Справа педагога – нелегка та відповідальна. Але, працюючи з дітьми, кожен вчитель отримує і масу позитивних емоцій від щирих сердець своїх учнів. Бувають і курйози. Спеціально до Дня вчителя, який традиційно відзначають у першу неділю жовтня, Кременчуцька газета зібрала декілька історій, про які освітяни згадують із теплотою, та над якими ледь не плачуть від сміху.
Від одиничного страйку – до супер-крісла
Учительку історії, директорку кременчуцького ліцею №30 «Олімп» Ольгу Шиян колеги-освітяни знають як дисципліновану, відповідальну та доброзичливу педагогиню. І хто б міг подумати, що саме Ользі Миколаївні довелося бути свідком учнівського протесту. Щоправда, був він одиничним і тривав пів уроку.
«Це сталося років 15 тому, у 10-Б – зібраному класі, адже переважна більшість учнів складалася із хлопців-футболістів. Керівництво над ними дісталося мені з їхнього 8 класу, хоча до цього від них відмовилися два класні керівники. Знайти спільну мову з юнаками було досить непросто, тому я намагалася зрозуміти їхнє хобі. Наприклад, підтримувала учнів на футбольних матчах чи інших заходах поза класом. Хвилювалася і за зовнішній вигляд дітей. Проте один учень вперто приходив на уроки у широких штанях та сорочках, велетенських кросівках, носив реперську кепку. Я ж час від часу обережно робила йому зауваження та нагадувала, що, збираючись до навчального закладу, треба дотримуватися класичного дрес-коду», – розповідає вчителька.
Одного дня таки найшла «коса на камінь». Ольга Миколаївна розповіла, що хлопець спершу запізнився на її урок, а потім повідомив, що планує протестувати.
«Я поцікавилася: проти чого саме буде пікет. І, як з’ясувалося, націлювався він проти моїх дорікань за його одяг. Ну, говорю: «Ігорьок, давай»! Думаю, може і якась промова буде… Але він, схоже, здивувався моїй спокійній реакції. Тож не скандував, а просто розгорнув плакат, намальований фарбами. У класі запанувала мертва тиша, присутні чекали моєї реакції. Але я попросила його стати там, де йому зручно, і спокійно продовжила урок», – ділиться педагогиня.
Тож десь на середині уроку Ігор згорнув плакат і попросив дозволу приєднатися до занять. Як додає Шиян, з того часу бунтарський стиль в одязі хлопця почав потроху змінюватися на класичний. Минав час, і зараз – це один із тих випускників, про яких вона розповідає з гордістю.
Якщо ж згадувати про подарунки від класу бешкетників, у першу чергу вчителька розповіла про один зі своїх Днів народжень.
«У мене в класі стояв звичайний дерев’яний стільчик. І от заходжу перед першим уроком до класної кімнати – а там пусто. Уже через декілька хвилин туди весело закотили красиве крісло, загорнуте у прозору плівку, з приклеєним величезним бантом. Уже згодом дізналася, що гроші на нього вони збирали тихцем від батьківського комітету, самі і вибирали, і купували подарунок. Такий підготовлений сюрприз, ще й від класу, де більшість непосидючих хлопців, мене приємно вразив. А красиве крісло досі стоїть у тому ж кабінеті», – поділилася Ольга Шиян.
Шкарпетки, декоровані квітами, та футболка від Дурнєва
Про подарунки від учнів із посмішкою згадує і директор кременчуцької школи №12 В’ячеслав Носкін. Ще на початку своєї кар’єри, працюючи в гуманітарному колегіумі №25, молодий педагог допомагав учнівським колективам готуватися до виступів у Клубі веселих та кмітливих (КВК), деякий час будучи керівником шкільної команди.
«Якось на 23 лютого (тоді цього дня святкували День захисника вітчизни – ред.) учасниці клубу мені подарували декілька пар шкарпеток, на яких з обох боків були прикріплені саморобні квіточки. Тоді такий подарунок мене, звісно, приємно вразив. Ці дівчата вже давно закінчили школу, університети, працюють, але і до цього часу на 23 лютого учасниці команди КВК дарують мені такі шкарпетки», – розповідає вчитель і хвалиться, що шкарпеток таких вже у нього назбиралося до десятка.
А от ще один подарунок від учнів ледь не нашкодив педагогу. Минулого року Носкін став директором школи №12, і до Дня працівників освіти його вирішили привітати учні 11 класу.
«Оскільки інколи при зустрічі я вітаюся фразою «Добрий день, щастя, здоров’я», випускники подарували мені футболку з написом «Щасьтя/здоровля» (жартівливий вислів із YouTube-проекту шоумена Олексія Дурнєва – ред.). На прохання дітей я пообіцяв приміряти свій подарунок, що й виконав. І якраз, йдучи до свого кабінету у цій футболці, я раптово зустрічаю у коридорі… мера міста Віталія Малецького. Було не зовсім зручно, що я не у сорочці, а у футболці з яскравим принтом. Добре, що сам напис був прикритий піджаком», – згадує В’ячеслав Олександрович.
Найліпший подарунок – імпровізація
Вчителька Кременчуцького педагогічного коледжу ім. А.С.Макаренка Ольга Шаповал пригадує цікаві ситуації, що траплялися із нею та її учнями, але поза уроками. А оскільки педагогиня часто проводить свята в навчальному закладі, веде літературні гуртки та виступає на сцені разом зі своїми вихованцями, розповіла про курйозну ситуацію, що сталася під час одного з виступів.
«Завжди перед виходом на сцену я вчу дітей, що з будь-якої непередбачуваної чи незапланованої ситуації варто виходити з посмішкою. Так, якось під час Шевченківських читань у Запоріжжі ми декламували вірші Кобзаря. Наш виступ чергувався із записами пісень, покладених на його поезію. І тут раптово музика стихла, а тоді й зовсім зникла. Тиша на сцені... Аж раптом одна з дівчат зорієнтувалася і почала весело співати те, що мало б за планом грати. Я зрозуміла, в чому річ, і почала їй підспівувати. Пісню підхопила ще одна учасниця виступу. І так ми то декламували, то співали по пам’яті аж до завершення. А тоді довго згадували день, як із нас, декламаторів, вийшли ще й співаки», – ділиться вчителька.
Щодо непередбачуваних та приємних моментів у стінах коледжу, Ольга Григорівна згадує момент, як її вітали з Днем народження учасниці поетичного гуртка «Пролісок».
«На наші зустрічі ми збиралися у читальному залі бібліотеки. У мій День народження також планувалася збори. Я приходжу, а нікого немає. Заходжу в невелику кімнатку біля кабінету, а там вимкнене світло. На столі горить декілька десятків свічок, лежать солодощі та подарунок», – розповідає Ольга Шаповал.
Любові – з любов’ю
Не лише пригадати, а й помилуватися, навіть погладити свої подарунки може екс-директорка ліцею №4, а тепер вчителька математики ліцею №5 Любов Михайлик.
«Якось 1 травня ми готували на території закладу тест-графіті. Начебто усі діти були на виду. Разом з іншими вчителями я стежила за їхньої роботою. Потім, так розумію, заговорилася з однією із вчительок. А коли підняла голову, вгорі високого паркану побачила напис: «Спасибо, Любовь!» Я запитала, що це? І отримала відповідь від 11-класників: «Ну ми ж маємо вам хоч чимось віддячити!» До речі, цей напис досі зберігся у дворі ліцею.
«І кожного разу, як заходжу на територію закладу, у мене радісно стискається серце», – говорить колишня директорка.
Втім, історія про ім’я вчительки ще не завершена.
«Коли я прийшла до школи, була зовсім молоденькою, і мені дали вести класне керівництво у 5-му класі. А потім пройшло років 20, а може й більше, і я випадково зустріла на вулиці хлопця, який дуже хотів мене зачепити, хоч поглядом. Згодом впізнала свого колишнього учня. Він був трохи складненькою дитинкою. Свого часу віддала немало сил на його виховання. Аж тут – ще ошелешуюча для мене фраза: «Як же так? Я ж на вашу честь назвав доньку! Але як же ви могли подорослішати з того часу?»
Педагогиня з посмішкою розповіла про цей випадок, зауважуючи, що хлопець за ці роки теж подорослішав.
«Але про ім’я доньки – досі дуже приємно. На сьогодні це один із найяскравіших для мене подарунків за час моєї роботи. А от приймати матеріальні дарунки я не дуже любила. Та й приємніше, коли дарують щось, створене своїми руками. Тоді була популярною фраза «Створене з любов’ю».
І от якось один мій випускний клас перед 8 Березня мене морально підготував, сказавши, що я обов’язково мушу прийняти дарунок «з любов’ю». У мене не було іншого вибору, як погодитися. А наступного дня вони принесли маленьке кошеня з ім’ям Атестатік, який згодом став членом нашої родини», – згадує Любов Олександрівна.
І наостанок – про солодкі дарунки. Хто із нас не вітав цукерками улюбленого вчителя? А хто ласував солодощами, якими пригощає директор?
«А от була ситуація, яку я й не знаю, як називати: хорошою чи курйозною.
Одного разу я заспокоювала одну із заплаканих учениць, яку зустріла у коридорі. Я запросила її до директорської і пригостила цукеркою, сказавши, що це так зване «заспокійливе». Наша розмова завершилася позитивним настроєм школярки. Проте наступного дня вона прийшла уже з однокласником, який також потребував підтримки», – ділиться Михайлик.
І тут найцікавіше: ще через день за цукерками прийшла половина класу. Тож, виявляється, у директорських та вчительських кабінетах можна не лише отримати зауваження, а й моральну підтримку із солодким «заспокійливим».
У свою чергу Кременчуцька газета щиро вітає всіх освітян із Днем учителя! Бажаємо вам непохитної рівноваги за будь-яких ситуацій, професійного натхнення і нових, тільки приємних сюрпризів від вихованців!
Ліна Романченко
