Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вівторок, 7 Лютого 2023
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Наталія Могилевська: «Моя вистава присвячена пам’яті Героїв України!»

24 січня 2023

Ексклюзивне інтерв'ю із Зіркою.

Незабаром, 25 січня, у Кременчуці відбудеться моноспектакль відомої співачки, продюсерки, Народної артистки України Наталії Могилевської "Я вдома". Її шанувальники знають її як виконавицю відомих хітів "Місяць по небу ходить", "Ла-ла-ла", "Підсніжник", "Я танцювала". Багато молодих зірок прислухалися до її думки, беручи участь у проєктах "Шанс" та "Фабрика Зірок", а вся Україна вболівала за Наталю під час її участі у проєктах "Танці з Зірками".

За декілька днів до концерту "Кременчуцька газета" взяла у співачки ексклюзивне інтерв'ю та дізналася, чого чекати від нового музичного моноспектаклю та поцікавилася, чим вона займалася з початку війни і як допомагала землякам, давши понад 100 концертів з цього періоду.

- Як з'явився моноспектакль «Я вдома»?

- Кажуть, інколи, найжахливіші події перетворюються на найкрасивіші. І мій моноспектакль «Я вдома» став найкрасивішим моментом мого життя! Ця вистава народилася із життя і вона присвячена пам’яті Героям України. На третій день війни я поїхала співати у метро, військові частини, почали народжуватися вірші просто з життя. Моя сестричка на 8 місяці вагітності опинилася у мене вдома, і ті історії які відбувалися з нами всіма: і жартівливі і жахливі, я розповідала на наших зустрічах із військовими, в шпиталях. Сталося так,  що ці історії склалися у розповідь з новими піснями «Я вдома», «Ми будемо стояти»… І тоді Нонна Кондрашова (продюсер вистави) запропонувала мені: «Та це ж спектакль!». І знаєте, ми вже зіграли вже більше 12 вистав у Києві, і це щастя для мене і для людей! 

- Багато сліз пролили під час репетицій?

- Мої вистави «Я вдома», «Доньки» - це те, що  нам всім необхідно, саме зараз у непрості часи війни! Це місце - дати волю емоціям, виплакати біль, сміятися крізь сльози, всупереч війни жити далі, співати, робити щасливими тих, хто поряд! На моїх спектаклях я плачу та сміюся разом із глядачами. 

- Більша частина спектаклю - це вірші чи все ж таки співи?

- Ми зробили таку виставу, де є місце і віршам і пісням! 

- Як довго триватиме спектакль?

- Моноспектакль «Я вдома» буде триватиме стільки, скільки цього будуть потребувати глядачі. Ми давно вже перестали звертати увагу на те скільки ще концертів буде у цей або інший день…Три, чотири або шість. Я перестала рахувати кількість аншлагів вистав, які ми даємо по декілька разів у місяць у Києві та інших містах України. Я щаслива сьогодні бути вдома, бути потрібною вам, ділитися з вами лайфхаками, як прожити без світла, або своїми думками, або віршами Рибчинського, Ліни Костенко. Я вірю в те, що ми всі разом, попри все, ми зможемо пережити і у 2023 ми прийдемо до перемоги!

- На попередніх спектаклях чи були моменти, коли зникало світло чи починалася повітряна тривога і як ви себе і зал поводилися?

- Якби мені хтось декілька років сказав, що я буду писати  виставу… Що в ніч, перед прем‘єрою, під час ракетних обстрілів, я не буду спати, не зможу в день вистави вчасно переїхати міст, коли лунає повітряна тривога. І я не буду знати, чи прийдуть глядачі у зал… я би в житті не повірила! Але це наше сьогодення. 

Перед прем‘єрою моєї нової вистави «Доньки» я спала 2 години. Адже всю ніч, 19 грудня,  на Київ летіли шахіди. Я була дуже втомлена, тому що вся підготовка була в екстремальних умовах.  У день прем‘єри ми їдемо у театр, перекривають усі мости і ми не можемо добратися. Чи буде відбій тривоги до вечора, чи не буде - і ти подумки хвилюєшся, що люди не в змозі будуть доїхати на виставу і ніхто не прийде... Це абсурд! Це якесь божевільне кіно. Але глядачі прийшли!  В таких умовах я не працювала ніколи. Ні хвилини не жалкую ні про що! Дуже пишаюся нашим вмінням українців продовжувати радіти життю, любити, бути щасливими, вірити, народжувати та створювати найкраще! Незважаючи на війну! Ми всі – герої! І чим страшніші  ракетні обстріли, тим більше любові та надії у моїх спектаклях!

- Чому глядачі мають побачити цю виставу?

- Вистава «Я вдома» лікує серця! І я щаслива, якщо вона вилікувала хоч одне сердце когось з вас, є корисною та потрібною для вас. Ця вистава виткана з реальних подій цієї війни, з мого життя, пережитих емоцій. Вірші та пісні, які народжувалися під час переїздів, концертів та зустрічей з військовими, пораненими та людьми, які постраждали від окупації. Інколи, сьогодні нам всім потрібно мати змогу дати волю своїм емоціям, визволити себе від гніту почуттів, які дуже тиснуть. Повинно бути  місце, де ми можемо поплакати, поговорити та почути того, хто тебе розуміє. Дати волю ненависті, болю, коханню та ніжності, яких теж на війні багато. 

Про війну

- Під час війни ви багато їздите по містам. Чи зустрічалися з пораненими? Як проходят ці зустрічі?

-Зазвичай ми приїжджаємо в місто і заходимо у військову частину та шпиталі. А після того я завжди питаю, хто залишився і хто потребує допомоги. На початку війни це були будинки літніх людей, яких діти залишили та поїхали за кордон, рятуючи своїх дітей, а старих залишили без памперсів, їжі та ліків.  Або дитячі будинки, у яких діти потребують харчування чи елементарного одягу.
Маю дуже зворушливий спогад, коли юнак у шпиталі простягнув мені пакунок. Він каже:

-Наталочко, ми вас дуже чекали. Я вас дуже люблю.  

І вручив пам'ятний подарунок. Я розгорнула і побачила уламок снаряду, який дістали у хлопця під час операції. Поклала його на вівтар, та молилася за хлопців України. Просила Господа зберегти їх життя.

- Чи допомагаєте людям та військовим, які стали жертвою війни і чим саме?

- Активно працює мій благодійний фонд та мої дитячі школи перетворилися на склади з гуманітаркою, військовою формою та обладнанням. Іноді зі зброєю. Ми відправляємо цю допомогу безпосередньо на фронт тим, хто потребує. Зазвичай ми відповідаємо на конкретні запити. І наші волонтери теж величезні Герої, які ризикуючи життям, їздять по гарячих точках.

Ми привозимо машинами допомогу із закородону. Інколи відправляємо цілий мобільний госпіталь. Формуємо медичні набори та відправляємо для польового шпиталю на фронт. Іноді допомагаємо збирати кошти через мої соц.мережі для тих, хто потребує нашої допомоги. Сама особисто я гроші не збираю і це проходить не через мене. В мене є великий досвід роботи з переселенцями, я ділюсь власною внутрішньою силою та сміливістю, прагну бути разом з народом та вірю у перемогу.

- Декілька місяців тому українські винахідники довірили вам представляти розробку по захисту від тепловізорів «Сupol». Розкажіть про цей проєкт.

- Це захисний костюм, який не пропускає тепло людського тіла та гарно маскує наших військових, які боронять нашу Батьківщину. Завдяки куполу, снайпер може не змінювати місце дислокації по 3-4 дні. Ряд партій плащів були відправлені на фронт за нашої підтримки з фондом Олени Масоріної, яка працює над їхньою розробкою та постачанням у зону бойових дій. До нас вже приєднались «95 квартал», Коля Серга. Але наших коштів не вистачає, адже запитів дуже багато.

- Що було найстрашне з початку війни в вашому житті?

- Я прокинулася як усі, о четвертій від вибухів. В мене дерев’яний будинок, і просто було враження - ніби декілька тонн чогось дуже важкого впало на дах. Так я дізналася, що почалася війна. Відразу почала телефонувати всім своїм близьким, зокрема тим , хто живе у центрі Києва. І покликала терміново всіх до себе.  А далі були жахливі речі . Наприклад, моя вагітна сестра,  її літні батьки, також ще одна сестричка з дитиною, дві доби просиділи в метро на Оболоні. Згодом змогли переїхати до мене з одного берега Києва на інший. В мене вдома було 9 людей. Взагалі - ніхто ж не готувався. Всі чули, але ніхто не міг в це повірити. Укриття в мене немає, немає навіть підвалу. Тому ми просто сиділи так. Інколи ходили у гараж до сусіда. Він стоїть на землі, але хоч із бетону, а не з дерева, як мій будинок. Деякий час я спала під ліжком. Так ховалася від скла, яке могло вибухнути у будь-яку хвилину. Було страшно і іноді емоційно важко.  

На третій день я почула, що неподалік від мене, на станції метро Славутич ховаються люди і в них немає води. А у мене є свердловина. Я зібралася, взяла пляшки з водою, печиво і поїхала туди з подругою та хлопцями з тероборони. Приїхала, думаю, як їх підтримати. Я ж співачка! Ну, ми сіли,  без музики, без нічого, заспівали, обійняли один одного. І так воно якось почалося. Ти знаєш - це просто для мене було диво! Адже люди мене підтримували більше, ніж я підтримувала їх. Тому що моя особиста паніка, завдяки тому що я почала працювати, зникла. Я була зайнята.  І досі мій кожний день розписаний.

- Кажуть, ви "усиновили" 43 дитини, які перебували у дитбудинку в Умані. Розкажіть про це.

- Так, під час війни я стала «мамою» для малюків дитбудинку в Умані. Діти, яких евакуювали  двічі. Вони зазнали надто багато страждань. Коли я приїжджаю до них, вони зустрічають мене із криками: „Мамо!“. Тому в мене 43 дітини, яким ми даємо все, що є в наших силах — їжу, одяг, ліки, підтримку. 

- Як сама переживаєте війну?

- З самого початку бойових дій в Україні, я приняла для себе рішення не залишати країну та бути вдома, в Києві. Я впевнена, що народний артист повинен бути із народом. Це, як клятва на весіллі: бути і в горі, і в радості зі своїм обранцем. Так що, якщо щось трапилося із твоїм чоловіком, його треба кинути? Так і Артист, який 25 років збирав повні зали по всій країні, - і в горі, і в радості повинен залишатися зі своєю країною. З людьми, які любили його впродовж його життя. Увесь цей час ми з командою надаємо гуманітарну допомогу, збираємо кошти для ЗСУ та піднімаємо бойових дух українського народу. У минаючому 2022 ми провели понад 100 концертів у військових частинах, шпиталях, під землею, у метро. 

Про особисте

- ЗМІ повідомляють, що у вас з’явився коханий чоловік? Як давно і хто він?

- Я дуже довго була самотньою і саме війна познайомила мене з таким самим як я божевільним чоловіком, який зі мною був в таких гарячих точках, що ніхто з моєї команди не був готовий туди їхати. Він просто шалений і я така сама. Ми познайомилися, коли допомагали евакуювати людей, дітей. Він дуже сильна людина. Хочу відкрити секрет, ми були знайомі, до речі, 20 років. Я давно йому подобалася… Але ж це було неможливо, тому що він був дуже жорсткий до того, як повинна поводитися жінка, а я була заточена на кар'єру.

- Це означає що слід чекати вашого одруження?

- Я хочу велику сім'ю. Я не знаю, як це станеться, що я встигну. Завжди уявляла собі багато дітей, багато рідні. Я думаю, що моя мрія здійсниться. Як Бог дасть.

- Чи боїтеся ви смерті?

- Наші стародавні пращури не боялися смерті, виявляли повагу і шанування такому процесу як закінчення чогось. Тим більше, що кінець водночас є початком. Як у тій байці про близнюків в утробі матері. Один каже: « Ти віриш у життя після родів?» Другий відповідає: « Ні. Яке ж воно там життя? Я атеїст.» Перший каже: «Ні! Буде життя. Ми  ходитимемо своїми ногами і у нас там буде мама!

«Та немає ніякої мами».

«Ні! Я її відчуваю, навколо! Скрізь! Вона всюди»…

Коли ми вмираємо у одному місці, водночас ми народжуємося у іншому. Так само як сонце.

21 грудня – найтемніший день, але 22 грудня день вже на 1 секунду стає довшим. Тобто: нічого у цьому світі не зникає безслідно. Для мене це означає, що життя після смерті є. А для того, щоб смерті не боятися, треба готуватися до цього відповідального моменту все життя, як це роблять буддисти. Вони вивчають те, що нас чекає після смерті і практикують через медитації. Вони звертаються до Бога і власним досвідом намагаються знайти контакти з ним ще при житті.

Я смерті ще боюсь, але тільки тому, що недостатньо вивчала це питання і практикувала.  А більше за все, нас лякає те, чого ми не знаємо.

- Якою буде Україна після Перемоги?

- Минулий рік довів нам, що в Україні дуже багато Героїв! Що українці здатні на те, щоб пережити що завгодно. Вистояти, витримати…ми всі дуже змінілися. Я вірю, що Україна буде квітучою, прекрасною державою. Ми все відбудуємо. І я буду давати вистави в новому європейському театрі, який буде побудований замість маріупольського… 

Нагадаємо, Хто із читачів «Кременчуцької газети» виграв квитки на музичну моновиставу «Я вдома» з Наталією Могилевською

Із кременчуцькими дітьми Наталія Могилевська виконала пісню, присвячену Скрябіну

 

Олег Булашев

фото з приватних архівів співачки

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися