Нова історія у редакційній рубриці «Наші за кордоном».
Напад росії і військові дії у нашій країні змінили життя кожного українця. Багато людей вимушено залишили власні домівки і шукали новий прихисток у інших регіонах чи то за кордоном. Відкидаючи всі негаразди, можна розцінювати це як можливість отримання нового досвіду, який використовуватимуть у відновленні і розбудові нашої неньки.
Тож «Кременчуцька газета» продовжує серію інтерв'ю з містянами, яких війна змусила виїхати за кордон. Ми ставимо їм однакові запитання, аби через відповіді познайомити з країною і її звичаями.
Наша чергова героїня – Анна Масалієва до початку повномасштабного вторгнення у Кременчуці працювала вчителем української мови та літератури. Зараз вона із двома малолітніми дітьми проживає у польському місті Щецин.
- Чим Польща відрізняється від України, а чим дуже схожа?
- У Щецині дуже багато українців. Тому, коли знаходишся у центрі міста, складається враження, що наче ти вдома. Головний транспорт: автобуси та трамваї ходять за розкладом, який відображається у додатку та на електронному табло. Тобто, якщо треба спланувати кудись поїздку, одразу у додатку можна ввести пункт призначення і відобразяться всі можливі варіанти, як можна дістатися та о котрій годині буде транспорт. І це є дуже зручно. Дуже гарні дороги. Приємно їхати. Дуже багато парків та лісів, тому під час руху бачили оленів, часто можна зустріти кабанів, які бігають прямо посеред вулиці.
- Як налагоджене спілкування із мешканцями країни, яка прихистила? У чому труднощі чи навпаки переваги?
- У Польщу ми приїхали щойно розпочалась війна, шлях був довгим, але він цього вартий. На кордоні та на вокзалах були волонтери, які дуже тепло приймали (до сліз), було неочікувано. Пропонували безкоштовний проїзд до міста, були пропозиції житла та допомога по отриманню необхідних документів, гарячі страви, дітям давали іграшки та солодощі.
Послугами безкоштовного житла на три місяці ми не скористались, адже тут працював чоловік і йому на роботі допомогли знайти помешкання по гарній ціні з хорошими умовами. До речі, його колеги по роботі безкоштовно знайшли та привезли два дитячих ліжка та пральну машину. Діти були задаровані іграшками, книжками, розмальовками.
Нам дуже поталанило з господаркою будинку, де ми живемо. Вона постійно розпитує та переживає за Україну, пригощає смаколиками та домашніми помідорами, огірками. Допомагала у пошуках праці та виготовленні песеля (наш ІНН) – без нього як без рук, тому що медичну та фінансову допомогу без нього не оформиш.
- Чи вистачає твого заробітку (допомоги) на прожиття?
- Стосовно допомоги грошової, то для усіх, хто приїхав після 24 лютого, можливо було оформити єдиноразову виплату у розмірі 300 злотих на людину (понад 2 тис грн), допомогу від ООН (700 злотих (понад 5 тис грн) на 1 особу та на інших членів родини по 600 злотих. Але її ми не оформляли) та, у кого є діти, можна оформити 500+, це виплата для дітей до 18 років.
- Чи доводилось отримувати медичну допомогу. Як взагалі у країні діє система надання меддопомоги?
- Ми звертались до дитячого стоматолога, пломбу поставили безкоштовно.
- Як працюєш?
- Оскільки я вчитель, то до кінця навчального року допрацювала дистанційно. Зараз вже у Польщі знайшла роботу не за професією. Для того, щоб працювати у школі, необхідно знати гарно польську мову (українських шкіл у Щецині немає), а на нашу зарплатню тут, на жаль, не проживеш.
- Як працюють школи, дитсадки? Як пристосовуються діти до нових умов? Що краще, ніж в українських навчальних закладах? Що б хотілось перенести із України?
- У садочок та школу зареєструвались швидко, діти пішли без проблем, особливо молодша. Вже на день матері співала разом з польськими дітками нашу українську пісню, якої вона всіх навчила. Син переживав, адже не знав польської, але все вийшло нормально, з дітьми потоваришував. До того ж у класі було ще четверо українців.
До кінця червня, а саме стільки тут триває навчальний рік, у школі вчителі проводили курси польської мови для учнів.
Двічі на тиждень дітям у школі видають молоко, дають фрукти та заплексовані овочі (морква, помідори, редиска). На день дитини роздавали морозиво та цукерки.
У садочках відрізняється меню. На сніданок ідуть бутерброди та овочі, в обід – як і у нас – суп та друга страва. А також на вибір чай або какао. Дають ягоди та фрукти.
1 вересня почали платити за садочок 125 злотих за семестр. В цю суму входять усі подарунки для дітей (на конкурси та різні свята та екскурсії). В садочку є гімнастика та хореографія за додаткову оплату.
- Як прийнято проводити дозвілля у Польщі?
- Була дуже здивована, що навіть у садочку діти їздять на екскурсії. Беруть із собою їжу у вигляді овочів, фруктів, сосисок, булочок та кетчупу (за бажанням дитини).
Ми знаходимось неподалік Балтійського моря, тому їздили з дітьми саме туди, але в порівнянні з нашими морями – воно холодне. У спекотні дні +19 градусів.
Враховуючи що 1,5-2 години їхати на море, то місцеві жителі кожні вихідні відпочивають там (багато будинків на колесах, велосипедів).
Дуже розвинений рух на велосипедах та електросамокатах, їздять родинами. Зроблені по всьому місту доріжки для велосипедистів, тому треба уважно дивитися, щоб не зайти на їхню зону, зазвичай, вона різниться кольором. До речі, біля шкіл та садочків спеціальне місце для велосипедів, де можна його залишити під час занять.
- Яку частину місячного доходу складає комунальна оплата? На чому доводиться заощаджувати?
- Комунальні послуги тут високі, буквально 1/4-1/5 від заробітку (якщо взяти зарплату з урахування 2 тис 700–2 тис 800 злотих). Тому воду витрачаємо з розумом, плита електрична, опалення в нашому будинку не централізоване, а господарі гріють вугіллям (яке зараз неможливо закупити у певній кількості), сміття сортують (пластик, скло, папір, загальне та природнє).
- Чи плануєте повертатися в Україну?
- Авжеж, плануємо повертатися, адже всюди гарно, а дома – краще. Як би люди добре не відносились, але все одно ми тут чужі. А вдома все своє, рідне, навіть запах повітря інакший. Діти сумують за дачею, домом, друзями та вихователями і вчителями. Постійно у соцмережах фото нагадують про колишнє життя. А ми сідаємо та плануємо майбутнє, чим ми будемо займатися вдома, коли закінчиться війна.
Нагадаємо, як кременчужанка знайшла прихисток у Великій Британії.
Як на буремній Шрі-Ланці під час війни в Україні живе кременчуцька йогиня.
Хорватія, як прихисток для українців під час війни: чим різняться країни та що у них спільного.
Про життя у Польщі дізнавалася Тетяна Красельникова
Фото з власного архіву героїні
