Десять років тому обірвалося життя керманича міста.
26 липня 2014 року по вулиці Сумській було підло вбито народного мера Кременчука Олега Бабаєва. Час минає, але багатьох кременчужан і тих, хто близько знав загиблого, не залишає відчуття, що його розстріляли тому, що він був надто успішною людиною. Як політик, як бізнесмен, як чиновник. Саме 29 липня 2014 року – у день похорону міського голови Кременчука — його кандидатура мала розглядатися на посаду губернатора Полтавської області. Сьогодні, у день десятої річниці вбивства народного мера Кременчука Олега Бабаєва, ми вирішили згадати цитати та уривків інтерв'ю, в яких Олег Мейданович розповідав про себе та своє життєве кредо, рідний Кременчук та друзів, спорт та бізнес…
«Я мріяв бути генералом і не приховував свого прагнення. До того ж не забуватимемо, що офіцери добре заробляли, і для мене це як для чоловіка було також важливим. Відповідно, піддавшись моді, я вступив до військового училища. При цьому вже на третьому курсі виконав норму майстра спорту з дзюдо, що в такому юному віці було рідкістю, і отримав другий шанс залишитися в єдиноборстві, але знову віддав перевагу службі в армії… Після училища я перші три роки служив на Далекому Сході, а потім – у Чехословаччині. Військова кар'єра складалася успішно. Але після розвалу СРСР мій світ звалився, як картковий будиночок… Оскільки я отримував 7 доларів на місяць за курсом тодішнього часу, а в цей час усюди розвивався бізнес, я вирішив спробувати поєднати службу з підприємницькою діяльністю».
«Якось до Будинку офіцерів звернувся молодий студент Київського інституту народного господарства Костянтин Жеваго, який почав робити перші успішні кроки у бізнесі. Йому потрібно було орендувати офісне приміщення. Я допоміг, і між нами почалися дружні стосунки… Коли через кілька років Кременчуцький м'ясокомбінат узяв кредит у його банку «Фінанси та Кредит» та успішно «проїв» гроші, Костянтин Жеваго запропонував мені поїхати та розібратися. Я приїхав і побачив повне запустіння. Співробітники півтора року не отримували зарплати! Я повернувся і чесно сказав, що взяти з підприємства для погашення заборгованості нічого. І тоді Костянтин Жеваго запропонував мені очолити комбінат та спробувати реанімувати виробництво. Я сказав: «Та ви що, я не можу відрізнити корову від бика! Який м'ясокомбінат?». При цьому в душі я зрозумів, що насправді перехід на виробництво – мій шанс вижити у цьому житті. Із самого початку я відмовив собі у праві на невдачу… У нас була фантастична на той час заборгованість – 6 мільйонів гривень! Кредитори рвали підприємство на шматки, але згодом ситуацію я «розрулив», і комбінат почав працювати… Тепер на м'ясокомбінаті впроваджено нові технології та випускається продукція, яка за Союзу не вироблялася взагалі – це напівфабрикати: равіолі, млинці. Моя «Докторська» ковбаса –найкраща в нашій країні. Це визнають усі виробники. А секрет – у збереженні класичного рецепту».
«Я не планував бути мером. Після того, як став депутатом Верховної Ради, ситуація склалася так, що треба було ухвалювати рішення. Це не бізнес-проєкт, це політичне рішення... Я не триматимуся за крісло, щоб мене з ним виносили. Для мене це важливо: я сам піду, коли зрозумію, що вже час, і я зробив усе, що міг… Мені важливо, що про мене скажуть люди через 5-10 років. Я хочу підняти планку мера на рівень, коли ті, хто прийдуть після, не матимуть права працювати гірше».
«Я не можу бачити себе в якомусь кріслі, я солдат, мені накажуть — я піду. Чи то губернатор, чи то інший посадовець. Можу одне сказати – я «горю» на посаді мера, мені хочеться багато зробити, залишити слід, нардепом слід залишити важко».
«Дзюдо я почав займатися з четвертого класу та «доріс» до майстра спорту СРСР. Дзюдо допомогло формуванню мого характеру: мені важливо не лише досягти поставленої мети, а й правильно вибрати шлях до неї. Я по трупах не ходив, чим би не займався. Коли навесні 2005 року наш почесний президент Костянтин Жеваго зателефонував мені вночі і сказав: «Я вирішив: приймай клуб «Ворскла». Ти вмієш у футбол грати і знаходишся поряд, у Кременчуці», я відповів, що вмію грати на вулиці, а в управлінні спортивним клубом мало що тямлю. На що отримав відповідь: «У тебе все вийде».
«Все, що зароблятимемо, витрачатимемо у місті. Усі присоски отримають по руках, а у бюджета зараз багато п’явок».
«Віскі. Горілка. Горілку гарну люблю. Ну, як люблю – 100 г максимум. Я всеїдний, іноді хочеться солодкого шампанського, іноді лікеру, у мене немає такого, щоб щось одне. Пиво дуже люблю, за що страждаю у плані зайвої ваги».
«Не приховуватиму, я стежу за своєю зовнішністю сам. У мене нормальний дохід, і це дозволяє мені купувати речі у дорогих магазинах. Не завжди те, що дорого – гарно. Напевно, щоби щось одягнути, треба мати і фігуру. Не можна бути неохайним. Я ще з часів служби не розумію підтяжок та стоптаних підборів. Я не розмовлятиму з чоловіком, у якого стерті підбори і відсутній ремінь у штанах, не розумію брудного взуття та штанів без стрілок. Сам я можу годинами ходити магазинами, вибирати, приміряти. Терпіти не можу ходити з кимось».
«У 1994 чи 1995 я придбав ВАЗ 2109. Як зараз пам'ятаю, колір називався «гнила вишня»... Машини, як і годинник, бувають хороші, погані, але є Mercedes-Benz. Люблю та поважаю цю марку. І, звісно, чорного кольору. Інших кольорів не розумію. Я сам люблю водити».
«Критикуйте! Ви допомагаєте мені працювати!.. Нинішнім власникам телекомпанії «Візит» вигідно робити свої сумнівні справи, прикриваючись гучними гаслами про боротьбу за свободу слова, тиражуючи заяви про погане ставлення міського голови до засобів масової інформації… Підприємці Мельники, які на сьогодні володіють приватною телекомпанією «Візит», використовують підлеглих їм журналістів лише як інструмент, прикриваючи свою сумнівну підприємницьку діяльність в інших сферах, зовсім не пов’язаних із телебаченням чи пресою. Вони оперують гучними заявами про те, що в Кременчуці начебто утискають свободу слова, аби відвернути увагу громадськості від незаконності своїх інших справ. Протистояння із Мельниками почалося, коли ці підприємці намагалися змусити мене, як міського голову Кременчука, на початку 2012 року забезпечити визнання незаконно збудованих ними об’єктів нерухомості, що не мали жодного відношення до діяльності засобів масової інформації. Я категорично відмовився і зробив все можливе для того, аби питання законності збудованих Мельниками об’єктів вирішувалися сьогодні виключно в судовому порядку».
«Моє життєве кредо: «Не розмазувати соплі по підвіконню, а якщо треба – гримнути кулаком».
«Для нас свято, як для коня – весілля. Необхідно посилено попрацювати та прибрати місто від сміття. Свято буде зіпсовано, якщо на вулицях брудно...»
Суд у справі вбивства народного мера ще триває
На початку травня 2024 року у Пирятинському райсуді оголошено вирок у резонансній справі вбивства народного мера Кременчука Олега Бабаєва та судді Автозаводського райсуду міста Олександра Лободенка.
Про це у своєму Телеграмі повідомляв редактор нашого видання Олег Булашев.
«Раніше прокурор, потерпілі – батько та дружина вбитого судді, а також потерпілі з родини народного мера Кременчука Олега Бабаєва – його доньки – попрохали суд призначити всім трьом обвинуваченим покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Проте судді вирішили по-іншому.
Вони призначили трьом обвинуваченим за вбивство Олега Бабаєва покарання 15 років, але в зв’язку з врахуванням одного дня перебування під вартою за 2 дні позбавлення волі, судді визнали обвинувачених такими, що відбули покарання і звільнили Мельника, Крижановського та Куника в залі суду», – писав Булашев.
Злочинці також мають виплатити моральну шкоду донькам Олега Бабаєва по три мільйони гривень.
За фактом вбивства судді Олександра Лободенка усіх обвинувачених виправдали.
Проте на рішення Пирятинського райсуду була подана апеляція. Постраждалі вважають вирок м’яким, а вбивці планують довести, що вони не винні. Поки що апеляційний суд не приступив до розгляду апеляції по суті.
Вбивцям мера Кременчука Бабаєва та судді Автозаводського райсуду міста Лободенка винесено вирок.
Олег Булашев
