Малює і пише, щоб триматися.
29 червня в читальній залі відбулася творча зустріч з Наталією Прус (Неділя) «Роби так, як серце каже» в межах циклу зустрічей «Жіноче обличчя Кременчука». Наталя (творчий псевдонім «Nedelesco») — письменниця, художниця, активістка, волонтерка та дружина військовослужбовця.
Наталя за професією фінансовий аналітик, має стаж 16 років, але в душі — мисткиня. Вперше взяла до рук пензлі та полотна у 35 років, а свій перший вірш написала в 37. Поштовхом до цього стало повномасштабне вторгнення в Україну. У 2022 році в Чехії відбулися дві персональні виставки, на яких мисткиня презентувала близько 100 картин. Усі картини були продані та знайшли нові домівки. На кошти від продажу художниця придбала автівку та дрон для військових. Із січня 2023 року бере участь у всеукраїнських виставках, зокрема на підтримку Збройних сил України. У 2024 році вийшли друком її книжки «Душа назовні: рядки, народжені війною», «Кохання, народжене війною», а також видання у співавторстві з чоловіком Тарасом Прусом — «Роби так, як серце каже».
Наталя розповіла, що малювання було її дитячою мрією.
"Тому що фінансова аналітика — це тепер складна тема, для творчості немає простору, якщо чесно. Але це була така дитяча мрія, де я завжди брала у своїй голові пензлі, трішки малювала, іноді щось писала подумки. Любила читати дуже багато. А колись я мріяла написати власну картину.
А коли я вперше взяла пензлики до рук, я потім дізналася, що мій тато теж писав картини. Мій тато помер, коли я була ще маленькою, тому я не знала нічого такого, що могло б мені дати поштовх до розвитку в мистецтві.
Перші мої свідомі роботи — це був олівець, десь у 2021 році. Коли я просто взяла кольорові олівці в руки й спробувала зробити замальовки, змальовуючи картинки з інтернету. Це були перші кроки. У 35 років все почалося. А свідомо малюю з початку повномасштабного вторгнення", — говорить мисткиня.
Роботи кременчужанки різноманітні.
"Це мої волонтерські роботи, я розписую гільзи. Зараз я трохи відійшла від волонтерства, тому що проживаю в такому особистому болі: мій чоловік зник безвісти, і мені трохи важко займатися", — розповіла Наталя.
До речі, вона мала персональні виставки з понад 100 картин у Чехії, і там усі картини були продані.
"Про Чехію варто розповісти детальніше. Саме в Чехії була написана моя перша картина — це була Полтавщина. Згадка про Полтавську область, бо я народилась на Полтавщині, і ця 'картинка-мазинка' мандрувала зі мною подумки, поки я їхала.
Я допомагала евакуюватися людям власним авто й там прожила свій біль, який, в принципі, і приніс мистецтво в моє життя.
Залишилась у Чехії на 8 місяців, волонтерила в центрі для біженців, працювала перекладачкою. Щоб себе якось відволікти, почала писати картини. Я виставила одну з них у Facebook і написала коротеньку історію, як потрапила до Чехії. Це був надважкий шлях — сім діб за кермом, без зупинок, без сну, навіть без можливості в туалет сходити. Це мене переродило. Люди влаштували невеликий аукціон — сама нічого не просила. Ціну обрала середню — 250 євро. Це була перша продана картина.
Я подумала: 'А чому не спробувати ще?' І почався мій такий маленький 'конвеєр'. Протягом трьох місяців — постійні продажі. Потім одна волонтерка, чешка, придбала картину, зацікавилась, і мені запропонували виставку. У липні — перша, 45 картин, у вересні — ще одна, вже з більшим обсягом. І всі картини були продані.
Я зрозуміла — досить із мене Чехії. Пора в Україну. Мій чоловік — військовослужбовець. Він боронить країну, а я мала б прославляти чужу землю? Не вагаючись, закрила все. За кошти з продажу купила автомобіль для ЗСУ, FPV-дрон. Решту — привезла на життя", — згадує Наталя Прус.
Далі були щасливі півтора року у Львові з Тарасом.
"Я приїхала до Львова, бо мій чоловік був там. Волонтерила, допомагала йому, возила провізію, робила роботи на продаж. Потім його перевели на 'нуль', ближче до сходу — і я повернулась у рідний Кременчук", — говорить мисткиня.
Наталя пригадала, як познайомилась з чоловіком.
"Ми жили в різних країнах. Я — в Південній Африці. Наше знайомство було онлайн. Він написав мені віршика, читаючи мою сторінку. Це були мої перші спроби в блогах, я вивчала психологію.
Він став першим читачем, хоча навіть не підписався. Написав віршика — не про кохання, а про душу, світогляд. Я подумала: який дивний хлопець. А я — фінансовий аналітик. Але ми подружилися, довго спілкувались просто як друзі.
Після мого повернення в Україну ми продовжили спілкування. І вже з початком вторгнення наші стосунки змінилися — стали глибшими, справжніми. Ми зізналися у коханні на його день народження — 25 червня 2022 року. І я присвятила йому книгу", — ділиться Наталя.
Наступного року вона видала книгу «Кохання, народжене війною».
"Він — дивовижна людина. Його дуже не вистачає. Він мене надихає, штовхає до мистецтва. Я кілька разів хотіла здатися, але він — мій поштовх. Тепер борюся не заради себе, а заради нього", — крізь сльози говорить Наталя.
Вона показала відео, як Тарас посадив п’ять вишень біля будинку, де вони жили — дерева на честь побратимів. Двоє з них загинули. Тарас — зник безвісти.
"Він тоді сказав: ‘Може, нас уже колись не стане, а ці вишні тут ростимуть’. Він і насіння чорнобривців просив прислати", — згадує дружина.
Під час зустрічі звучали вірші Тараса Пруса в записі, Наталя читала свої.
"Це може бути, на перший погляд, дрібниця для вас, але без цієї дрібниці немає повноцінного існування нашого життя. Поверніть сходинки до годинника з піском, де механізм працює правильно — лише тоді, коли всі піщинки на своєму місці.
Тому кожен із нас має своє законне місце на цій планеті Земля, і кожен з нас приносить або користь, або руйнацію у правильне чи пошкоджене функціонування цілого механізму. Ми всі — поєднані між собою піщинки, які утворюють нашу з вами буденність, плавно рухаючись з місця на місце, формуючи незламний годинник нашого життя.
Ми поєднані настільки близько та сильно, навіть якщо хтось із вас цього ще не усвідомлює. Усі ми залежимо один від одного та від наших дій. І все ж — усі ми дивовижні за своєю натурою.
Як не крути. З якого боку не підійди!Бачу стільки прекрасного довкола. Мої очі відчувають яскраві фарби природи, соковиту зелень, квітучі клумби, яскраве палюче сонце й настільки прекрасний спів птахів, що хочеться співати разом з ними. Озирніться — світ такий прекрасний, що хочеться жити, незважаючи ні на що", — слова пера Наталії Прус.
Як би не було важко, Наталя не втрачає надії на зустріч із коханим. Вона каже: "Відчуваю своїм серцем, що його серце десь б’ється. А серце — не обманює."
Ця зустріч — не просто презентація творчості. Це голос серця, що промовляє крізь біль. Це любов, яка не згасає навіть у темряві. Це про сміливість малювати тоді, коли серце розривається.
Наталя не зламалась. Вона малює, творить, пам’ятає, бореться. І вірить — десь там, десь далеко — серце її чоловіка ще б’ється. А серце, як вона каже, — не обманює.
Олена Ліпошко
Фото авторки
