За часи суверенітету нашої держави були різні міркування щодо шляху, який обрала наша країна. Проте інколи велике бачиться на відстані. Ми поцікавилися думками з цього приводу тих, кого вважаємо іноземними друзями.
Цього року наша держава святкує 30-річчя своєї суверенності. За цей час вона пережила кілька революцій, змінила шістьох президентів та створила нове демократичне суспільство. Наскільки змінилася наша країна з 1991 року, ми запитали у представників з-за кордону та Кременчука, які пліч-о-пліч співпрацювали з Україною та безпосередньо на благо нашого міста.
Марек Шафін, Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні з 2018 року
«За свої 30 років Україна сильно змінилася, і я дуже позитивно сприймаю її трансформацію з пострадянської країни в сучасну європейську країну.
Київський Майдан є символом цих змін. Тоді Україна захищала продовження шляху, яким вона пішла, здобувши державну Незалежність у 1991 році.
Словаччина розуміє та співпереживає прагненню українців кращого, вільнішого життя, тому що ми пам’ятаємо, заради чого ми вийшли на чехословацькі майдани у листопаді 1989 року під час Оксамитової революції. Тоді Словацькій та Чеській Республікам вдалося повернутися до родини незалежних, безпечних та процвітаючих держав після 15 років складних та болісних зусиль реформування. І ми твердо віримо, що українці досягнуть того ж успіху», – говорить дипломат.
Тож, серед найбільших плюсів України за цей період посол відмічає наполегливу боротьбу багатьох поколінь за свободу та незалежність.
«Однак хоч Україна і є найбільшим і найнаселенішим сусідом Словацької Республіки, вона поки що єдина не є державою-членом Європейського Союзу. Після внутрішньополітичних змін у 2014 році Київ чітко виявив зацікавленість у членстві в ЄС та Північноатлантичному альянсі. Держави-члени ЄС та НАТО підтримують наближення України до обох організацій», – наголошує пан Шафін.
Говорячи про розвиток нашої країни, він наголошує на невідворотному процесі розвитку суспільства у сферах верховенства права, незалежного самоврядування, бажає створення івідповідного інвестиційного та ділового середовища, а також перемоги у боротьбі з корупцією.
Айнарс Межуліс, представник Латвійського агентства інвестицій та розвитку в Україні з 2019 року
На думку пана Межуліса, Україна в плані економічного розвитку йде схожим шляхом, яким ішла Латвійська Республіка після проголошення Незалежності 4 травня 1990 року.
«Років 10 тому ми робили такі самі помилки, у нас так само були погані дороги і не вистачало грошей. Але я бачив, як змінювалася система та оновлювалися підприємства: і транспортної, і харчової промисловості. Варто сказати чесно: якби на самому початку у нас не було грошей єврофондів, як у одного із членів ЄЄ, було б набагато складніше. Але після суттєвих змін на сьогодні середня зарплата у Латвії складає 1 тис євро, чого наразі достатньо для нормального проживання її громадян.
Україна теж на помітному шляху розвитку. Перевага вашої держави в тому, що у вас є все на місці: природні багатства, сировина і матеріали, з яких можна створювати якісний продукт.
Також починає розширюватися асортимент української продукції. Я знаю, що у багатьох прибалтійських країнах є ваші продукти, це значить, що вони хорошої якості та натуральні», – зауважує Межуліс.
Серед мінусів України він відмічає вплив політики на бізнес-структури.
«У нас особливе співробітництво бізнесу і політики вже не проходить. Наприклад, якщо починається співпраця між державою і підприємцями та при цьому сплачуються податки, а послуги чи товари надаються якісно, то ніякого іншого втручання тут бути не може», – додає він, розповідаючи і про позитивний досвід виходу їхньої держави з кризи після пандемії, пов’язаної із СOVID-19.
«Латвія завжди отримувала прибуток за рахунок моря та портів. Проте з початку минулого року левова частка туризму у країні «рухнула». Не збанкрутувати у цей період громадянам вдалося за рахунок грошової допомоги від держави та інших фондів, що виділялася на той момент закритим виробництвам. Усі ж офіси зуміли переформатуватися на роботу онлайн та витримати кризу», – розповідає Межуліс.
І додає, що в їхній країні акцент в економіці націлений на підтримку цікавих стартапів, і не лише від латвійців. Це допомагає залучати інвестиції та отримувати з цього прибуток.
«Нещодавно наші розробники зайшли в український ринок із діджиталізацією кладовищ. Також починається позитивна співпраця із подібним до Кременчука промисловим містом Дрогобичем (місто у Львівській області, – ред.). Там ми вирішили побудувати великий сміттєпереробний завод для декількох областей, переробивши старий полігон. Що цікаво, зараз компанії Pepsi та Coca-Cola починають конкурувати між собою в тому, хто робитиме пляшки з перероблених продуктів цього заводу. Тож, такі проєкти важливі і з боку екологічності», – пояснює Айнарс Межуліс.
Максим Бабіцький, віце-мер ізраїльського міста Рішон-Ле-Ціон -побратима Кременчука
На думку Бабіцького, за 30 років Україна поступово йде до мети впровадження євростандартів для свого подальшого економічного та соціального розвитку.
«Якщо говорити про Кременчук, то, думаю, із можливих 100% впроваджених євростандартів тут досягли близько 60%. Серед плюсів відмічу мультикультуралізм, толерантність, відсутність расизму, антисемітизму, вільний ринок, ринок продажу землі, свобода підприємництва, демократія, свобода громадян і преси. Також однією із головних реформ вважаю децентралізацію, коли активно розвиваються органи влади на місцях», – перелічує віце-мер.
На його думку, соціальна сфера в Україні багато в яких аспектах залишається радянською і пострадянською. Це низькі соціальні виплати та помітний розрив рівня життя громадян у великих містах і в невеликих населених пунктах.
«Серед мінусів – повільне впровадження реформ, втрата свого виробництва. Кременчуку важливо його зберігати. Необхідно розвивати підприємництво, вкладати кошти в інфраструктуру. Будівництво нового мосту – шанс для міста на новий виток розвитку. Тому за три роки його будівництва треба підготувати план розвитку Кременчука в нових умовах, при яких через місто різко збільшиться пасажиро- та товаропотік», – радить пан Бабіцький.
Про успіхи та досвід, який переймають
Андрій Мельник, заступник директора комунального підприємства «Інститут розвитку Кременчука», Почесний президент Асоціації сприяння міжнародному бізнесу та розвитку
«За рівнем споживання ми дещо далекі від Європи. Зарплати більшості людей далекі від європейських... А рівень цін інколи значно вищий, ніж у сусідніх країнах. За створення європейських умов праці, звичайно, у низці галузей досягнуто певних успіхів. Навіть на прикладі передових підприємств України та Кременчука це видно. Хоча тут включається інший фактор – наш уряд залишає ці підприємства без держзамовлення», – аналізує Мельник.
Відмічає, що чимало зроблено у сфері соцзабезпечення населення України.
«Ми реалізували безліч проєктів з вивчення досвіду у різних соціально- та економічно важливих сферах життя міста. Багато з того, що побачили кременчужани в європейських країнах, з успіхом впроваджено у місті. Наприклад, мер міста Віталій Малецький, будучи ще віце-мером, у нашому польському місті-побратимі Бидгощі ознайомився із Центром надання адміністративних послуг. І зараз у нас один із найкращих ЦНАПів в Україні. Запроваджено досвід роботи Онкологічного наукового центру та міської лікарні міста Бидгощ, закладів охорони здоров'я міста Кракова», – розповідає він.
Серед плюсів за часів Незалежності в Україні пан Мельник відмічає, що міста стали чистішими, більше уваги приділяється озелененню та благоустрою.
«Велика частина зібраних бюджетних коштів залишається у місцевих бюджетах. Ці кошти можуть направляти на розвиток своїх громад, реалізацію найважливіших програм розвитку, чого не було раніше. Україна, незважаючи на тяжкі випробування і зради національних інтересів, має прекрасних фахівців, інтелектуальний потенціал для подальшого розвитку. Тож, нам необхідно грамотно визначити політику з огляду на національні інтереси. Всі реформи повинні бути спрямовані на розвиток країни та підвищення добробуту громадян. У що я, заглядаючи в недалеке майбутнє, безперечно вірю», – додає Мельник.
Артем Ряса, магістр університету Марії Кюрі-Склодовської
«Ми багато говоримо про дорогу України до Європи, але що цей шлях означає та до чого ми йдемо? Хтось вважає, що це тільки поліпшення заробітків та аспектів життя в цілому - вже на завтра, за один день і при цьому нічого не зробивши реформ у країні, а головне, ні в собі і своїй свідомості. Чудес не буває», - висловлює власну думку Артем Ряса.
Додає, що вступ до Європейського союзу - за його переконанням - майбутнє Української держави, шлях перебудови суспільства загалом.
«Так, це не легко, та на це підуть не місяці і навіть не п'ятирічки, а роки, але це вимушений крок. Сьогодні імплементація єврошляху тільки на початку 30% великого шляху. Але головне почати. І ми рухаємося у вірному напрямку. Ми почали впроваджувати стандарти і хоча зараз складно, але це процес. Це як посадити дерево і чекати яблука на наступний день. Поважаючи себе і вимагаючи прав та свобод - ти людина, ти громадянин, ти європеєць, ти українець. Кожна виповнена праця на совість, кожна гарна оцінка в заліковій книжці чи класному журналі, кожне викинуте сміття до урни, кожне нове висаджене дерево на суботнику - це той камінець до будівлі гордого шляху, нашого муру від злигоднів та тої омріянної фортеці благополуччя.
Почніть з себе! Особисто я почав цей шлях. Навчався в Європі на факультеті міжнародних відносин, щоб принести досвід подолання європейського шляху польських друзів до нашої країни. Польща з країни радянського табору перетворилася у флагман економічного зросту центральної Європи. Як? Гіркими, але якісними реформами Бальцеровича та терпінням. Реформи- це вакцина від економічної смерті, а повага до своєї країни, культури та мови - ліки від рабства».
Щодо аналізу розвитку нашого міста, наш земляк зауважує про добрий фундамент для майбутнього Кременчука.
«Чарівний союз зелені парків, привітності й освітченості громадян та промисловості. Хоч поки що не такий гармонійний, але має великий потенціал для інвестицій та залучення інноваційних технологій, а для того треба працювати над маркетингом міста і більшим діалогом між владою і народом. Я написав наукову роботу «Міський маркетинг на прикладі Люблін, Вінніця та Кременчук». Мій висновок- Кременчук повинен знайти своє обличчя, здобути спеціалізацію, розрізняти свої ідентифікаційні цінності та унікальні речі, які вже є, і почати їх пропагувати. Відновлення проекту ідустріального парку та культурного життя міста - можливий рецепт на успіх. Сьогодні ми маємо гарне місто з не поганим станом, але хотілось би бачити Кременчук як регіонального лідера України в галузі сучасної промисловості, регіон комфортний для жителів та цікаве культурне місто», - підсумовує Ряса.
Ліна Романченко
