Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Пятница, 22 Ноября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

До Дня народження Кременчука: перлини, які ми втратили

27 сентября 2019
До Дня народження Кременчука: перлини, які ми втратили

Трамвай, річкові «Ракети» і «Метеори», довоєнний театр, Успенський собор і цирк. Усе це тепер – історія нашого міста. Наскільки складно і чи взагалі реально повернути на рідні вулиці колись важливі для культури та інфраструктури об’єкти, Кременчуцька газета аналізувала разом із істориками та краєзнавцями нашого міста.

28 та 29 вересня наше місто святкуватиме свій 448-й День народження. У ці дні екскурсоводи та краєзнавці показують гостям і самим городянам туристичні принади міста на Дніпрі. Щоправда, від колись туристичного Кременчука з його величними історичними будівлями, чистим Дніпром, трамваями та іншими принадами, на жаль, небагато що залишилося.

Старенький трамвай

Зараз можемо лише уявляти з архівних фото, як вулицями нашого міста колись їздив трамвай. Та факт лишається фактом: наприкінці ХІХ століття Кременчук був у переліку п’яти міст України, де почав їздити незвичайний і сучасний на той час вид транспорту. Перший електротранспорт у нашому місті з'явився у 1899 році.

«До цього серед українських міст він ходив у Києві, Єкатеринославі, Єлисаветграді та Житомирі», – коментує історик, колишня директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Лушакова.

Тоді міська дума видала дозвіл чиновнику Полякову на розвиток громадського транспорту у Кременчуці і першопочатково передбачалося, що пасажирів возитимуть на транспорті, який рухається за допомоги кінної тяги. Та з часом Поляков передав права з концесії іншим акціонерам, а саме Дону Венштейну, який і вирішив запустити в місті саме трамвай. Пізніше той уклав договір із бельгійською компанією тяги та електрики, яка поруч із облаштуванням транспортних шляхів освітлювала місто ліхтарями та створювала водозахисну дамбу.

У Кременчуці трамвайне депо знаходилося у підніжжя Піщаної гори – між вулицями Катерининською (нині вул. Соборна) та провулком Троїцьким (нині вул. Чкалова).

Зараз на цьому місці – філія ПАТ «Полтаваобленерго». Із депо виїздило 16 трамваїв за трьома напрямками. Однак історію кременчуцького електротранспорту припинили революція 1917 року та громадянська війна. У 1927 році місцева влада продала вагони до російського міста Ярославль.

Як розповідають історики, тодішні можновладці неодноразово хотіли відновити цей вид транспорту. Однак цього не сталося, і вже у 1960 році у Кременчуці розпочалося будівництво тролейбусних ліній.

«Відновлення трамваю – це, як дитяча залізниця. Проект цікавий, але обмежується лише естетичним та розважальним задумом. Сьогодні він не приніс би місту прибутку. Але якщо відновлювати хоча б невелику його частину як родзинку туристичної привабливості, це було б чудовою ідеєю», – вважає директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська.

Про те, що це коштувало б чималих грошей, говорить і начальник транспортного управління Руслан Івашина.

«Ідею відроджувати трамвайний рух у Кременчуці поки що підтримати неможливо через відсутність місця біля доріг і брак  коштів на реалізацію такого проекту. Хоча для самого міста це було б цікавинкою. Також ми думали про те, що до Дня народження Кременчука варто було б організувати екскурсії тролейбусами на автономному ходу, які б їхали маршрутами колишніх трамваїв», – прокоментував він.

Річковий вокзал

Ще до становлення незалежності України Кременчук входив до Всесоюзного туристичного маршруту. Тобто, на рік сюди обов'язково приїздили як мінімум 25 тис туристів: не лише з України, а й з інших країн. Про це згадують у Кременчуцькому краєзнавчому музеї.

«Були пішохідні, автобусні екскурсії, по Дніпру та по Крюківському мосту. Бажаючі відвідували музеї Вагонного заводу, КрАЗу. Однією з найбільших принад, звісно, був Дніпро, яким можна було не лише покататися, а й скупатися у ньому. Те, що у нас побудували річковий вокзал, але тепер немає річкового транспорту – це дуже сумно. Адже Кременчук завжди був транспортним вузлом, зокрема і річковим», – ділиться спогадами Гайшинська.

Раніше від Річкового вокзалу курсували близько 10 катерів, які їздили на Зелений острів, що неподалік міста. Дивлячись на фото та відео 60-70-х років, згадуємо швидкісні судна: «Ракети», «Метеори», «Восходи». Зараз же цей вид «крилато-водного» транспорту біля наших берегів зник. Останніми роками, коли через наше місто проходили пробні рейси, люди припускали, що рух швидких метеорів та ракет відродить аграрна компанія «Нібулон».

Однак на підприємстві повідомили, що відновлення перевезень саме через Кременчук поки що не передбачене.

Успенський собор

Від згадки про транспорт ми умовно переходимо набережною до головної площі міста. Вже 76 років як тут немає Успенського собору, який підірвали за часів зачистки церков та правління Хрущова. Після цього площу Перемоги виклали бруківкою. Однак сам собор увійшов до «Переліку визначних пам'яток історії та культури, що потребують першочергового відтворення». 972 м2 площі, необхідні для відновлення собору та дзвіниці, стали місцем розбрату та майже розділили кременчуцьку громаду на два табори. Одні – за історичну справедливість та відтворення церкви. Інша – за залишення площі такою, якою її знають уже декілька поколінь. Так, у серпні минулого року міські депутати виділили земельну ділянку на головній площі міста для відродження собору. Однак час від часу на площі збираються активісти та просять не забудовувати цю землю. Адже це єдине у Кременчуці місце, де проходять масові зібрання.

У краєзнавчому музеї нам показали архітектурний план собору часів його будівництва – середини ХІХ ст. На ньому видно, що церква займала більшу частину площі.

Що цікаво, проти будівництва розташованого поруч Будинку Державного банку свого часу протестували священики Успенського собору. Адже його розміщення було на менше, ніж 200 м від церкви, що тоді суперечило будівельному законодавству.

Славетний Катерининський театр та велика будівля цирку

Якщо йти від площі Перемоги вулицею Соборною, на перехресті з вулицею Гагаріна побачимо багатоповерхівку. Про це мало хто знає, але, як розповів відомий краєзнавець та філософ Кременчука Євген Бергер, саме на цьому місці колись розташовувалася не менш значуща та славетна на всю Україну будівля – Катерининський театр. Славетна, оскільки саме у Кременчуці тут у 1881 році відбулася перша в Російській імперії (!) вистава єлисаветградського театру українською мовою – «Наталка-Полтавка» – із Саксаганським, Садовським, Заньковецькою, Кропивницьким, Тобілевичем (І. Карпенко-Карий). На той момент будь-які вистави українською були суворо заборонені. Тож резонанс від події розійшовся всією Україною.

Як оповідає Євген Бергер, сюди упродовж місяця діставалися пішки, їхали на конях та підводах громадяни з навколишніх містечок та сіл. А за самим театром ті, хто чекав вистави, розбили табір. З часом у будівлі провели радіосистему, і бажаючі слухали виступ біля приміщення.

Саму ж споруду не зводили спеціально для вистав. Приміщення колишнього готелю викупив у підполковника Козельського Іцик Нємєц, щоб його син (затятий любитель театрів у інших містах) не покидав Кременчука. За розповідями краєзнавців, будівля була невеликою і особливо не вражала зовнішнім декором. Однак усередині вміщувала близько 850 глядачів, була оздоблена красивим ложем, люстрою, завісою і кріслами. Часто тут гастролювали відомі театральні трупи. Тодішній кременчуцький театр дав творчий поштовх всесвітньовідомому актору Леоніду Утьосову. І надалі тут часто втілювали свої постановки відомі українські драматурги.

За часів Другої світової війни театр окупували нацисти, цікавість містян до вистав поступово згасала. Молодь Кременчука силоміць заганяли на покази. При відступі окупанти намагалися вивезти з будівлі коштовні декорації театру. Актори та працівники театру їм всіляко перешкоджали. Та, на жаль, зусилля були марними, і будівлю повністю зруйновали.

«Коли після війни лунали наміри відбудовувати театр, місто зрозуміло, що фінансувати окремий заклад міський бюджет не потягне. По-перше, театр не може бути на самоокупності, і його потрібно постійно підтримувати фінансово. По-друге, щоб до нього йшли глядачі, тут мають бути зірки якщо не першого, то хоча б другого ешелону. З усією моєю повагою до кременчуцьких глядачів, у нашому місті ніколи не було настільки багато шанувальників вистав, які б на них ходили постійно», – розповідає Гайшинська.

І пригадує, що були офіційні наміри відкрити театр у Палаці культури «КрАЗ» та у клубі ім. Котлова. Проте зупинилися на тому, що театралів за потреби прийматимуть у місцевих палацах культури.

Як повідомляє керівниця управління архітектури та містобудування Олександра Волощенко, з ідеєю відновити колишній театр до неї ніхто ніколи не звертався. А якщо і припустити, що його фінансування можливе задля відновлення з руїн на історичному місці, постане питання щодо людей, які тепер живуть у цьому будинку.

«Інколи у цій будівлі влаштовували циркові вистави, доки у 1933-1934 роках на Театральній вулиці не вибудували дерев’яне приміщення цирку на 2 тисячі глядачів – одне з найкращих в Україні. Його оснастили всім необхідним, відрізнялося воно достатньо високим рівнем благоустрою», – пишуть у книзі «Вулицями старого Кременчука» автори Алла Лушакова та Лев Євселевський.

Тут виступав зі звірами відомий дресирувальник та артист Володимир Дуров, чемпіон світу з боротьби Іван Піддубний, заслужений майстер спорту І. Куксенко та багато інших.

Нині це місце у дворах на вулиці Гагаріна нам показав Євген Бергер. Як не дивно, територія, де знаходилася центральна частина тодішнього цирку, досі не забудована. Однак довкола неї – багатоповерхівки та стадіон, який раніше належав заводу «Дормаш».

«Якби відбудовували цирк, території знадобилося би значно більше, адже споруда була немалою. Говорять, поруч із цирком було місце для утримання тварин», – коментує Євген Бергер.
Неможливість відбудувати цирк на його історичному місці підтвердила і головна архітекторка міста Олександра Волощенко.

Окрім трамвая, цирку, собору чи театру, у Кременчуці немало місць, які з'являлися одними з перших в Україні. І хоча вони занедбані чи їх вже не існує, ці об’єкти й досі вважаються значущими у становленні української культури та історії. Зруйнована під час війни Пушкінська народна аудиторія, забута Стара аптека біля зупинки Вадима Бойка чи житломістечко з давньою, ще довоєнною бруківкою у нагірній частині міста. Часто історики нагадують про не реконструйовані будинок купця Чуркіна у Крюкові та будинок кондитера Силаєва в центрі міста.

«У Кременчуці і зараз багато історичних будівель, навіть не зруйнованих. І всі вони у не дуже доброму стані. На їх відбудову необхідні кошти і, що важливо, бажання активістів, які б уболівали за їх відновлення. Адже для таких ініціатив слід збирати підписи громадян і постійно нагадувати про це владі», – аналізує Гайшинська.

У Дні народження Кременчука можна буде побачити будівлі, про які ми згадали у цій статті, а також послухати історії про них. Відповідні екскурсії традиційно проводитимуть працівники музею. А от чи будуть їх колись відновлювати чи реконструювати, згодом покаже історія, яку «пишуть» уже сучасні кременчужани.

 

Ліна Романченко

Фото: Кременчуцький краєзнавчий музей, сайт «Околиці Кременчука»

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться