Того дня військовий із позивним «Пірат» не мав виходити у бій, однак він не міг залишити «Барса».
Чорною тугою огорнуте сьогодні наше місто, адже знову доводиться проводжати тих, хто віддав своє життя за нашу свободу та незалежність України від рашистської навали. Тим паче, сьогодні у місті прощаються із двома воїнами, полеглими в районі населеного пункту Кремінна Луганської області: із колишніми військовими з Нацгвардії: Борсуком Олексієм Миколайовичем та Гадяцьким Денисом Івановичем.
У Міському палаці культури було декілька сотень громадян. Більшість із них приходили з гвоздиками чи жовто-блакитними квітами. У палаці утворилася чимала жива черга з прощання воїнів. Виходили з МПК навіть заплакані чоловіки у військовій формі, старші громадяни, молодь, чимало волонтерів.
Були присутніми і мер міста Віталій Малецький, секретар міськради Юрій Гриценко, керівниця департаменту соцзахисту Марина Доценко.
Знайомий із Олексієм з самого дитинства містянин Євген розповідає, що для загиблого бажання захищати Україну було зваженим рішенням – він пішов добровольцем.
«Він усе намагався зробити для інших, як і для своїх рідних. З перших днів повномасштабної війни записався добровольцем. Взяли не одразу. А коли покликали, пішов, не вагаючись: заради дітей, родини, нас усіх», - розповідає Євген.
Ще один знайомий – Володимир - ріс поруч із Олексієм Борсуком та навчався із ним у школі №5. Розповів, що до війни Олексій був зварювальником, згодом служив у ракетній частині, після чого пішов до Збройних сил України.
«Разом їздили і на рибалку, і на відпочинок. Він був доброю людиною, йшов іншим на допомогу. Зараз ми втратили гарного батька, люблячого чоловіка, хорошого друга. Коли він приїзди всюди, ми бачилися. Дуже боляче нам, важка втрата – бо він справжній українець», - прокоментував він.
З печаллю про загиблого розповідає і товариш, з яким вони дружили багато років та грали разом у футбол.
«Позитивною людиною був, жив завжди на позитиві. Він молодший від мене на 8 років, тож познайомилися уже дорослими. Сильно шкода, що так склалося, але він пішов за нас і нашу свободу», - говорить знайомий Віктор.
Відомо, що у військового залишились дружина, син та батьки. Його домовини стояла з лівого боку у холі палацу культури.
З правого – труна ще одного військового - Дениса Івановича Гадяцького.
Виявляється, хлопці мешкали у одному районі Кременчука, мало знали один одного до війни. Проте під час служби стали близькими побратимами. За розповіддю волонтерів, того дня Денис (його позивний «Пірат») пішов на позицію за своїм товаришем, тобто, не зміг залишити друга «Барса» під час обстрілів.
На війну він поривався йти з лютого 2023 р., згодом вирушив добровольцем. А коли пішов, мамі сказав, що поїхав «перекривати дах».
«Знаю його з самого народження. Він ріс дуже енергійним хлопцем: бадьорим, життєлюбом, різностороннім, любив риболовлю та мисливство. А коли уже одружився і у їх родині народилася донечка, намагався, щоб усе було по-людськи. А ще завжди відгукувався, допомагав у будь-який критичний момент близьким: і порадою, і ділом. Велика йому шана і подяка за те, що він своїм життям дав нам можливість бути живими. Доки житимемо, будемо його пам’ятати», - розповідає чоловік сестри загиблого Леонід.
Відомо також, що на війні Денис отримав тяжке поранення, деякий час був на реабілітації. Однак все одно знову пішов проганяти окупанта.
Востаннє писав близьким 15 березня.
«Написав, що все добре, але трохи гучно. Він врятував одного друга і не кинув іншого. За час війни він став мені справжнім братом: стати саме тим, хто турбувався за інших. Перед загибеллю у нього було передчуття, проте він усіх заспокоював. Він завжди казав: «Мала, не плач, все буде гарно». Він загинув за нас, родину, за всю Україну і завжди хотів, щоб усі пам’ятали, якою ціною нам дається ця перемога», - розповідає волонтерка Маргарита Туаєва.
Леонід підсумовує, що коли телефонували до Дениса, той завжди був налаштований на позитив, ніколи ні на що не жалівся, нічого не просив.
«Загинув героєм і назавжди залишиться для нас Героєм! Я впевнена, що він не боявся загинути за Україну. Тепер тримає над нами Небеса – з іншого боку. Впевнена, він незабаром уже з Небес побачить Перемогу, за яку він пожертвував своїм життям», - підсумовує волонтерка.
Коли домовини з Захисниками виносили з МПК, присутні утворили чималий коридор пошани, ставши на коліна.
Далі Воїнів відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Та поховають на Алеї Пам‘яті Свіштовського кладовища.
Вічна пам’ять, шана та наша подяка Героям!
Нагадаємо, Завтра у Кременчуці попрощаються з двома Захисниками, які загинули під Кремінною
Ліна Романченко
Фото Кирила Воронцова
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
