Колишній директор знав кожен куточок палацу, пам'ятав по іменах усіх учасників художньої самодіяльності, був небагатослівним, але самовідданим культурі нашого міста.
Сьогодні у кременчуцькому Міському палаці культури в останню путь проводили колишнього очільника, який працював у палаці близько 30 років - Івана Якименка.
Трудитися тут Іван Іванович почав ще з 70-х років минулого століття. Як уточнила колишня працівниця МПК Валентина Кечина, тут він пройшов усі кар'єрні сходинки, починаючи від інструктора та організатора і закінчуючи директором.
На момент знайомства з ним пані Валентина очолювала дитячий сектор.
"Він був небагатослівним, але коли робив якісь висновки, з ним не можна було не погодитись. Бо мав своє творче бачення на сцені, він міг поміняти щось у сценарії, справлявся з багатьма нюансами і технічними тонкощами, які були на той час. А це було не просто", - розповіла вона.
До речі, у палаці культури він першим написав партитуру до великого заходу.
"А ще був людиною дуже акуратною, естетом. Усе, що було біля нього - було красивим", - підсумувала пані Кечина зі сльозами на очах.
Останню посаду - очіьником МПК - І.Якименко обіймав 20 років (з 1985 по 2005 рр.).
Але до керівництва встиг побути навіть директором Чернігівського МПК. За розповіддю екс-очільника міського управління культури Миколи Матвієнка, якого призначили очолювати Кременчуцький палац культури у 1980-му році, він спершу підвищив Івана Іановича до посади очільника культурного відділу, а далі до свого заступника.
"Він був хорошим працівником, відповідальним, ініціативним. У нього добре виходила дизайнерська робота. Також відповідав за культурно-масові заходи: організовував зустрічі, вечори. А він уже як головний затійник підключав сюди і художників, і дизайнерів, і звукорежисерів.
У мене був товариш із Черкас, очільник управління культури. Там побудували такий же палац, як і у нас, і шукали туди хорошого керівника. Я порадив Івана Івановича як того, хто тут був і вдень, і вночі. Його там забезпечили квартирою.
Він побув років 5-6 і захотів повернутися. Каже: "Ну не лежать мені Черкаси до душі, бо я кременчужанин! Хочу назад". І тут він знову став начальником відділу. Далі були вибори кервників підприємств. Серед 5 кандидатур він набрав найбільше голосів і очолив наш палац", - поділився Микола Матвієнко.
"Іван Іванович був людиною, яка вміла бачити прекрасне, і тому у роки його праці у тому числі палац розквітав. Його життєва енергія надихала на творчість, народжувалися нові проєкти, розкривалися перспективи.
"Ванюшкині бабки", "Дитячий світ", "Скрипки Кременчука", золотий голос Артема Зоріна - цілі сузір'я молодих талантів засяяли на нашій сцені. І у їхніх успіхах, а навіть тріумфах чимала частина зусиль та турботи саме Івана Івановича", - розповів теперішній очільник МПК Сергій Ситник.
Фойє та сцени палацу були для нього другим домом. І чи не перед кожним виступом у палаці він сам зустрічав глядачів.
Під час прощання лунало багато гарних слів про Івана Якименка. Розповідали, що він мав хороше почуття гумору і одночасно вольовий хароктер, приходив на допомогу іншим. Та мав дуже багато відзнак. У тому числі і звання Заслуженого працівника культури України.
"Я пам'ятаю, як він отримав нагороду, то пожартував, що добре, що не посмертно", - додала В.Кечина.
Довгі роки поруч із ним пропрацювала іще одна працівниця палацу Галина Скрипник.
"Коли щось не виходило, я приходила до нього, і він простягав руку допомоги. Він був господарем палацу, дуже любив свою роботу, днював і ночував тут. Він поважав керівників. І знав по імені майже кожного учасника народної самодіяльності. Через що люди тягнулися до нього.
А коли у нас організувався новий колектив, ми його назвали "Ванюшині бабки". Він ним дуже пишався. І все робив, щоб колектив жив і багато гастролював. Та і як людина багато в чому допомагав моїй родині - до нього приходила і з бідою, і з радістю", - розповіла пані Галина.
"Як бачимо, життя у МПК йде далі. І сьогодні, навіть зараз тут тривають репетиції. Проте сьогодні, на жаль, ми прощаємося з людиною, яка багато років віддала цьому палацу, як рідному дому", - підсумував С.Ситник.
Після його слів "Скрипки Кременчука" зіграли тужливу "Мелодію" Мирослава Скорика.
А присутні вийшли на вулицю.
Коли труну проносили до похоронного кортежу, не стихали оплески. Такі ж, які він декілька десятиліть чув у цьому палаці.
Царство Небесне та пам'ять містян!
Ліна Романченко
фото Кирила Воронцова
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
