Ексклюзивне інтерв’ю Кременчуцькій газеті.
Відомий виконавець пісень «Буревіями», «Ой на горі», «Online», «Мальви» та «Біля тополі» - SHUMEI (справжнє ім’я Олег Шумей) – сьогодні виступає з концертом у Кременчуці.
У свої 21 рік хлопець з Івано-Франківської області має декілька пісень з мільйонними переглядами, встиг заспівати разом з відомими Артемом Пивоваровим та Златою Огневич, а за його пісні йому дякують не лише музичні фани та молодь, а й військові. Уже як другий рік хлопець на слуху у всієї України – бо його композиції «Біля тополі» та «Мальви» стали поруч із найпопулярнішими піснями, присвяченими боротьбі за Незалежність України з часів повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Сьогодні Кременчуцькій газеті вдалося поспілкуватися з талановитим юнаком та дізнатися про те, як юнак сам пише пісні та музику, як вчиться витримувати виснажливі концерти та з ким зі знаменитостей мріє поговорити.
Отож, ви сьогодні в Кременчуці, вітаємо вас. Розкажіть про початок вашої основної діяльності уже популярним, що припало майже на початок повномасштабної війни. Та чия це була ідея - записати саме ремікси на українські пісні, щоб вони стали наскільки популярними?
Ну, ми ремікси не пишемо, ремікси трошки інші. Ми не співали так. Ми, насправді, не приспіваємо українські пісні, так просто вийшли з «Біля тополі» і «Мальвами» і кавери ми більше не записуємо. Зараз ми націлені на авторську мою музику, таку як «Пробач», «Буревіями», чи як «Тривога». Тому ми пишемо більше авторські пісні. А «Біля тополі» просто так просто якось лучно вийшло саме в той момент, якось так резонувало з нами тоді, і ми її записали.
Тим не менш, думаю, перший час асоціюватиметеся саме із цими піснями. Чия це була ідея?
Це була ідея моєї команди. Ну не знаю, зараз, на щастя, мені здається, для мене «Буревіями» перебиває «Біля тополі», і буде ще багато таких пісень, тому що я не хочу все-таки асоціюватися лише з нею. Хочу асоціюватися зі своєю музикою авторською, тому я дуже щасливий, що з'явилися «Буревіями». Я знаю, що з'явиться ще дуже багато пісень, які перекриють і «Буревіями», і «Біля тополі» разом взяті, тому просто далі працюємо.
«Буревіями» – ваша авторська пісня?
«Буревіями» – це не повністю моя пісня, там моя музика, мої перші слова, аранжування разом з хлопцями, і деякі слова мені допомагали дописувати мої знайомі, друзі, зокрема Ребека Мікелі – моя дуже добра знайома. Але музика, тема, ідея – це все моє.
Знаємо, що ви почали писати пісні і музику дуже рано, так?
Так, перші якісь такі спроби були в дитинстві, але це були такі малесякі пісеньки, а таке, прямо, щось таке більш професійне, можна сказати, то в класі 8-му я почав. Я поступив у Львів, у спеціальну школу для музикантів, так звану, і там сам закривався в класі, в кожному класі треба було фортепіано, і собі щось там перші пісні писав.
Ще чули, що у вас і тато, і дідусь з музикою пов'язані, так? Це вони вас надихнули займатися музикою?
Я в музиці з трьох років, тато був моїм першим вчителем, він навчив мене грати на флейті, на флейті пана, співати, одним словом, дуже багато мене навчив, і за це я йому дякую. Дідусь у мене теж був і є музикантом, він живий, слава Богу, він на акордеоні чи на баяні грав, вже не пригадаю, чесно. Тому так, якась така династія музична.
Тато і дідусь як сьогодні ставляться до вашої творчості, критикують щось?
Спочатку трошки там підказували, щось допомагали, зараз просто підтримують, добре ставляться, я думаю, що цього можна ставитися, тому ставляться добре.
Коли ви пишете пісню, кому ви в першу чергу її показуєте? По-різному, ну, в більшості я показую, це в своїй команді, в своєму менеджеру, показую мамі, звичайно, батькам, показую Олі Лозинській, вона мене якраз познайомила з моїм менеджером, вона голова Дзеркального залу у Львівській опері. А так – показую своїм знайомим, рідним, тих, хто найближчі навколо мене.
На сьогодні «біля тополі» вже 19 мільйонів переглядів. Ось ви, наприклад, у якийсь із днів прокинулися, побачили понад мільйон переглядів, потім понад три… Які відчуття від цього?
Хороші, звичайно, це було спонтанно. Я завжди знав, що я хочу і буду артистом великого рівня, але, ну, саме, що ця пісня «вистрелила» також. Напевно, через те, що вона дуже резонувала з часом. Знову ж таки, я хочу наголосити, що ми не хочемо асоціюватися з «Біля тополі». Тому що ця пісня вже стала історичною, вона і була історичною. Я просто ще якось підкріпив, можливо, якось її статус в українській музиці. Хай вона такою залишається.
Ви говорите, що з дитинства, знали, що будете відомим. Ким ви надихалися, хто вас надихав?
Я дуже люблю Океан Ельзи, Славка Вакарчука, хоча його не знаю ще. Хлевнюка дуже люблю, Бумбокс. Дуже надихаюся Фредді Мерк’юрі, Квінами - це, напевно, найлюбніша моя група. Напевно, що і найбільше таки, на кого я рівняюся. З українських гуртів - це більше такі, скажімо так, стара гвардія. Тобто, ну, як кажуть Океан Ельзи, Бумбокс, тому що вони дотепер роблять дуже хорошу музику. Хардкіс, Один в Каноє, Джон, Майкл Джексон. Ось такі глиби. Я просто знаю, що якщо хочеш стати якимось великим, треба рівнятися на когось великого, тому слухаю тільки великих.
А як у вас помітили цей талант, була якась історія, чи так воно саме у собі складалося?
В принципі, з трьох років, тато просто мене почав вчити грати на сопілці, якоїсь нотної грамоти помаленьку, потім поступив в Львівську академію, співав, ну, тобто, я з дитинства міг співати, міг грати, на гітарі найшвидше, найнедавніше навчився грати, якщо так умовно сказати. Знову чогось досягнув, так, ще граю поганенько, але на цей рахунок з мене гітарист, тому мені поки що це не дуже треба.
Ви говорите «моя команда вирішила повторювати пісні», так, як ви самі, а як так склалося, що в такого молодого виконавця вже була команда?
У нас «Біля тополі» і «Мальвами» - це єдині кавери, можливо буде в майбутньому ще одна, два кавери, але більше це не тільки на авторській пісні, знову ж таки повторюю, а кавери - це так, додатки. Команда, ну, спочатку команда була дуже маленька, там, допустимо, я і менеджер, потім команда збільшилася, там, додалися якісь організатори, потім команда збільшилася, додалися бенд. У мене зараз дуже прекрасний музикант.
Спершу, мабуть, ви виступали в Львові, так?
Так, у Львові, за кордоном, по Україні, рік тому, трошки менше, у нас з'явився дуже хороший бенд з прекрасних музикантів, ми з ними робимо аранжування, з ними їздимо на концерти. Команда формується, і я цьому дуже радий, тому що вона буде формуватися далі, тому що вона формується дуже природньо. Тобто, якісь люди прийшли, можливо, відсіялись, пішли, прийшли нові, вони залишилися, і ти, зумієш, що ти з ними будеш працювати довго, і так формується більше, більше, більше, більше, і це прекрасно.
Про співпрацю з жінками у ваших кліпах. Наприклад, із Сашею Бо чи Златою Огнєвич. Це був ваш вибір чи просто так склалося?
Їх добре знає мій менеджер, потім я з ним познайомився, і це також дуже природньо, що все так сталося. Тобто, навіть в тих самих фітах, допустимо, в мене був фіт з Піваровим - оце один, напевно, з небагатьох варіантів, коли Пиваров мені написав в інстаграмі, каже: «Привіт, давай щось зробимо, давай».
Але в більшості фіти, вони робляться, трошки, мені здається, не так, вони робляться якось більш природньо. Ти знайомишся з людиною якось, і воно якось само народжується. Тобто, немає такого, що, «О, давай щось напишемо», «Ну, давай», а ти людину не знаєш. Тобто таке вийшло тільки з Піваровим, можливо, тому що ми якось дуже добре один одного відчули, не знаю. Але з жінками, кажу, ми просто з ними знайомилися, були якісь хороші відносини, і ці хороші відносини переросли, от, в якусь творчість.
Ну от, після кліпу з Сашою Бо, там хейт був і так далі, як ви до цього ставитесь? Не тільки до ставлення до неї, а взагалі до критики, до хейту, чи це вам привід зростати, чи якось по-інакшому?
Критика – це добре лише в тому випадку, коли тебе критикує хтось, хто набагато більший тебе. Але критикує не в плані того, що ти, вибачте, слово там на букву «Г», що ти там робиш фігню і так далі. А коли він каже, добре, але дивись, в такому моменті так, в такому моменті так, тоді це критика і вона здорова. А якщо там якийсь чудік в коментарях мені напише «Ти фігня, не будемо чекатися», то мене це не дуже зачепить, тому що, ну, добре, я ж не можу всім подобатися. Тобто це ясно, що навіть якщо буду мати більшу аудиторію з часом, набагато більшу, вона буде рости і будуть стадіони і так далі, але я все одно всім подобатися не буду. Тому хейт – це абсолютно нормально і навіть для мене.
Скільки годин на добу ви тренуєтесь, займаєтесь, ви ж граєте на інструментах.
Ой, чесно кажучи, коли я займався тільки флейтою, то це було майже кожен день, це було по три-чотири години в день флейтою. Зараз дуже багато турів, дуже багато роботи, дуже мало часу в мене, насправді, аби зайнятися собою, навіть в зал піти, я трошки, хочу, вже пішов в зал. Але, знаєте, я тільки записався в зал, поїхав в тур і вже зал накрився, знаєте, того дуже мало часу. Це якось, якщо якась вільна хвилинка. Ніхто не заважає, ніхто там тобі по головці не б'є, каже, що ти там робиш, ага. Тобто, в мене це дуже такий інтивний момент напису творчості, займання і так далі.
А перед концертом - за скільки годин ви от проходите розігрів?
А чек, ну, якщо брати технічну частину, то чек, він, ну, по-різному, якусь годину, дві, з усіма музикантами. На розігрівку самого себе це треба розпіватися трошки, трошки в собі, можливо, закритися, аби видати всі емоції на концерті, от. Я набираюся досвіду, тому що, як-ніяк, я дуже молодий артист. Тобто, наприклад, зараз в нас були два концерти в Харкові, день паузи, два концерти в Полтаві вчора були. І я розумію, що трошки змучуюся, але якби я це зробив, там, допустим, рік тому, то я б змучився набагато більше, тому що я вже маю трошки досвіду, я вже розумію, як акумулювати енергію, я вже розумію, як себе берегти, плюс-мінус, я розумію, як треба газувати, не газувати на першому, другому концерті, от. А я ще набираюся досвіду.
А з ким з відомих, в кого ви б хотіли повчитись, наприклад, взяти кілька уроків музичних?
Це не те, що немаловажливо, ну, то, що так працює, тобто, все одно всі уроки, мені здається, для артисти маєш прийти сам. Уроки можуть бути там по вокалу, по якійсь теорії, а потім, як себе професійно вести, ти можеш підказати, але ти все одно маєш це сам дізнатися, тому що кожного шлях різний. Я би дуже хотів поговорити з Вакарчуком, я дуже хотів поговорити з Бумбоксом, я з ними хочу щось записати, от, бо я їх дуже люблю обох, тому, так, це такі уроки, які ти маєш прийти сам. А тобі можуть підказати, але навчити, поки не опечешся.
Ну, ви досить юний, але вже така слава, вже до вас прийшла, фанатки, що вам дарують, як до вас ставляться?
Ой, мені таку недавно фляшку гарно подарували, я вам кажу, Джек Денніелс у шкіряному чохлі, і з закруткою, як під гітару гриф, знаєте, дуже гарно.
Хотіли б ви були трохи нетверезим?
Непевно, але я стараюся на концертах не пити, бо, знову ж таки, алкоголь дуже садить голос, і після алкоголю зранку дуже погано, це голос, зв'язки. Це дуже такий тонкий інструмент, який треба берегти, тому що алкоголь дуже садить, треба дуже добре спати, це знову ж таки, якщо вертатися до досвіду, тобто, якщо ти хочеш цим займатися, ти маєш розуміти, що ти для голосу маєш робити то-то-то-то, а то-то-то-то не робити. Якщо б я, допустимо, пив, не досипав, тусив, то я б, напевно, не зміг би по два концерти на день відігравати.
Зараз у вас голос теж трішки відчувається шриплим, це через перевтому?
Ну, так, рахуйте, що я щодавно встав, і плюс було чотири концерти за три дні, майже, знаєте, трошки голос сідає, тому що будь-який вокаліст після двох годин співу, він вже трошки буде підсидівший. Але я трошки розпіваюся, трошки ще зараз відпочину, і все буде окей. Ми стараємося, до речі, що говорити, вже знову ж таки до досвіду, стараємося робити, який в мене ліміт, скажімо так, щоб я не змучився, і міг концертам, допустимо, два-три дні концерту, два-три дні паузи. Тобто, ми шукаємо цей баланс, скажімо так.
Так, і останнє, у вас чимало пісень теж про кохання, а у вас є вже кохання?
Ну про особисте життя не говоримо, теж маємо такий принцип, тому нічого не говоримо про особисте життя (сміється – авт.).
Нагадаємо, "Там біля тополі калина росте" - у Кременчук з концертом їде SHUMEI
Ліна Романченко
Фото, відео Максима Полтавця
