Від першої особи.
Війна змінила долі мільйонів українців. Хтось втратив дім, хтось — близьких, а хтось, переживши біль, знайшов у ньому силу допомагати іншим. Саме так сталося з Оленою Крюковою,засновницею ГО "Голос тиші", військовою реабілітологинею, кременчужанкою, яка разом із сім’єю вимушено покинула рідну Донеччину у 2014 році, а тепер підтримує родини військовополонених і зниклих безвісти.
«Моя історія почалась з історії війни. Я її так називаю, бо з 14-го року війна безпосередньо торкнулась нашої сім’ї. Тоді ми переїхали з Донеччини до Кременчука. У нас уже на той час була родина з двома дітьми, з котом, а наше місто було під окупацією. Спочатку трохи пересиділи, але, слава Богу, виїхали, все нормально. І почали життя на новому місці – у Кременчуці. Вибір був зроблений із розряду “куди ткнули на мапі України”. Але в нас тут і родичі.
Першим до Кременчука приїхав мій батько до свого брата. Ще одна з умов — подалі від кордонів із нашими так званими сусідами. Тому це була Центральна Україна, і я ні разу не пошкодувала про наш вибір. Це місто вже рідне за ці 11 років. Я вважаю себе прямо корінною кременчужанкою», — розповіла Олена Крюкова.
(Олена не називає назву міста, з якого переїхали до Кременчука, з міркувань безпеки — там залишаються родичі, авт.)
Вже у Кременчуці жінка почала навчатися на масажистку-реабілітологиню, до того мала фах медсестри-анестезіологині.
«Ця професія дійсно потребує постійного навчання — щоб допомагати, щоб була користь. А з війною зараз узагалі… Якщо раніше ми вивчали більш фізичні, загальні масажі — ну, щоб люди худнули, ставали стрункішими, — то зараз це реабілітація військових. І десь у 2023-му році я для себе відкрила цей напрямок. Спочатку це була волонтерська допомога поодиноких випадків», — говорить Олена.
Жінка розповідає, що саме через допомогу військовим знайшла свій шлях. І це дає їй сил рухатись уперед.
Несподіваною була її відповідь на запитання, як вона зустріла початок повномасштабного вторгнення РФ.
«Лютий 2022-го для мене — це була як крапка в моєму передочікуванні. Бо коли багато хто каже: “Ми не очікували” чи “сподівалися, що ні”, — то я очікувала десь за два тижні. Щодня відкривала новини й майже не спала. Я була в передчутті, що це буде. Коли почалось повномасштабне вторгнення — це вже була нова точка відліку в нашому житті», — зі спогадів Олени.
Родина Олени зазнала втрати. Жінка говорить про це неохоче: її чоловік, батько двох дітей, вважається безвісти зниклим.
«Я не буду акцентувати (так легше), але це війна, яка точиться з 14-го року по сьогоднішній день. Вона забрала в мене дім, близьку людину. І, в принципі, рідних забрала теж, бо нема можливості бачитися з ними. Але коли щось втрачаєш — починаєш думати, чим це заповнити. Бо від постійних втрат можна з глузду з’їхати. Тож я почала заповнювати ці пустоти через допомогу іншим», — розповідає Олена.
У 2023 році в Україні з’явився «Масажний спецназ» — ініціатива, що допомагає реабілітуватись військовослужбовцям просто на фронті. Проведено чимало «експедицій» у напрямках, де дислокуються наші захисники. Фахівці з різних міст, застосовуючи масаж, допомагають відновлюватися бойовим підрозділам, штурмовикам, бійцям, які працюють на передових позиціях. Серед членів «Масажного спецназу» — і наша співрозмовниця.
«Бувало так, що у бліндажах робили масажі навіть у таких умовах, наскільки це можливо й безпечно. Десь хлопці сидять по 40 днів на позиціях — то ми їхали й робили свою справу. Але це було раз на півтора-два місяці. У проміжках цієї допомоги в мене є кілька військових, які живуть у Кременчуці, і з якими я працюю. Уже протягом майже двох років до одного хлопця ходжу — і видно результати», — каже жінка.
Олена зараз працює на одному з найважчих напрямів — із родинами військовополонених і безвісти зниклих. Є спільна робота з Кременчуцьким РТЦК та СП. Там відзначають, що іноді саме їй вдається налагодити контакт із командуванням частин і досягати кращих результатів.
Виконуючи величезний обсяг роботи, у неї з’явилася ідея створити громадську організацію відповідного спрямування.
«Бо я зрозуміла, що не знаю, куди в місті звертатися. Начебто щось є, але невідомо, де жінкам зустрічатись. Спочатку, пам’ятаю, зробили візитки, придумали назву. На зустрічі в Координаційному штабі я просто роздала ці візитки жінкам».
Олена сама, на власній автівці, їздила містом до тих, хто цього потребував, зустрічалася з родичами військовополонених і зниклих безвісти, надавала допомогу. При цьому поєднувала основну роботу масажистки-реабілітологині, виховання дітей і громадську діяльність.
Так було створено ГО «Голос тиші». Один із головних напрямів роботи — підтримка родин військовополонених і зниклих безвісти на початкових етапах: коли отримують сповіщення, коли не знають, що робити далі, куди звертатись.
«Виходить так, що якщо їм навіть розповіли в ТЦК, то вони забули. Навіть якщо дали буклетик — не знають, як діяти, бо є складнощі, коли заповнюєш електронні кабінети. Люди в стані стресу. У мене було кілька випадків, коли мами, які в стресі, не могли згадати дату народження сина чи як він по батькові. Це не тому, що мама не знає — це стан. Тож хочеться цих людей, які чекають інформацію про рідних, підтримати, допомогти не загубити себе і своє здоров’я.
Була мама зниклого безвісти бійця — коли ми познайомились, мені здавалося, що треба шукати знайомого психіатра. А пройшло два місяці спілкування — і це вже зовсім інша жінка, зовсім інша людина. Саме після цієї титанічної роботи виникла ідея створити громадську організацію», — говорить Олена.
Віднедавна ГО «Голос тиші» та сама Олена проводять прийоми щовівторка й щочетверга у комунальній установі «Центр надання соціальних послуг “ТУРБОТА”», що на вулиці Івана Мазепи, 17. Це приміщення організація отримала на прохання міської влади.
«По вівторках і четвергах я тут перебуваю постійно з 9:00 до 16:00. Консультую, надаю першу допомогу», — розповідає Олена.
Кременчужани вже знають про цю ініціативу, і буває, що навіть утворюється черга на прийом. Олена каже, що не всі питання вдається вирішити одразу, не всі — самотужки, тож іноді звертається до знайомих. Адже родичі військовополонених і зниклих безвісти приходять навіть із побутовими проблемами — полагодити кран чи пральну машинку.
Не так давно звернулась молода матуся з двома дітьми з Кременчуцького району — її чоловік зник безвісти. Жінка залишилася без засобів для існування. Поки триватиме уточнення й оформлення документів, пройде два-три місяці, перш ніж надійде державна допомога. Тим часом Олені довелося підтримати цю родину власним коштом. Це не поодинокий випадок. Тож фінансової підтримки ГО «Голос тиші» дуже потребує.
Не відмовляться й від допомоги волонтерів — тих, хто міг би організовувати майстер-класи, заходи або вести сторінки організації в соцмережах.
«Сподіваюся, що діяльність організації буде ефективною на місцевому рівні. Адже у багатьох великих містах уже є подібні об’єднання. Тому запрошую до співпраці задля спільної справи», — звертається керівниця ГО «Голос тиші».
Попри втрати, біль і щоденну роботу з людським горем, Олена не втрачає віри в людей. Вона каже, що кожна родина, якій вдалося допомогти, — це маленька перемога над відчаєм. Її історія — це не лише про війну й втрати. Це історія про любов, яка змінює форму, але не зникає. Про жінку, яка замість зупинитись — створила простір, де тиша говорить словами підтримки.
Довідково
«Голос тиші» — це підтримка родин зниклих безвісти та полонених захисників і захисниць України. Це місце, де тебе почують, зрозуміють і допоможуть.
ГО “Голос тиші”:
-
сприяє у спілкуванні з Координаційним штабом, Червоним Хрестом, військовими частинами та іншими структурами, щоб наблизити повернення рідних додому;
-
допомагає з оформленням документів, заяв, анкет, надає контакти юристів;
-
підтримує родини, допомагаючи знайти кваліфіковану психологічну допомогу;
-
консультує щодо оформлення пільг, пенсій, документів у ЦНАП чи Пенсійному фонді;
-
організовує зустрічі, заходи, поїздки та дозвілля — створюючи спільноту взаємної підтримки;
-
співпрацює з волонтерами з України та Європи — родини отримують допомогу, одяг, засоби гігієни та інше.
Простір соціальної адаптації та інтеграції КНП «ТУРБОТА»: вул. Івана Мазепи, 17.
Контакти для звернень: 097-373-96-03.
Нагадаємо, У Кременчуці шукають приміщення для підтримки родин воїнів, які вважаються зниклим
Олена Ліпошко
Фото авторки
