Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Пятница, 15 Ноября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Богдан Головаш: «Присягу народу дають один раз!»

14 октября 2019

Лише 22 роки було військовому з Кременчука, коли він потрапив у російський полон. Перенести всі тяжби застінків хлопцю допомогли почуття гумору і патріотизм. Після повернення Богдан Головаш готовий продовжити службу на флоті, прийнявши командування катером «Кременчук».

Наприкінці листопада минулого року до інциденту у Керченській протоці була прикута увага не лише української, а й світової спільноти. Тоді сталась атака на броньовані катери та буксир військово-морських сил України, які здійснювали плановий перехід з Одеси до Маріуполя. Кораблі зазнали нападу російських військових. Усі три українські судна захопили росіяни. У полон потрапили 24 моряки, шестеро з яких були поранені. Серед них – і кременчужанин Богдан Головаш (на фото). Після тривалих перемовин, 7 вересня 2019 року українських в'язнів обміняли на російських. Загалом додому повернулося 35 українців, зокрема всі моряки. Після 9-місячного полону Богдан Головаш приїхав до рідного міста. Під час відпустки хлопець дав ексклюзивне інтерв’ю Кременчуцькій газеті.

Різні долі братів-близнюків

Стати військовим наш земляк вирішив ще в школі. Богдан навчався в Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-спортивною підготовкою. На запитання, що найбільше запам’яталось з тих часів, пригадав польові виходи.

Під час них ліцеїсти декілька днів жили в наметах і практикувалися у тому, що вчили протягом року. Наприклад, заняття з тактики, медицини. Тоді начальником ліцею був Володимир Поляков, і ліцеїсти робили марш-кидки, сплавлялися через річку Псел на мішках, набитих сіном, вчилися рити окопи тощо.

«Ці практичні заняття значно спростили мені навчання у військовому виші. Саме через це профільні предмети в академії мені дуже запросто давалися», – говорить хлопець.

У Богдана є брат-близнюк Руслан. Так, один обрав фах військового, а інший пішов у медицину. Богдан пригадує, що з майбутнім фахом хлопці визначилися ще в сьомому класі.

«Тоді брат сказав, що хоче стати лікарем і після 9-го класу піде навчатися у Кременчуцький медичний коледж, а потім – у виш. (Пізніше Руслан поступив в інститут Богомольця на військового лікаря). А я захотів стати військовим», – пригадує наш співрозмовник. І хоч брати Головаші обрали різні шляхи в житті, зв'язок підтримують постійно. Як є змога, телефонують один одному, цікавляться, як справи.
«Коли я навчався в Одесі, то брат за першої можливості приїжджав до мене», – говорить хлопець і зізнається, що іноді мама Богдана чогось не знає, як знає Руслан.

Гімн України в анексованому Криму

Після завершення військового ліцею у Богдана не було вагань щодо обрання фаху. Він вирішив продовжити навчання за військовим профілем. Це було в 2013 році – до подій на Майдані, до Революції Гідності. Вступив кременчужанин у військово-морську академію ім. П.С. Нахімова, що в Севастополі. Хлопець був у числі курсантів, які вже в окупованому росіянами Криму виконали гімн України. Тоді на телеканалах і в інтернеті поширювали відео, де було видно, як зо два десятки хлопців таким чином висловили своє обурення збройною агресією Росії, коли сепаратисти влаштували урочистості з приводу опускання прапора України та підняття стягу Російської Федерації на території військово-морської академії ім. П.С. Нахімова. Богдан пригадує, що співали курсанти другого-четвертих курсів.

«Тоді по телебаченню в сюжеті показали не всіх, бо стояли хлопці не лише у фойє, а й на східцях – було понад 80 чоловік. Ми тоді навіть не задумувались над тим, що це небезпечно. Юнацький максималізм, як не як! Тоді не було ніяких вагань і сумнівів – ми ж прийняли присягу українському народу! Присягу ж дають один раз», – пригадує кременчужанин.

«Присягу двічі не дають!»

Курсантів з анексованого півострову перевели на навчання в Одесу. Однак були й ті, хто залишився у Криму. З ними зв’язок Богдан не підтримує. А ще говорить, що події тих часів закарбувалися у пам’яті назавжди.
«Після того, як-то кажуть, закарбувалося: присягу двічі не дають. Адже є поняття честі й гідності», – говорить юнак.

Був момент, коли мама просила його змінити фах військового.

«Та я їй розклав все по поличках, пояснив свою життєву позицію. І після того подібних розмов не було, я відчуваю лише її підтримку», – розповів Богдан.

«Трьох поранило, мене контузило»

На катер «Бердянськ», затриманий російською береговою охороною, Богдан Головаш прийшов на планове стажування. Це була переддипломна практика. За його словами, він мав знайомитися з особовим складом, вивчати нормативно-правові документи, здавати деякі заліки тощо. Пізніше (після випуску) саме його мали призначити командиром цього корабля. Пригадує, що в день захоплення, у листопаді минулого року, екіпаж катера виконував поставленні завдання. Богдан був у рубці, яку зачепило пострілом.

«Нас було поруч четверо, коли вибухнув снаряд. Трьох поранило, мене контузило. Відкинуло вибухом, та я одразу встав і кинувся надавати допомогу хлопцям. Удвох із механіком накладали пов’язки пораненим морякам. Таранили інший катер, не наш. Ми ж були вимушені застопорити хід, бо почала вода на борт надходити. Перед цим було аж 7 попадань із російського катера берегової охорони», – пригадує моряк. Богдан зауважує, що прострелили навіть броню катера 7 мм завтовшки.

«Тяжко сказати про перші враження – все залежить конкретно від кожної людини, як вона може подолати свій страх. А головне, не зважаючи на нього, треба продовжувати виконувати свої функції. Мені вдалося одразу себе опанувати і виконувати все, що від мене вимагав командир», – пригадав військовий.

Звісточки від рідних надходили з запізненням

Коли моряків взяли в полон, одразу якихось пояснень з боку російської сторони не було. Спочатку їх відвезли в Керч. Ставилися до бранців по-різному. Залежно від того, доброю чи злою людиною був охоронець. Богдан акцентує, що саме завдяки інформаційному галасу, який здійнявся навколо подій у Керченській затоці, морякам вдалося уникнути жахіть, які застосовували до інших бранців Кремля. Зокрема до політичних в’язнів. Пригадує, що у камерах (два на три з половиною метри) моряків розмістили не поодинці, а по двоє. Як виявилося пізніше, другий був не побратимом з українського катера, а підсадним.

«З рідними зв'язок тримали через консула, через адвокатів. Раз на два місяці отримували декілька листів. Особисто я в січні цього року отримав звісточку з Кременчука. А так мама, як приїздила до Москви давати свідчення, звідти надсилала листи. І то вона приїжджала у квітні, а я листи ті отримав аж у червні», – розповів хлопець.

У полоні допомогло почуття гумору

Звістку про звільнення Богдану Головашу повідомили рано-вранці.

«Коли я ще спав, зайшов охоронець і говорить: збирай речі – вас звільняють. Я не повірив – кажу, я нікуди не буду йти. І ліг далі спати. Потім мені все ж пояснили, що це не жарт», – розповів кременчужанин.
Пригадує, що у полоні допомагало почуття гумору, і те, що до всього в житті він ставиться з легкістю. А ще почуття патріотизму. Богдан розповідає, що моряків зустрічав президент.

«Вдячний всім людям, які підтримували нас. Підтримували наші родини, доки ми були в полоні. Всім тим, хто працював над нашим звільненням», – говорить.

Оцінку нинішнім подіям у країні не береться зараз робити. Пояснює, що нещодавно звільнився і зараз ще триває реабілітація. Уваги до моряків зараз дуже багато. Однак Богдан зізнається, що йому це не дуже подобається. І якщо є можливість десь не виступати, то задоволений, коли за нього це роблять інші хлопці.

«Для мене важливо, що я повернувся. Зараз якнайшвидше хочу приступити до виконання своїх функціональних обов’язків командира. Я збираюся прийняти катер «Кременчук», що зараз у Бердянську. Згідно з розподіленням мене туди призначили», – поділився своїми планами Богдан Головаш.

Зараз, принаймні в нашому місті, Богдан Головаш є наймолодшим офіцером, який має три державні нагороди. Перший – це Орден Богдана Хмельницького третього ступеню, друга нагорода – за військову доблесть, третя – за досягнення у військовій службі другого ступеню. І ще є недержавна – за мужність у полоні–Хрест Петра Калнашевського. У Кременчуці хлопця хочуть нагородити відзнакою «За заслуги перед містом». Це питання виносять на найближчу сесію міської ради. Також нещодавно кременчужанин отримав сертифікат на квартиру в Одесі. Говорить, що житла ще не бачив: будинок планують здати в експлуатацію у грудні 2020 року.

Під час приїзду до Кременчука Богдан Головаш у приміщенні громадської організації «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО» зустрівся з місцевими волонтерами, а також зі своїми викладачами з військового ліцею. Екс-директор цього навчального закладу Володимир Поляков говорить, що хлопець – один з наймолодших командирів української армії.

«Мої випускники воюють краще, ніж я. Для мене і для нас, усіх педагогів військового ліцею, це найкраща нагорода», – тішиться Поляков.

Цей матеріал Кременчуцької газети приурочений до Дня захисника України та Дня українського козацтва, які відзначатимемо 14 жовтня. Наші вітання Богдану Головашу з найкращими побажаннями добра, світлого настрою та перемоги! І знайти ту єдину, з якою пройти по життю. Адже серце нашого земляка поки ще вільне.

 

Світлана Павленко

Фото Кирило Воронцов

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться