелося там знаходити лазейки робити так щоб це було завуальовано, зрозуміло.
Олексій: Вони розуміють але алгоритм самого ютубу, він не сприймає, якщо тільки не почнуть писати дуже багато скарг.
Якщо там просто Кремлівські блоги, то за це тобі нічого не зроблять, тому що нічого такого не сказав, або там північна пліснява, гніди с півночі все нічого такого, а якщо ти кажеш конкретно русня, маскалі, кацапи то за це можуть ролик забанит\видалити. Ну ми прорвалися
Сергій: Просто сам ютуб він кожний рік не знаю міняє свої алгоритми. Я пам’ятаю роки 3-4 назад дитячих каналів було багато. Просто заходиш наприклад в топи и то все дитячі канали і все, а потім ютуб заборонив і коменти і лайки і все.
- Ви допомагаєте з концертів на ЗСУ, розкажіть про це.
Сергій: Так це благодійний концерт як раз. Ми и не їхали.
- Розкажіть що купуєте чи контролюєте далі кошти?
Олексій: Ми і до концертів допомагали, але ми збирали на ютубі гроші, купляли хлопцям машини. Ну там не тільки машини, там і на ремонт, і на колеса, і на мотори. Купляли тепловізори і потім це 2 тур наш вже, перший в грудні був і далі ми вирішили робити благодійний тур і їхати виступати і збирати гроші. Після першого туру ми купили евакуатор для хлопців з Хмельницького 8 полк. Евакуатор купили бо буває машина постраждала и щоб її не кидати на евакуатор і вивозять. А за цей тур він ще не закінчився але ми вже купили машину Volkswagen
Сергій: І дрон для розвідки. Ще треба для 46 машини теж треба дрон. Плануємо хоча б на це вистачило.
Так сталося що дуже багато друзів воює. І друзів і родичів, і нові знайомства з’являються. Ми не просто купляємо комусь, а ми конкретно знаємо куди.
Ми точно знаємо, що це їде на фронт.
- Цей концерт, з яким ви в цьому турі, опишіть його двома реченнями. На чому буде акцент?
Сергій: Акцент йде на життя.
Олексій: На сенсі життя, тому що життя - воно одне і воно проходить.
- Тобто, ви в реінкарнації не вірите?
Олексій: Якщо навіть вірити, то ти не пам’ятаєш цього, а сенс в щось вірити, якщо ти не пам’ятаєш цього. Краще вірити в сонце, ми його в очах бачимо.
- Тобто, ви язичник?
Сергій: Ми атеїсти від бога.
Олексій: Я вірю в Перуна. Значить, у двох словах треба щось робити тому, що нічого не робити може кожен. Це в двох словах про наш концерт. Ми щось робимо.
- У вас там сказано: приходьте люди, будемо ділитися щастям. А в скільки років ви зрозуміли, що прикольно бути прикольними?
Олексій: У 1992-ому, коли познайомились. Ми не знаємо, як це бути прикольними.
Сергій: Ти просто робиш, воно просто в середині сидить і відкривається само. Тобто людина все одно якщо вона трошки цим з головою, то вона все одно буде робити що їй захочеться. Бо як не хочеться живе кожен. Середина твоя вона вилазить назовні і тоді ти вже робиш, як хто сказав?
Олексій: Я був на весіллі. Просто сидів бухав і щось тост сказав і кажуть ти такий класний тобі треба в гумор йти, я відразу з весілля і в гумор. Ось так
Сергій: Навіть в тому ж одязі сидить.
- Це в Києві відбувалось?
Сергій: Я на тому весіллі нікого не знаю, я просто зайшов коли повз ходив. Кафе «Пінгвін»
Олексій: Ні, це вже в Павлограді було.
Обоє: Слава Україні!
Ліна Романченко
Відео Кирила Воронцова
