Цікаві факти про співдружність, побратимство, культуру, обміни і мир.
Кременчуцька газета продовжує* знайомити своїх читачів у проєкті «Легенди Кременчука» із людьми, які зробили неоціненний вклад у розвиток та розбудову нашого міста, які прославили його у інших частинах України, а то і світу. І наш черговий герой – психолог за фахом, відомий як міністр закордонних справ Кременчука - Андрій Васильович Мельник, і саме сьогодні (28 липня) відзначає свій 60-річний ювілей. Він заступник директора комунального підприємства «Інститут розвитку Кременчука» та Почесний Президент Асоціації сприяння міжнародному бізнесу та розвитку (АСМБР).
А ще Андрій Мельник – заступник Президента Всесвітнього Комітету Миру. Єдиний слов'янин в керівництві цієї міжнародної організації. Випускник циклових програм в Американському Інституті Миру (United States Institute of Peace) та в Центрі Східно-Європейських студій Варшавського Університету (The Centre for East European Studies, Warsaw University), 2004-2006 років. Стажувався в Словацькій Республіці, Греції, Чеській Республіці. Андрій Васильович має великий досвід розвитку регіонального та міжнародного співробітництва. Відвідав 39 країн світу.
А у рамках програми стажування на запрошення Держдепартаменту США пройшов програму «Investment Promotion» (2007). Він сертифікований спеціаліст з місцевого економічного розвитку (ПРОМІС, 2016). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004), Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України (2006), Ювілейною відзнакою на честь 75-річчя Полтавської області «За вагомий внесок у розвиток і зміцнення Полтавщини», Почесними грамотами Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, Почесним знаком Міністерства у справах дітей, сім’ї та молоді «За активну громадську діяльність», Почесною відзнакою ІІ ступеню Української Ради Миру (2012), медаллю «За заслуги перед містом Бидгощ» (2022) та іншими. І так, ця неймовірна особистість, професіонал своєї справи живе і працює у Кременчуці. Працює саме на розвиток нашого міста його статусність і впізнаваність. Знайомимось далі.
Про становлення у Кременчуці дипломатії
Свого часу Андрій Мельник працював у Середній Азії, де займав посаду першого заступника голови - секретаря теркому профспілки Туркистанського військового округу (а це – 5 азійських республік, ред.). І якось на одній із конференцій він познайомився із тодішнім мером Кременчука Іваном Пономаренком.
«Досвід політичний, господарський, профсоюзний і організаційний у мене вже був. Я був пов'язаний з питаннями соціально-економічними, виробничими і міжнародними. Ми тоді говорили з Іваном Кіндратовичем про те, що можна у Кременчуці створити структуру, яка працюватиме на місто, яка б мала, можливо, характер громадської організації, але її членами могли б бути великі підприємства, малий і середній бізнес, заклади науки, культури, освіти. Тобто структура, яка б на рівні місцевого самоврядування займалася розвитком міжнародних зв’язків міста, виставковою діяльністю, промоцією міста. Я сюди прибув і ми почали організовувати приїзди закордонних делегацій, встановлювати побратимські зв’язки міста», - розповідає А.Мельник.
У 1996 році Андрій Васильович переїхав до Кременчука і тут почали організовувати візити закордонних делегацій задля ознайомлення з нашим містом. Першими були китайські, індонезійські та словацькі дипломати. Згодом саме у нашому місті разом із посольством Словацької Республіки створили Центр словацької економіки і культури в Україні. А далі стартувало ще кілька серйозних проєктів.
«За сприяння колишнього першого віце-мера Валерія Салімона, ми вперше почали проводити вікторини і конкурси малюнків разом з посольствами, оскільки, за моїми переконаннями, залучення інвестицій, взагалі промоції міста нашого, пошук партнерів економічних – це завжди йде поруч із розвитком культурного та освітнього співробітництва, а також в області освіти та науки», - ділиться Мельник.
Вікно у світ
Кременчук неодноразово відвідували посли з різних країн, а також завдяки різноплановим виставкам містяни мають можливість ознайомитися із культурою інших народів. Андрій Мельник розповідає, що свого часу посол Індії в Україні Від'я Бхушант Соні понад 10 разів відвідував наше місто, а більше того у Кременчуцькому університеті економіки, інформаційних технологій та управління читав лекції.
«Ми влаштовували виставку «Вікно в Індію», він великий колекціонер індійських артефактів та культури. У нього в резиденції було багато речей, щось він привіз із Делі. Ми тоді цю виставку везли із Аллою Гайшинською (директоркою краєзнавчого музею, ред.) з Києва. Вона всю дорогу тримала у руках портрет Будди, зображений на дзеркалі золотим і платиновим пилом. Вона всю дорогу так міцно тримала його, що потім ледь пальці розігнули», - Мельник розповідає, що виставка тоді викликала дуже великий інтерес.
Ще він згадує експозицію із історії китайського костюму, де було представлено близько сотні експонатів, оздоблених золотом і камінням.
«Ця виставка у Краєзнавчому музеї викликала неабиякий інтерес, - згадує Андрій Васильович, - І сюди, наскільки нам відомо, приїжджали мистецтвознавці не лише із Києва, Дніпра, Донецька, Луганська, а також із Владивостока… У той час у нас були теплі стосунки із китайським послом, який потім порекомендував нам місто Веньчжоу у якості побратима. Виставка мандрувала світом, а коли була у Польщі, то вдалося домовитися, щоб вона заїхала в Україну і саме у Кременчуці була показана». Згадує заступник директора Інституту розвитку Кременчука, що у кінці 90-х – на початку 2000-х років у краєзнавчому музеї презентували «Вікно у Індію» та «Вікно у Великобританію».
У 2000 році до нашого міста приїхала виставка із міста Кошиці (Словаччина), на якій представляли продукцію харчових підприємств, а також Східно-Словацького металургійного комбінату. Це була перша «професіональна» виставка в історії міста.
Дружні зв’язки
«Ще до початку роботи асоціації сприяння міжнародному бізнесу та розвитку у 1996 році у Кременчука були міста-побратими, такі як Свиштов (Болгарія), а також у Росії та Сполучених Штатах Америки», - розповідає Мельник.
Він поділився, що побратимство сягає корінням часів Другої світової війни, коли сильно постраждав Сталінград і кілька міст світу відгукнулися, аби допомогти йому відновитися. Щодо Кременчука, то побратимство виникало по-різному.
«Одні мери свого часу ставили завдання, для прикладу, установити зв’язки із Китаєм чи іншими державами. А був випадок, коли ми поїхали із Іваном Кіндратовичом до Словаччини за запрошенням. Ми відвідали Кошице, Михаловці, Снину, де традиційно проводилися ярмарки. Після цього у нас народився «Чумацький шлях». Мери цих міст запропонували своє побратимство. За ніч ми склали меморандуми, які на ранок були підписані», - згадує міністр закордонних справ нашого міста.
За його словами, загалом у Кременчука 14 міст-побратимів, є серед них активні, а є й такі, з якими немає активної діяльності. На деяких з них акцентував увагу пан Мельник.
«До того, як вперше обмінялися делегаціями між Бидгощем (Польща) і Кременчуком, я, як керівник АСМБР, кілька разів відвідував це місто. Там знайшли партнерів, провели кілька заходів, з’їздили з юними дипломатами. В той час, якраз розпочалася співпраця між Крюківським вагонобудівним заводом та відомим акціонерним товариством «Pessa», яке теж займається вагонобудуванням. Це відіграло важливу справу в питанні укладання побратимських зв’язків між містами. Офіційна поїздка вперше відбулася у 2004 році на форум «Польща у Європі», коли якраз Польщу приймали Європейський Союз і НАТО. Делегацію очолив міський голова Микола Глухов.
Уже підписання документа про співпрацю пройшло у Кременчуці під час виставки «Чумацький шлях», куди приїхала делегація з Бидгоща. Ми пройшли визначний шлях до підписання, де побачили, що дійсно цікаві один одному. По такому ж шляху пішли і з містом Алітус (Литва). Ми практично 2 роки обмінювалися делегаціями педагогів, учених, юних дипломатів, підприємців. Потім відбувся візит офіційної делегації до нас, коли підписали угоду. Такий же підхід був і стосовно міста Рішон-ле-Ціон (Ізраїль). Зазначу, це місто кревно пов’язано з нашим, адже свого часу було побудоване вихідцями із Кременчука і Харкова. І вулиці та проспекти там названі іменами кременчужан. Між нашими мешканцями є не лише дружні, а й родинні зв’язки», - ділиться Мельник.
Варто відмітити такі моменти, як конкурс новорічних іграшок для ялинки у Алітусі, а також спільний концерт «Скрипок Кременчука» із юними скрипалями із цього міста. З Алітусом, Бидгощем, Свиштовом (Болгарія) здійснено десятки спільних проєктів на користь Кременчука і його побратимів.
«Нещодавно світ побачила моя книга «Алітус і Кременчук – сердечні взаємини, перевірені роками дружби», присвячена дружбі і співпраці з містом-побратимом Алітус. У цьому виданні якраз розповідається, як було започатковано побратимство, і як розвивається наше співробітництво», - розповідає наш співрозмовник.
Гонг Миру – як це було
Одним із перших послів, хто відвідав наше місто, був Посол Індонезії Где Арса Каджар. А згодом радник посольства Нананг Фаділлах повідомив, що у Індонезії готується проєкт за підтримки Всесвітнього комітету миру та влади країни. А саме - установка Гонгів Миру у різних країнах світу. «У Індонезії був жахливий терористичний акт, коли загинуло багато людей із різних країн світу. Тож Гонги Миру встановлювали як символи боротьби людства з війною, з тероризмом, з ксенофобією», - коментує наш співрозмовник. Відмітимо, у теракті 2002 року на острові Балі загинуло 202 людини із 21-ї країни світу.
Тож, у 2010 році у Кременчуці у Парку Миру відкрили Гонг Миру. Зазначимо, він встановлюється лише у одному місті кожної країни і зазвичай у столицях.
«Гонг великий і круглий, у його центрі зображено земну кулю, довкола – лотос, що є символом злагоди. Навколо написи англійською, індонезійською та українською мовами та знаки основних видів релігій. Далі прапори всіх країн світу - учасниць Організації об’єднаних Націй. Що говорить про те, що не лише люди, а й сама Земля, всі релігії - всі хочуть жити у дружбі, злагоді і співпраці, вони проти тероризму, війни та расової дискримінації», - міністр закордонних справ Кременчука.
Юні кременчуцькі дипломати
У Кременчуці активно діє спільний проєкт Асоціації сприяння міжнародному бізнесу, Інституту розвитку Кременчука і Департаменту освіти - Центр дитячої дипломатії.
А початку він сягає у 1990-х роках, коли перші центри були створені у гімназії №5 і у ліцеї №4. Згодом вони з’явилися і у інших школах.
«Світ то широкий і крім Європи є Америка, Китай, Індонезія, Індія, країни Африки і так далі. Тому й створили Центри дитячої дипломатії, де діти можуть обговорювати питання міжнародних відносин, культури, традицій. Для цього ось ці активісти центрів беруть активну участь у різноманітних виставках, конкурсах дитячих малюнків, а також проводять асамблеї юних дипломатів. І тут навіть пандемія не заважає, адже заходи ми сьогодні проводимо онлайн. Велику роботу в цьому напрямку проводить департамент освіти (Геннадій Москалик та Ігор Процько)», - говорить Мельник.
На згадку
І які ж гостювання без подарунків? Звичайно, коли наше місто відвідують делегації із інших країн, то обов’язково привозять щось на пам'ять. Так само і кременчужани – не їдуть у гості з порожніми руками. Про дарунки, які запам’яталися, розповів Андрій Мельник.
«Колись їхали до Польщі із мером Олегом Бабаєвим з делегацією від нашого міста. У подарунок вирішили повезти щось нетрадиційне: попросили місцеву художницю намалювати не Кременчук, а Бидгощ. Знайшли місце, щоб було візитівкою міста: над річкою Брдою (своєрідна польська Венеція), розташована скульптура канатоходця. Цей креативний пам’ятник звели у 2004 році, коли вони вступили до Європейського Союзу.
Наша художниця намалювала цю картину і коли ми дарували, то викликали неймовірну емоційну ситуацію: Президент Бидгоща Рафаїл Брускі був у захваті і всі представники польського міста, присутні на зустрічі, встали, аби роздивитися картину», - Мельник також наголосив, що всі подарунки зазвичай зберігаються у своєрідному музеї у міській раді.
«А ще у нас тепер є національний литовсько-кременчуцький пиріг – «Шакотіс», який завжди привозять нам литовські друзі, дипломати, бізнесмени, а також діти з конкурсів», - ділиться наш співрозмовник.
Резюмуючи
«Головне в нашій роботі – це промоція міста, місто має бути на слуху, його мають впізнавати. Нам у цьому плані складніше, ніж Києву, Харкову, Одесі, Львову. Але ми завжди намагаємося бути на рівні.
Друге – те, що потрібно нашій молоді бачити, як живе інший світ, завдяки чому вони так живуть, що треба зроби, аби так жити. Я вважаю, що нічого поганого немає і в тому, коли наші діти навчаються за кордоном. Але, на мій погляд, дуже важливо, щоб діти поверталися до України з новими знаннями», - резюмує пан Мельник.
Варто відмітити, що це інтерв’ю з ми записували у середині лютого 2022 року і тоді ще ніхто не здогадувався, як швидко і кардинально повернеться життя кожного українця.
Війна все змінила, а дружбу укріпила
«Жорстокий лютий 2022 року увірвався у долі не лише українців, а й чесних людей у всьому світі. Війна, з якою прийшов «братський народ» на нашу землю, відгукнулася у серцях наших побратимів із Литви, Польщі, Північної Македонії, Болгарії та інших країн. Потужні громадянські акції підтримки відбулися у польському Бидгощі та литовському Алітусі», - про братську солідарність та реальну підтримку пише Андрій Мельник у своїй книзі.
Він зазначає, що взаємовідношення «працюють на нас», адже іноземні партнери - друзі нам довіряють і хочуть допомогти. Варто окремо відзначити, що заступник директора Інституту розвитку Кременчука Андрій Мельник та екс-депутат Кременчуцької міської ради, волонтер Дмитро Кавунник проїхали Європою 3 тис 600 км, за 10 днів відвідали три країни, організували і представили проєкт «Цінності України» у Варшаві, Вільнюсі, Алітусі. У рамках нього світ побачив виставку художніх робіт кременчуцької мисткині Оксани Бойко. А це - серія картин про те, як наша Батьківщина бореться з російською навалою та що надає сили для цієї мужньої боротьби. Завдяки цьому проєкту тисячі високопосадовців, дипломатів, журналістів та пересічних громадян дізналися про українські цінності і правду про Україну, продемонстрували свою підтримку нашій країні і її народу.
«Ми були у Польщі й Литві, ще ми плануємо відвідати центральну Європу, аби чесно говорити про ситуацію в Україні, про ситуацію в Кременчуці та агітувати, що нам потрібна допомога. Для прикладу, в Алітусі ми взяли участь у масштабному заході, присвяченому Дню Державності Литви. У цей день у всьому світі співають Гімн цієї країни. На співочому полі зібралися тисячі людей, які почули про нас, про Україну. А на щоках у дітей і дорослих були намальовані прапорці - на одній литовський, а на іншій - український», - ділиться Андрій Васильович. Він також розповів, що у містах-побратимах на державних будівлях поруч із національними можна зустріти і прапор України. «Ось така сильна підтримка», - говорить Мельник.
Нагадаємо, корифей і стратег педагогічної освіти Кременчука Іван Гальченко: «Бути у всьому кращим».
Тетяна Красельникова
