Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вівторок, 7 Лютого 2023
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Не лише про найстрашніше, а й про Перемогу: інтерв’ю з кременчужанином, який стоїть на захисті держави

28 листопада 2022

Андрій опинився на війну у квітні, коли ворог бомбив Харківщину. Тож на власні очі бачив, як розгорталися події на цьому напрямку. У нашій новій рубриці ми розповідатиме про ти, хто стоїть на захисті України, про їхні спогади, думки та власні спостереження.

Ті, хто зараз боронять нашу рідну українську землю від російських окупантів, здебільшого за часи мирного життя були пересічними громадянами. 9 місяців тому вони навіть не здогадувалися, що їхнє життя кардинально зміниться. Замість домашнього ліжка – тепер в них мокрий та холодний окоп, для декого залізний кінь змінився з велосипеда на танк, а мирне небо тепер частіше бачать уві сні. Вже не перший місяць рідні та близькі чекають своїх воїнів вдома, а почути їхній дорогий голос – то тепер велике щастя.

Серед захисників багато й кременчужан, з якими час від часу вдається поспілкуватися віч-на-віч, у рідному місті. Тож ми запроваджуємо нову рубрику «Наші захисники».

Днями до нашої редакції завітав 37-річни військовослужбовець й Андрій, який раніше працював у правоохоронних органах, а зараз в однострої воює на Харківському напрямку. Зараз він знаходиться у Кременчуці на лікуванні. Тож видався час дізнатися, чи очікував він на війну, як опинився у лавах Збройних сил України та про інше.

Як виявилося, 24 лютого, у день коли почалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, 37-річний Андрій прокинувся рано вранці.

«Відкриваю стрічку новин, бачу – Путін напав», – почав свою розповідь військовослужбовець.

За його словами, він припускав, що новий виток війни таки розпочнеться, адже усі військові дії росії, які передували наступу на територію України (згадує Грузію, Абхазію тощо), вказували на те що, повномасштабна війна таки розпочнеться. Але кременчужанин до останнього сподівався, що «будуть лише лякати, стращати тощо».

«До цієї війни країна-агресор йшла довго і системно», – вважає наш співрозмовник.

- Як потрапив на війну? Чи обирав військову частину, де зараз служиш, чи це було волею долі?

- У березні 2022 року ми волонтерили – приганяли військовим джипи, машини. Але на 1 квітня випав шанс: мені зателефонували та запитали, чи готовий я воювати? Я був готовий. Тоді сповістили, куди прибути під Харків, що я і зробив. Я навіть у військкомат не ходив. Я вважав, що це бюрократія і вона буде зайвою. Тож з 1 квітня 2022 року я став військовослужбовцем на Харківському напрямку.

Тоді я і побачив Харків. Він був весь разгепаний. Багато… багато… багато знищених будівель, пошкодженої інфраструктури. Але місто не здавалося, воно працювало. Працювала «Нова пошта», супермаркети, життя вирувало, хоча десь поряд гепало. Міномети, артилерія. Однак людей взагалі це вже не дивувало – вони просто хотіли жити. Ця жага до життя мене, мабуть, більше вражала, ніж «прильоти» по нам. Весь квітень бачив, як «клепали» Північну Салтівку. З усього: гради, міномети, танки. Але наприкінці квітня з якихось причин на цій ділянці фронту стало трохи тихіше.

Ворог тоді знаходився десь на відстані 15 км від Харкова. Це дозволило місту дещо краще дихати.

Я не обирав військову частину, де служив. Коли приїхав–показав військовий квиток. Вони подивилися, що в них там по штатці, після чого повезли на базу. Там вже видали каску, броник, однострій, фліску, автомат.

- Чи потрібно було докупити щось з амуніції?

- Це вже в процесі почалося. Коли почав знайомитися, щось розуміти, що потрібно. Рюкзак я взяв з собою, мав спальний мішок, штани, кітель мені видали, берці, які на мені були, ті й залишилися. На пункті дислокації мені ще видали три підсумки, три магазини, автомат. На перший час для людини цього достатньо.

Але зараз я розумію, що військовий має мати весь комплект обмундирування. Тобто: запасний однострій; нормальні черевики (не такі, які були в мене), щоб можна було лазити і в багнюку, і в спеку; гарну каску; гарний бронежилет… Цей перелік можна продовжувати.

Нещодавно у Кременчуці проходив вишкіл (на базі добровільчого формування територіальної громади), де я проводив заняття. Там порахували вартість всієї екіпіровки солдата, то це десь приблизно до 100 тис грн.

- Який момент за цей час був найстрашніший з того, що бачив чи чув?

- Страшно дивитися у лікарні наслідки влучення у людину. Бачити де, що заштопали, де розкривають, де стирчать кістки. Потім все це зшивається, щось «садиться» на гвинти, болти… Можливо це. А про наслідки, коли щось гепає, ти швидко відреагувати не встигаєш. Адже ти миттєво ховаєшся у будь-які місця, аби не бути ушкодженим.

Наприклад, 9 чи 10 травня мене вивезли, так би мовити, у поля під Харків. Зайняли позицію (певний пункт) і весь час над моєю головую свистіли міни з міномета. Вони грюкали по ярам і балкам, які знаходилися вище мене.

Це вже пізніше я зрозумів, що то орки «ганяються» за нашими мінометами.

- Що корисного ти виніс з цивільного життя, вже перебуваючи на війні?

- Цивільне та військове життя – вони, звісно, різні. Але по суті, одне і те саме. Має бути все максимально професійним, всі мають бути максимально підготовлені до тієї задачі, яку ти маєш виконувати. На війні ти повинен прораховувати свого суперника, аби бути попереду нього на 1, 2 кроки. Інакше неможна.

- Що найбільше потрібуєш з тилу? Якась підтримка, можливо дитячі малюнки, що саме?

- Насправді, коли ти знаходишся «на нулі», ти знаходишся в певній ізоляції. Тож всі блага цивілізації майже відсутні, або вони доступні, але дуже мінімально. Немає магазинів, «Нової пошти», зв’язку, по суті, інтернету. Інтернет є тільки там, де є Starlink.

Але з тилу найголовніше, мабуть, дійсно дзвінок друга. Або коли 1 раз у 2-3 дні ти можеш зателефонувати додому через Starlink і поспілкуватися зі своїми. Завантажити новини чи посібник тощо.

Звісно, дуже підіймають бойових дух та настрій дитячі малюнки. Людина, яка може загинути, вона має усвідомлювати, заради чого вона ризикує життям.

- Як ти ставишся до того, що у цивільному житті люди скаржаться на тривале відключення світла? Що цивільні розважаються у кафе? Чи вважаєш ти, що усі мають знаходитися у обставинах, наближених до воєнних?

- Все умовно. З однієї сторони кажуть: «Ми не розуміємо, як у кабаках гуляють, п’янку влаштовують». Але ж з іншої сторони, власне ми за те й воюємо. Як записано у нашому Гімні: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Тож, власне це й є свобода. Свобода розважитися, свобода мати свою думку, свобода не слухати, що тобі каже купка людей – вихідців з Тамбовської чи іншої ОТГ/ОЗГ з міста Петербурга…

- Коли настане Перемога?

- Перемога – цікава річ. Що ми маємо на увазі? Якщо припинення військових дій, то це дуже не конкретизовано. Для нас Перемога це, коли ми вийдемо на кордони України станом на 1991 рік. Це як мінімум. Як максимум, ми заберемо свої історичні землі… Це може статися внаслідок того, що в росії настане транзит влади, але наскільки це можливо, поки невідомо. А ще може відбутися інший варіант, коли під час транзиту влади, в них почнуться свої внутрішні суперечки, дефрагментація російської федерації. Яка по суті федерацією не являється, а є жорсткою унітарною державою. З жорсткою вертикаллю влади. Ми можемо сподіватися, що імперія розвалиться. Але, коли це станеться, поки не зрозуміло. Як насправді станеться – ніхто не знає. Перемога – це коли ти звільнив свої території. Або ж Перемогою можна вважати, коли ворога, в особі російської федерації, більше не існує. Це є Перемога.

Любов Мирна

Фото Олександра Попенка

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися