Володимир пояснив, що у ворогів наступна система ведення війни - чеченці відправляють попереду себе росіян - м'ясо, а потім славу забирають собі
Півроку перебував в полоні кременчужанин Володимир Безклинський із позивним «MURAVEI». Із них півтори місяці сидів в одиничній камері у в'язниці в Чечні у місті Грозний.
Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну чоловік перебував у Польщі. Але з перших днів повернувся назад додому.
«Коли всі виїжджали за кордон, стояли на дорогах кілометрові черги,я повертався в Україні. Коли приїхав додому батьки на мене на кинулись з тим, чому я приїхав, чому і далі не працював у Польщі», - пригадує кременчужанин.
Він пішов добровольцем у РТЦК та СП, але там були величезні черги. Тож спочатку повномасштабної війни Володимира Безклинського не мобілізували, а вже в серпні 2022 року призвали до лав ЗСУ, у десантно-штурмову бригаду.
«Ми були під Мар'їнкою, захищали позиції в районі Новомихайлівки, коли розпочався обстріл. Ворог вів вогонь з танків, сильний обстріл був. Ми просили відходу, а нам його не дали. Просили навіть взяти удар на себе, вже розуміли, що до нас ворог підходить. Також нам відмовили. А буквально в один момент після танкового обстрілу, коли ми всі «по норах» ховалися, якраз вони підповзли: бачимо вже перед нами стоять. У полон нас брали росіяни, а потім до себе забрали чеченці», - говорить кременчужанин.
Володимир пояснив, що у ворогів така система ведення війни - чеченці відправляють попереду себе росіян - м'ясо, а потім славу забирають собі. Так Володимир з трьома побратимами потрапив в полон. Дехто мав поранення, було багато убитих…
«Тоді найстрашніше було не померти. А коли іде ворожий обстріл, перед тобою гине твій товариш…. На твоїх очах розриває його тіло, а ти вже відчуваєш наступний вихід ракети, яка летить прямо на тебе…По звуку чуєш, що вона летить на тебе. І немає виходу, як ниряти під тіло загиблого побратима. Оце було найстрашніше! Таке було перед полоном», - говорить чоловік.
Він зазначає, що зараз це територія, яка підконтрольна російській армії, але бійці ЗСУ довго її тримали і вимушені були відступити під шквалом ворога.
«Уже коли нас випустили з полону, то тоді наші війська відійшли з тих позицій. А я пів року провів камері чеченської тюрми. Особова тюрма Кадирова, у самому Грозному. Але спочатку нас відвезли в шахту, ми там сиділи, буквально, тижні дві. А потім нас відвезли в Грозний, туди завезли зав’язаними очима, руками. Там розподілили нас по одиночних камерах, і півтора місяця я просидів без світла, без нічого. Потім дали світло. Годували відразу спочатку два рази на день. А потім якось трохи припинилося. Вони супи нам давали, в основному. Але в камерах-одиночках сиділи ще два чеченських мента- поліцейських. Так і не зрозуміли, за що там сиділи. Їх випускали раніше нас, а приносили їжу в одному відрі. Так вони гущу вибирали, нам оставалася одна вода, шматок хліба і півлітра чаю. Це останні два місяці у нас так було», - розповів Володимир.
Тож врешті-решт він став важити 56 кілограмів, при тому, що його звична вага в 64-65 кілограмів. Пригадує, що коли сидів в одиночній камері, то щоб якось розрадити себе зробив з м’якуша хліба кістяки, розкреслив на підлозі схему нардового поля і грав сам з собою. З рідними ніякого зв’язку не мав, весь час вважався безвісти зниклим.
«У січні нас повезли знімати відеоролик, зняли 29 людей, які перебували в цьому місці в полоні. Усі з різних підрозділів. І тоді, 5 січня, тільки стало відомо, що ми в полоні. Нас поміняли просто чисто випадково. Наскільки вже потім було зрозуміло, що наша брагада захопила шість кадирівців. А Кадиров сказав, що будь-якими шляхами мені їх повернуть назад. І от нас поміняли 29 на 6. Спочатку був неофіційний обмін. Поміняли так неофіційно, а потім через два дні зробили офіційний обмін, саме на Великдень - 23 квітня 2023 року. Ми потім самі про це дізнавались, цікаво було, як нас обмінювали», - пригадує Володимир і говорить, що тоді великий обмін військовополоненими був.
Він показує фотографії з обміну, пригадує, що тримав прапор України на спині, коли всі 29 полонених залишали підписи на свято. Пригадує, як вперше за пів року запалив цигарку. Адже шість місяців не давали їх. А головне розповідає про ті відчуття, коли була нагода вперше помитися і поголитися… (На фото кременчужанин після полону).
«Місяць ми перебували на реабілітації. У кожного були якісь травми. І не завжди фізичні. У мене психоз - фізично все було нормально. Моєю реабілітацією керували психіатри. Потім відпустили додому, у відпустку. Я тоді ще був неодружений, так я приходив додому, щоб переночувати. Так о 6 ранку вставав і виходив гуляти по Кременчуку. У мене невелика квартира, тож неприємно було самому залишатися в закритому приміщенні. Але це буквально перший тиждень. Потім почало все стабілізувалось, все налагодилось», - слова Володимира Безклинського.
Після відпустки пішов знову служити в ЗСУ. Спочатку повернувся в свій підрозділ, а потім у війська протиповітряної оборони. Але згідно із законом, який вийшов у травні цього року, його демобілізували – отримав відстрочку від служби в ЗСУ на 2,5 роки.
Уже після полону кременчужанин одружився, з своєю обраницею був знайомий ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«Мені як військовополоненому допомога від держави призначена 100 тисяч на рік. І як би, можна вважати, як 13-та зарплата. Допомога раз на рік», - зазначив Володимир.
Не могли ми не поцікавитися у Володимира, який прогноз його щодо війни.
"На мою думку, зараз захоплені території буде важко повернути. Кількістю вони беруть. Вони лізуть, як таргани, а допомоги у нас практично немає. Допомагають волонтери, а все-таки стільки зброї, у нас, як у них немає. Зараз йде війна дронів», - говорить кременчужанин.
Наостанок про його позивний «MYRAVEI». «Я ж невисоко зросту, при повній амуніції на собі несеш ваги в 70 кілограмів на позицію. Так йдеш десь кілометрів п'ять. Ось і став «Муравйом», - розповів. Ось так і ніс службу «мураха війни», роблячи вклад в загальну перемогу. Просто без будь-яких відзнак, нагород. І чомусь немає сумніву, що як скінчиться його відстрочка, то ухилятися не буде. Попри все стане на захист нас, нашої країни.
Світлана Павленко
Відео Микити Ліцкевича
Фото з особистого архіву Володимира Безклинського
