Як кременчуцькі туристи пройшли 20 км, не виїжджаючи з громади.
Минулого тижня непосидючі кременчуцькі туристи вирушили у перший похід вихідного дня у 2026 році. Цього дня ще дехто доїдав холодець і олів’є після свят, а понад десять відчайдухів сніговими переметами здолали 20 кілометрів. І що найцікавіше — при цьому не вийшли за межі міської територіальної громади.
Але все по порядку. Цього разу я потрапила у похід вихідного дня, який провів Кременчуцький міський клуб туристів (керівники — Оляна Колесник і Олексій Скок). Оскільки Олексій Скок зараз служить у Збройних Силах України, Оляна Колесник повела нас знайомими і не дуже стежинами.
До початкового пункту маршруту ми дісталися міським тролейбусом — він курсує через Соснівку.
Тож першою дивною локацією став креативний дитячий майданчик у цьому селі. До речі, його добре видно з дороги, яка веде на Кременчук. Що роблять туристи у такому випадку? Звісно ж — купу фото і селфі.
Проте це був лише початок. Далі — кілометри й кілометри лісом. Нещодавно мені розповідали у держлісництві, що ще після Другої світової війни тут були піщані дюни, і під час сильних вітрів на місто несло піщані хмари. Саме тому ухвалили рішення висадити ліс. І як результат — нині тут стрімкі сосни-красуні, які верхівками впираються в небо.
На перший погляд здається, що ліс перебуває у зимовій сплячці. Десь сперечаються синиці.
Ворони чи ґави теж не відстають і своїми не надто приємними перегуками розривають лісову тишу. Та головне про життєдіяльність у січні говорять сліди на снігу й залишки життєдіяльності тварин — тут усе рухається у своєму ритмі.
А ще можна знайти гриби — деякі у сухому вигляді, деякі тверді й заморожені. Звісно, про споживання не йдеться, проте світлини виходять доволі дивні.
Цього дня ми натрапили й на дуже містичне місце — де росли кручені, перекручені дерева. Рівні-рівні — і раптом якісь химерні потвори. Справжня аномальна зона.
Втім, була цього дня й конкретна мета — пройтися берегом до затоки, яку влітку досліджують на байдарках. Там розташовані плантації неймовірних водяних квітів.
Зараз, звісно, краєвиди зовсім інші. Але річка Псел, яка от-от візьметься кригою, на фото виглядає менш вражаючою, ніж улітку на зелених, соковитих світлинах.
У фіналі всіх, хто вижив — а точніше, пройшов понад 20 кілометрів пішки — чекав від організаторки гранатовий глінтвейн.
Він і зігрів, і додав сил, щоб дістатися до тролейбуса та встигнути на нього.
Не можна не згадати й про благодійну складову цих походів. За донати Кременчуцький міський клуб туристів придбав необхідні речі, аби передати їх одному з керівників клубу — Олексію Скоку, який нині перебуває на фронті.
А що ж отримали натомість цього дня туристи?
Повний відрив від реальності на кілька годин, прогулянку свіжим повітрям із чудовими краєвидами та нові враження до скарбнички власного життя.
Мене часто запитують, як це — ходити на такі далекі відстані і чи зможе непідготовлена людина. Я завжди відповідаю: звісно, зможе. Адже всі бар’єри — у нашій голові.
І насамкінець трохи заспойлерю: Кременчуцький міський клуб туристів уже готує ще один похід. Куди саме — нехай це поки залишиться таємницею. Але одне відомо точно: попереду ще багато доріг, які варто пройти.
Нагадаємо, Орхідеї, гадюки і Зміїна гора: які секрети природи дізнались кременчуцькі туристи
Читайте: Кладовище мертвих "шахедів" - що побачили кременчужани на дні моря
Олена Ліпошко
Фото авторки
