Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вторник, 19 Марта 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Кременчуцький полковник Олександр Щербина про захоплення російського опорного пункту, втрату 18 бойових товаришів та коли скінчиться війна

7 декабря 2018

«Українські бійці - це люди, які не бояться вчитися і бути універсальними: і при обороні, і при ремонті техніки, і біля буржуйок, і на кухні. Я не помилюсь, якщо охарактеризую цих людей сильними і гнучкими до різних умов. Та, зрештою, у нас не було іншого вибору, як не ставати саме такими».

Кременчужанин, полковник Олександр Щербина, він же військовий із позивним «Пікет», якого зазвичай хлопці зовуть просто Сан Санич, з травня 2014 пішов у зону Антитерористичної операції. Тоді він потрапив на службу під Маріуполь у 39-ий батальйон, який формувався в Дніпропетровську. До жовтня 2018 року перебував у зоні АТО, тож, що таке війна з Росією - знає не із розповідей чи коротких вражень. Волноваха, Трудівське, Солнцево, Кутєйнікове, Моспіно, Ілловайськ, Горлівка, Майорськ, оборона під Кримом та Донецьком. Проте це – список місць проведення військових операцій лише на території України.

У вашій біографії нараховується більше 5 країн, де ви служили та були миротворцем. З чого все почалося?

- Моє студентство пройшло у Одеському інституті сухопутних військ – ще у 90-х роках, закінчив і курси підготовки офіцерів багатонаціональних штабів у Голландії. Після цього служив на різних посадах в Україні: від заступника взводу і до командира роти. Проте у 1996 році мене послали служити миротворцем-офіцером до Боснії та Герцеговини, там пробув півроку та у 1998 році до Косова, де служив офіцером штабу вертольотного загону. З 2001 по 2003 роки перебував спостерігачем місії ОБСЄ у Грузії, бачив «Революцію троянд».

На початку АТО знову пішов до армії. У зоні АТО мене назначили заступником командира 39 батальйону, який формували у місті Дніпрі. Пізніше через деякий час мене призначили на посаду командира 17 Кіровоградського батальйону. І з січня по жовтень цього року я служив заступником командира 57 бригади.

(фото з приватного архіву О.Щербини)

Якщо порівнювати масштаби конфліктів у Косово чи Герцеговині з зоною АТО – у чому помітна різниця?

- Це не можна прямо порівнювати. У тих країнах я був, як і кілька побратимів з України, миротворцем. І нашим завданням було закликати їх до миру. А ту це уже була війна. Хоча якщо аналізувати, у Югославії використовувалися механізовані військові частини і танкові підрозділи, артилерія. Конфлікт там був міжнаціональним: між хорватами-католиками, боснійцями-мусульманами і третіми – православними сербами. Країна розпалася і не могла зійтися мирним шляхом. Звісно, масштаби у нашому конфлікті більші, оскільки з боку противника стоїть одна із найбільших армій Євразії – Російської Федерації. Якщо врахувати їх (протитанкову) артилерію, запаси зброї, підготовку армії упродовж багатьох років до цього – то про маленькі масштаби мови йти не може. Сама протяжність зони операції об’єднаних сил – це близько 450 км, то і по щільності вогню я думаю, у декілька разів бої інтенсивніші – з більшими втратами.

Наскільки у таких умовах можливо вести бій?

- Був під Станицею, Щастям, Гірським, Горлівкою, Майорським, Шумівом, Артьомовим, Ленінським, Новгородським. І повним складом батальйону ми зайшли у Зайцеве, де і сталися найсерйозніші бої, що тривали близько 18 годин безперервно. За цей час ми пережили весь список як із фільмів: періодичні або безперервні обстріли, допомога та вивіз ранених, підвіз пального. Але ми домоглися захоплення російського опорного пункту біля місцевої школи. Тоді був лютий, і щоб переводити весь взводний опорний пункт під свій батальйон, доводилося працювати і ночами. Немаловажливим вважаю і перебування нашого 17-го батальйону взимку 2016 та 2017 роках під Кримом, коли ми вели оборону морського узбережжя на широкому фронті. Також у 2017 році у повному складі стояли від Пісок до Красногорівки і тримали цей фронт. І лише у липні 2018 вийшли знову на відновлення.

Проясніть, будь ласка, детальніше ситуацію зі службою наших військових у Криму.

- Військовим там, як і скрізь у зоні, непросто. Ми потрапили туди у 2016, ввели обладнання в інженерному плані - це відриття окопів, бліндажів, копанні ровів для техніки, підготовці позиції для артилерії. Як такової задачі йти вперед перед нами не ставили. Але нам було потрібно утримувати дану ділянку, щоб росіяни через Маріуполь не створили собі сухопутний вихід на Крим і не захопили наші території.

Якщо порівнювати сьогоднішню ситуацію на сході і тоді, чотири роки тому, які назвете основні зміни?

- Я вчора був у Донецькій області і не сказав би, що їм там спокійно. Єдина різниця – тепер вибудувалася єдина лінія оборони, а в 14-му її як такої не було, для військових це був своєрідний хаос, що виливалося у головну проблему нашої армії: це організація взаємодії між своїми підрозділами, орієнтування на місцевості, неможливість отримати швидку підмогу. Також посилилася мінна небезпека.

- У чому ви як людина, яка керувала багатьма військовими операціями, вбачаєте основні проблеми української армії?

- Ясно, найперші були у недостатній військовій підготовці саме тоді, коли така кількість чоловіків не були готовими до війни. Слабувало озброєння і військова техніка. Коли почали в Україні з’являтися нові зразки озброєння та техніки, вони в першу чергу ішли на забезпечення підрозділів ВДВ (десантно-штурмових батальйонів - авт), механізованих та танкових підрозділів, ракетних військ і артилерії, а потім вже в мотопіхотні бригади. І уже все, що було потрібно в 14-му, ми отримали в 2017-18-роках, і то не в повному обсязі. І, на жаль, така ситуація була у головних оборонних батальйонах. І я скажу вам на прикладі, що якщо підрозділ переходить у наступ, то артилерія повинна в наступ переходити по боках, потім переносити вогонь на другий ешелон, потім уразити пульти управління противника, перенести вогонь знову на перший ешелон. І лише за таких умов наші війська можуть перейти в наступ. Зазвичай у нас такого не було.

А як же Зайцево?

- Там ми зводили резерви, доукомплектовували роту, вивчили тактику дій противника, наносили ураження і зайняли його опорний пункт. На той момент вони уже відійшли з пункту. Та швидкого просування не відбулося, адже перед ними було повністю замінованим поле. Був майже кінець лютого. І ми як з 19.50 зайшли на ту територію, так і до 4 ранку лише повернулися на позиції назад. Міни прощупували ножами і проволокою кожен сантиметр землі. Довго пояснювати, як знешкоджувати міни, та це дуже ризиковано для солдат. Та після них нам дісталися (стратегічно) важливі карти і інші документи ворожої сторони.

Як такі перемоги впливають потім на долю солдата?

- Було багато кропіткої роботи: перекопати опорний пункт з направлення сторони на нас – знову на противника. Ці роботи припинили лише через тиждень, тож радіти часу особливо не було. Але після того, звісно ж, на хлопців, що відбивали опорний пункт ворога, я відіслав подання на відзначення державними нагородами.

Скільки за час перебування на Сході втратили своїх бойових товаришів?

- У самому 17-му батальйоні втратили 18 бойових товаришів. І за цей час сталося близько 300 поранень.

Охарактеризуйте українського солдата, який він сьогодні?

- Найголовніше – це той, хто зумів адаптуватися до шокуючих умов війни за короткий час. Це люди, які не бояться вчитися і бути універсальними: і при обороні, і при ремонті техніки, і біля буржуйок, і на кухні. Я не помилюсь, якщо охарактеризую цих людей сильними і гнучкими до різних умов. Та, зрештою, у нас не було іншого вибору, як не ставати саме такими.

- Хто допомагав вашим батальйонам ставати сильними і гнучкими до різних умов?

- Це приватні підприємці, що ремонтували двигуни, це були працівники медичної сфери - ліками, госпіталь ветеранів війни, це особисто народний депутат Костянтин Жеваго, це Полтавський летійний завод... Взагалі слово волонтер – це той, хто добровільно за свої кошти допомагають безоплатно. Але ми знаємо багатьох «фахівців», які їздили туди заробити собі ім’я. Багато таких і у Кременчуці.

-  Коли ж закінчиться війна?

- Чесно? Коли вирішить влада!

 

 

Ліна Романченко

 

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться