Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Пятница, 15 Ноября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Олександра Кійло: «Якщо діти будуть здоровими – то будуть і радісними»

4 ноября 2019

16-річною дівчиною почала працювати у школі кременчужанка Олександра Іванівна Кійло. Зараз має 59 років трудового стажу. Її завзяттю, відданість справі, творчим потенціалом можна захоплюватися і захоплюватися. Вчителька, яка впроваджує інноваційні технології та ініціює введення різних програм, пов’язаних зі здоров’ям дітей, і завжди готова допомогти учням, батькам і колегам, беззмінно трудиться у школі №12.

Нещодавно наша редакція проводила дослідження міської сфери освіти. В результаті дізналися, що найдосвідченішою вчителькою Кременчука є Олександра Кійло.

У школі вона почала працювати старшою вожатою (зараз це посада називається педагог-організатор). Пригадує, що так треба було зробити, аби мати трудовий стаж для вступу до вишу.

«Через два роки вступила до Рівненського педагогічного інституту. По завершенню навчання отримала направлення у Сарненську школу Рівненської області. Вже через три роки стала заступницею директора школи», – розповіла Олександра Іванівна.

Згодом родина Кійло переїхала в Горішні Плавні (тоді Комсомольськ). Тут теж пішла працювати у школу заступницею директора, а за три роки вже стала директоркою закладу.

Пенсія – не час сидіти на лавці

Вже вийшовши на заслужений відпочинок, Олександра Кійло переїхала до Кременчука. А невдовзі отримала пропозицію зайнятися впровадженням різних методик та технологій зі зміцнення та збереження здоров’я учнів і створити Школу сприянню здоров’ю у школі №12. Тут Олександра Іванівна і зараз працює заступницею директора з навчально-виховної роботи. Відповідає за методичну роботу. За спеціальністю Олександра Кійло – вчителька української мови і літератури, та оскільки створила власну програму з курсу «Основи здоров’я», то й викладає цей предмет.

«Перше, що я зробила в цьому навчальному закладі, створила методичний кабінет. Тут був зібраний матеріал саме щодо Школи сприяння здоров’ю. Через три роки, вже напрацювавши методику і створивши команду однодумців, школа №12 увійшла до Національної мережі шкіл сприяння здоров’ю. Згодом наш колектив почав роботу над Всеукраїнським експериментом «Впровадження здоров’я збережувальних технологій у  навчально-виховний процес». У 2014 році ми успішно завершили роботу над цим експериментом, проте і далі працюємо над своєю вже шкільною цільовою програмою «Здорова дитина – майбутнє нашої країни», – розповідає наша співрозмовниця.

І говорить, що не уявляє себе без роботи. Не уявляє, як воно – на пенсії сидіти на лавці під під’їздом. Діти теж підтримують маму, адже знають – вона зі школою неподільна.

Здорова дитина – радісна дитина

Зараз на рівні держави втілюється Всеукраїнська програма шкіл здоров’я «Healthy Schools». І в жовтні цього року школа №12 долучилася до неї.

«Ми пройшли конкурсний відбір і стали учасниками цієї програми. Тепер кожні два тижні маємо звітуватися про свої напрацювання. Ця програма передбачає виховання здорових і радісних дітей. Якщо вони будуть здоровими – то будуть і радісними. Це розуміє колектив. Тому зараз працюємо у цьому напрямку. Є матеріальна база, але її треба вдосконалювати, розширювати. На це знадобиться не рік і не два», – говорить вчителька.

Для команди цієї школи – звична річ брати участь у різноманітних проектах і конкурсах. Також отримувати перемоги, а головне – ділитися з іншими своїми напрацюваннями.

«Коли ми починали роботу над першим проектом, то у школі була ставка лікаря. У нас було дві медичні сестри – одна від поліклініки, друга – від управління освіти. Був реабілітолог. На жаль, зараз всі ставки зняли. Коли ж ця команда (школа, медицина і батьки) працювала разом, то ми мали гарні результати», – пригадує Олександра Кійло.

Дітей носили на руках

Олександра Іванівна зазначає, що у цій кременчуцькій школі почали запроваджувати інклюзивне навчання ще задовго до того, як воно стало пріоритетом в освіті. Тоді, коли батьки дітей з інвалідністю залишалися один на один зі своїми проблемами. Тоді, коли про ту ж доступність освіти і не йшлося зовсім.

«Я запропонувала директору Сергію Івановському відкрити реабілітаційний центр у нашій школі, адже вже тоді у нас було 29 дітей з особливими потребами (з різними діагнозами, які стояли на обліку в лікарів). Він погодився: ми відкрили тренажерну залу, ЛФК-кабінет, кабінет психологічного розвантаження, спортивну залу», – пригадує педагог.

І як приклад результатів роботи команди наводить досягнення однієї зі своїх учениць. Дівчинка мала проблеми з опорно-рухомою системою і навчалася вдома за індивідуальною програмою.

«Коли прийшла до неї додому на урок і запитала: «Що ти хочеш найбільше в житті?», то почула у відповідь, що дитина мріє потрапити в школу. Бо у дворі всі цькують її за інвалідність. А дівчинка хоче проявити себе, показати всім, що вона не гірша, ніж вони», – говорить вчителька.

Вона пригадує, як ту ученицю забрали на навчання у школу, дітям усе пояснили і попросили, щоб вони доброзичливо ставилися до неї.

«Увесь колектив був налаштований допомагати і цій дівчинці, і взагалі дітям з інвалідністю. Тоді у школі була досвідчена реабілітолог, яка на руках носила дитину в басейн, що при палаці «Нафтохімік». І, як результат, дівчинка почала потихеньку сама ходити до школи та шкільного кабінету ЛФК. Під час навчання її обрали у парламент школи, вона стала активісткою, а ще й волонтеркою для таких діток, як і сама. Згодом закінчила університет, одружилася, народила донечку. Зокрема, своє навчання в школі дівчина описала в невеличкій книжці «У своєму житті я не самотня». Її презентувала на Всеукраїнському форумі у Києві «Добро починається з тебе», – розповіла педагог.

Усі на фізкульт-перерву!

В останні роки все більше дітей мають хронічні хвороби. Найчастіше це недуги шлунково-кишкового тракту і опорно-рухової системи. Зокрема до першого класу вже приходять зі сколіозом. Саме тому у Школі сприяння здоров’ю турбуються, перш за все, саме про фізичний стан дітей. З цього навчального року у школі№12 змінився директор. Тепер тут один із наймолодших керівників у Кременчуці – В’ячеслав Носкін (йому 37 років).

«Новий директор хоче відновити роботу шкільного радіовузла і за його допомоги проводити оздоровчі перерви. Така практика була раніше. Так, після третього уроку вся школа протягом 10 хвилин робила фізкультурні вправи. А ще міська влада обіцяла до кінця року обладнати новий спортивний майданчик», – розповідає Олександра Кійло і плекає надію, що у школу повернуть ставки реабілітолога, медсестри...

Вчитель не може стояти на місці

Олександра Іванівна охоче ділиться досвідом і напрацюваннями. Вже опубліковано до 40 її статей у журналах «Завуч», «Управління освітою», «Психолог», «Директор школи» та інших. Також бере участь у різних конкурсах, тренінгах, семінарах. Читає лекції на курсах із перепідготовки вчителів на базі Кременчуцького національного університету ім. М.Остоградського. І ратує за те, щоб учителі частіше їздили на семінари і конференції, підвищували кваліфікацію, обмінювалися досвідом, привозили звідти нові ідеї і методи викладання.

«Вчителі – різні. Є ті, які працюють без ентузіазму – так, як їх навчили раніше. Вони не завжди прагнуть впроваджувати інновації у своїй роботі. З такими вчителями теж працюємо, проводимо різні тренінги, семінари, майстер-класи, творчі групи», – розповідає педагог.

Слід зазначити, що Олександра Іванівна Кійло – вчитель вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти України, нагороджена нагрудним знаком Міністерства освіти України «Василь Сухомлинський».

Про учнів

На запитання, чи змінилися школярі протягом її учительської кар’єри, у Олександри Іванівни стверджувальна відповідь. У неї немає категоричного «не можна» проти використання телефонів і новомодних гаджетів. Якщо вони потрібні для роботи на уроці, то будь-ласка. Однак на перерві діти повинні відпочивати, а не сидіти в телефонах чи слухати гучну музику з колонок.

«Ми проводимо роботу в цьому руслі, але не можемо заборонити все це зовсім. Адже іноді ґаджети використовуємо на уроці. Взагалі сучасні діти вирізняються тим, що швидко знаходять відповідь на питання, необхідну інформацію», – говорить вчителька.

Про батьків

Олександра Кійло відзначає, що зараз змінилися і дорослі.

«Якщо раніше батьки більше працювали з дітьми, переживали за них, цікавилися навчанням, то зараз ми цього не бачимо. Ще до 4 класу спостерігаємо їхню активність, а далі все рідше бачимо батьків у школі. Намагаємося запрошувати на різні заходи, долучаємо до спільної праці. Батьки повинні знати, чим займаються їхні діти у школі, і як працюють вчителі. Нам потрібно ще більше контактувати з батьками. Зараз не рідкість, що дітей виховують лише бабусі-дідусі, бо батьки виїжджають за кордон і знаходяться на великій відстані від дітей. Мабуть, тому компенсують свою увагу тим, що купують дітям дорогі речі, зокрема й дуже дорогі».

Про «Нову українську школу»

У зв’язку з впровадженням реформи «Нова українська школа», потрібно змінювати ставлення вчителів до дітей. Так вважає Олександра Кійло і акцентує: тут треба дивитися комплексно на постать учителя – як одягається, як поводиться, як викладає матеріал. Все це Олександра Іванівна передбачила в електронному конструкторі аналізу уроків, розробкою якого займалася останнім часом.

«Хочу сказати, що вчитель не має стояти на місці, а повинен брати той досвід роботи, який вже шириться всією Європою», – це вже її слова як заступниці директора з навчально-виховної роботи.

 

Світлана Павленко

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться