Допомога у важки часи - найкращий приклад людяності.
Колишній 44-річний кременчужанин Віталій Кобзарвже декілька років живе у польському місті Вроцлав. Там має невеличкий власний автобізнес з кур’єрської доставки та таксі. І вже не перший рік він бореться з важкою онкохворобою. Однак це не завадило йому у перші дні війни ринутись на допомогу українцям, які тікали від жахливих обстрілів російських окупантів.
Про його намагання допомогти людям ми дізналися з оголошень у Фейсбуці, де він пропонував свої послуги з доставки біженців від кордону до Вроцлова і, як виявилося пізніше, не тільки.
«Я багато казати не вмію. Тим паче про себе», - почав свою розповідь чоловік, який не кричить про свої добрі справи усім навколо.
Про війну він дізнався 24 лютого, коли прочитав в інтернеті, що орки нанесли ракетний удар по Броварському району Києва. Виявилося - це військова частина, у який колись проходив військову службу Віталій.
Незабаром дізнався, що багато людей виявили бажання виїхати за кордон. Спочатку на контрольно-пропускному прикордонному пункті, куда спрямував колишній кременчужанин, не було елементарних речей, необхідних для приймання великої кількості біженців: ані їжі, ані місць, де вони могли б відпочити.
«На рахунках моєї маленької фірми була незначна сума коштів. Тож вирішив заправитися та поїхати туди. На жаль, коштів вистачило лише на заправку в один бік», - розповідає Віталій.
З грошима допомогли друзі та поляки, які відгукнулися на повідомлення Віталія. Його він розмістив у Фейсбуці. А ще чоловік пропонував взяти з собою тих, хто бажає поїхати в Україну. Таких знайшлося багато, тож машина була повна.
«Хлопці та дівчата, які вирішили їхати в Україну, щоб воювати за неї», - пояснив Віталій.
Такі бажаючі були і пізніше. Поїздок до кордону і назад було багато. Тож є, що пригадати. Наприклад, жінку до 40-років, яка їхала під Донецьк. У неї там були діти та мати, яка хворіє на епілепсією. Тож попутниця планувала забрати дітей до Польщі.
На кордоні Віталій забирав біженців та віз їх до Вроцлава. А поки їхали, поляки та знайомі почали вирішувати, де розміщувати українців, шукали їм житло.
Врешті зібралося кілька чоловік: один – на «бусі», ще один – на маленькій автівці Fiat Panda, наш співрозмовник - на Citroen, що розрахований на 6 пасажирів. А ще Віталій придбав «бокс», який закрепів нагорі машини, щоб було куди класти речі біженців. До перевезень підключалися також водії-далекобійники, які знімалися з рейсів, аби допомогти людям.
А тим часом деякі звичайні жінки Вроцлава, які працювали зокрема косметологами, почали збирати гуманітарну допомогу тим, хто біжить від війни. Робили вони також бутерброди, аби біженці могли перекусити. Підключалися до цього й деякі ресторани чи суші-бари. Одного разу Віталій віз дівчат, які вирішили допомагати готувати їжу безпосередньо на кордоні.
Якщо не було багато бажаючих їхати в Україну, то колишній кременчужанин відвозив гуманітарну допомогу. Кошти на паливо знаходили усі разом. У зворотному напрямку – знову повні машини біженців. Так було кілька днів поспіль. Спати вдавалося не більш 5 годин на добу. Віталій зазначає, що за 3-4 дні змогли налагодити прийом біженців. Тобто, встановили намети, організували харчування людей. Окрім цього було багато гуманітарної дороги.
«Майже гори одягу та взуття лежали там. Поляки надали територію колишнього супермаркету, щоб біженці могли знаходитися там деякий час та не стояли під дощем на вулиці», - розповідає чоловік.
Окрім цього колишньому кременчужанину вдалося зібрати деяке військове обмундирування, яке він привіз до Варшави. Зокрема йдеться про перчатки, ліхтарі тощо. Таких поїздок до цього міста було кілька. У зворотному напрямку кілька разів возив французьких журналістів до кордону, де вони перетинали кордон самостійно. Вже в Україні їх забирали місцеві водії. За словами Віталія, ці представники іноземних ЗМІ були у Львові, Києві, зараз працюють в районі Харкова. Невдовзі він має знову їх забрати з кордону. Разом з ними чоловік заїздитиме до табору біженців, щоб забрати з собою тих, хто бажає безкоштовно доїхати до Вроцлова. Адже журналісти оплачують свої поїздки. Таким чином знаходяться кошти на паливо.
«Зараз вже важко знайти кошти на паливо. У людей скінчилися запаси. Якщо раніше активно реагували на відповідні оголошення, то тепер вже практично ніхто «не кидає» грошей», - констатує наш співрозмовник.
Однак колишній кременчужан разом з друзями зміг назбирати 4 тис злотих, на які закупили медикаменти. Їх відправили разом зі священиком до Києва, у військову частину.
«Це, звісно, невелика кількість медикаментів. Але, що змогли», - розповідає Віталій.
А ще під час однієї з поїздок в автівці нашого співрозмовника пошкодилося 2 колеса. Одне вдалося самостійно відремонтувати, а ось з іншим було складніше. Тож довелося телефонувати до сервісного центру. Коли там дізналися, що чоловік допомагає біженцям, то колесо, що коштує близько 200 злотих, замінили безкоштовно. Тобто, у складній ситуації поляки також підтримували кожен, чим може.
До цього варто додати, що родина Віталія дала прихисток одній жінці з донькою, які приїхали з України. Раніше в них жила ще одна родина, але вони вже поїхали далі.
Про відстані
За словами Віталія, від Вроцлава до кордону та назад – це в межах 1 тис 300 – 1 тис 400 км.
Одного разу чоловік разом з дружиною були в дорозі майже 2,5 дні. Тоді «накатали» понад 2 тис км. За цей час вдалося поспати лише десь 4 години. Був випадок, коли відвозили біженців до Німеччини – це теж близько 2 тис 500 км.
P.S. Допомогти людям у важкі часи для Віталія виявилося важливіше, ніж пройти черговий курс хіміотерапії. Лише зараз, коли потік біженців значно зменшився, чоловік проходить черговий курс лікування і розповів нам про допомогу, яку робив за внутрішнім покликом, а не заради розголосу.
І таких, як він, було багато.
Олена Сінтюріна
Фото з власних архивів Віталія Кобзаря
