Наше місто багато не лише на історичні події та унікальні місця, а й на талановитих людей. Художники, поети, ковалі, музиканти... А скільки тих, чиї роботи нас захоплюють, але ми навіть не здогадуємося, хто є автором цих творінь! Ми знайшли і запросили до розмови лише п’ятьох творчих особистостей, роботами яких можна щиро захоплюватися та брати за приклад.
Ідейник вітражів краєзнавчого музею
Одна з останніх новинок творчого Кременчука – насичені кольорами вітражі у вікнах будівлі місцевого краєзнавчого музею. Авторство цього доволі великого панно площею 20 куб. м належить викладачам Кременчуцької дитячої художньої школи ім. Литовченка та її очільнику Андрію Родіну.
Створити таку композицію із 18 елементів – справа більше, ніж непроста. Лише уявіть: кожне скельце треба вирізати та підігнати під інше. Разом вони сполучаються 70-відсотковим сплавом срібла. Як розповідає Родін, метал розплавляють та підбивають між частинками. Таким чином утримується цільний малюнок.
«Спершу малюється ескіз, потім розрізаються скельця. Їх найкраще вибирати одне за одним, хоч і в різних кольорах», – пояснює він.
За основу сюжетів на вітражах взяли визначні місця Кременчука: Крюківський міст, Успенський собор, герб міста на фоні островів Зелений та Фантазія, промислові підприємства, Гонг Миру. На виконання кожного з 18 елементів витратили понад місяць кропіткої роботи. Перед цим складали та узгоджували сам ескіз майбутнього вітражу та техніки його виконання. Для виконання творчої роботи Родін обрав декілька художніх світових традицій, що підкреслюють різноманітність стилів та форм зображувального мистецтва. Окрім пазлів-асоціацій про наше місто, панно ділиться і за техніками виконання – по поверхах. Перший (нижній) зроблено у стилі легкої замальовки – перейняли досвід культурних центрів Венеції та Санкт-Петербургу. У другій частині в тональному вирішенні передали стилі художників Праги та Амстердама. На третьому «поверсі» всі зображення розташовані довкола круга, що є символом порядку, нескінченості, вічності. У цій частині автор акцентував увагу на роботі з кольором. Незабаром до вітражів встановлять освітлення, і роботи тішитимуть кременчужан на вікнах будівлі з боку вулиці Перемоги.
До речі, картини в техніці вітражу авторства Родіна є і в ресторані «Чотири сезони», що на набережній міста. На стінах закладу підсвічуються роботи «Літо», «Осінь», «Зима» та «Весна».
А разом із учнями керівник дитячої художньої школи також розписав велетенське патріотичне панно у холі торгово-розважального центру «Європа», що на вул. Соборній.
Загадковий майстер з Раківки
Із центру міста мандруємо через Крюківський міст до Правобережжя. Тут в одному з двориків на Раківці нам пощастило зустріти креативного, веселого, але зовсім не публічного кременчужанина Івана Івановича. Прізвища не назвемо – далі зрозумієте, чому. Під час нашого візиту чоловік розмовляв зі знайомими у «Чоловічому залі», який колись сам і облаштував. Тут, у спеціальному «кабінеті під відкритим небом» для курців, на дерев’яних лавах сидять вирізані з дерева чоловіки. Поруч до паркану прикріплена дерев’яна фігурка кікімори, яка тримає люльку для куріння. На землі стоять смішні дерев’яні фігури героїв відомого мультика: крокодил Гєна та Чебурашка.
Парочка тримає таблички з написом-проханням подати копієчку на алкоголь. Поруч на дереві – «русалка на гілках сидить». А на сусідньому дереві – ні, не вчений кіт, а... удав – герой мультика «38 папуг». Є тут і таблички-дороговкази: скільки метрів до ринку, як поводитися у дворі, де викидати сміття, де курити, де бавити дітей. Для малечі тут – цілий атракціон: зроблені з різних матеріалів машини зі справжніми рулями та педалями і датчиками швидкості, гойдалки-коники і дракони. «Відкривають» дитячу зону герої музичного мультфільму «Бременські музиканти» – Кінь та Собака грають по нотах на різних інструментах. За ними – дерев’яна композиція за байкою Леоніда Глібова «Лебідь, Щука і Рак».
Іван Іванович – автор більшості цих робіт – розповів, що колись до нього приїздили журналісти, і через деякий час після виходу матеріалу кілька фігурок із двору зникли. Тому більше спілкуватися із пресою та розповідати про себе чоловік категорично відмовляється. Нам вдалося лише дізнатися, що все життя він працював на Крюківському вагонобудівному заводі зварювальником. Загадково та небагатослівно про автора відзиваються і сусіди чоловіка. Вони наголошують, що їм головне – не публічність дворика, а дбайливе ставлення до дерев’яних скульптур. Адже слідкують за порядком прибудинкової території мешканці самотужки. Натомість сюди приходять і дорослі, і діти, щоб просто подивитися на мультяшних чи казкових героїв і подивуватися дотепності талановитого автора. Якщо ж колись на одній із вулиць Правобережжя ви зустрінете вусатого сивого чоловіка, який говорить жартами та натяками – певно, це і буде саме Іван Іванович.
Той, хто оживляє казкових героїв
А тепер нехай перед вашими очима оживе кмітливий хитромудрий кіт, у якого на лапі – датчик із кнопками, завдяки якому тварина керує часом. І через витівки цього кота рік Щура (2020-й) міг би й не наступити! Це сюжет детективної дитячої вистави «Машина часу», яку цього року поставили в Міському палаці культури до новорічних свят. Автор ідеї такого костюму – очільник палацу Сергій Ситник. Він же – і актор місцевого театру «Троїцький», і автор книги для дітей. «Творити» цікаві та веселі постановки Сергій розпочав, як не дивно, будучи кадетом морського училища.
«І хоча у школі я був доволі скромним хлопцем, ставши курсантом морехідного училища, почав організовувати капусники, інші свята, випускні. Чомусь на той час до військових курсантів цивільні громадяни ставилися не дуже приязно, тож доводилося проявляти неабиякі здібності комунікації, щоб, скажімо, запросити на творчий вечір дівчат із якогось інституту. При здобутті наступної освіти (театрального критика) у місті Дніпрі я також був постійним організатором студентських свят», – ділиться спогадами Ситник.
Сьогодні ж завдяки його таланту оживають такі персонажі, як Шерлок Холмс, Сніжний Віл, Годинникар зі своїм неповторним важливим інструментом. А раніше це були Лускунчик та Мишачий Король, Баба Яга та Веселі Собаки, кмітливі Козаки, добрі персонажі різдвяних постановок.
Згадаймо Остапа Бендера та веселого Коника, які були головними персонажами Днів міста протягом декількох років. Це образи, які також втілив Ситник. Чи погортаймо сторінки його нещодавно презентованої дитячої книги «Прадавня легенда», у якій описується, як на території Кременчука (частині Таврії) жили амазонки та людожери. Та як велетенські казкові герої – вологори – ставали кам’яними брилами на узбережжі нашого Дніпра…
Юна дизайнерка зі світовим ім’ям
Одна з випускниць Кременчуцької дитячої художньої школи ім. Литовченка – українська дизайнерка одягу Анна Кареніна, більш відома під творчим ім’ям Аnna K. За інформацією з Вікіпедії, у світі її знають як наймолодшу дизайнерку в історії світової моди – у 2012 році вона створила свій показ на Mercedes-Benz Fashion Week Kiev. Тоді дівчині було 16 років.
«Все почалося, коли в 14 років волею долі я знялася для обкладинки журналу «Top-10» у якості моделі. Тоді я потоваришувала з багатьма молодими дизайнерами, побувала на перших Mercedes-Benz Kiev Fashion Days і зрозуміла, що мрію займатися дизайном. Хоча насправді все почалося ще в дитинстві, коли я вчилася у художній школі, мріяла пошити колекцію і показати її всьому світу», – розповідає Анна.
Після участі у серйозному київському показі її роботи представляли у London Fashion Week у Британії, Нью-Йоркському New York Fashion Week, італійському Milan Fashion Week. Її дизайнерські творіння – це переважно одяг для жінок та дівчат у романтичних кольорах та стилях. Як коментувала свої покази юна дизайнера, часто вона надихається роботами дитячих письменників. Наприклад, Льюїса Керрола чи Ганса Крістіана Андерсена. На даний момент колекції Анни К. представлені в 40 магазинах у 25 країнах світу. А у 2017 році 22-річна дівчина потрапила у рейтинг журналу Forbes 30 Under 30 Europe в категорії The Arts.
Виявила талант після 30-ти
Не для публічності, а для душі та для подруг майструє ювелірні прикраси кременчужанка Лариса Іванченко. Більшу частину життя жінка пропрацювала у територіальному центрі соціальним працівником. Тож здебільшого свій час присвячувала допомозі людям та родині. Творча історія пані Лариси розпочалася, коли вона разом із чоловіком дивилися програму про людей, які пишуть дзеркально, тобто з права наліво. Жінка взяла ручку і написала декілька слів. Чоловік нічого не зрозумів. Потім піднесла аркуш до дзеркала, і вони разом прочитали написані нею слова. Після приємного здивування жінка продовжила ретельніше досліджувати свої вміння. Так із часом зрозуміла, що може без жодного навчання плести з бісеру різноманітні конструкції та прикраси.
«Мене цьому дійсно ніхто не вчив, жодних роликів з інтернету чи книг із бісероплетіння. Беру до рук намистинки, нитки – і сама здогадуюсь, де і що зав’язувати, де додавати і так далі», – коментує Лариса.
Зараз у неї – безліч прикрас: із квітами, ромбиками, витіюватими візерунками. Багато бісерних витворів пані Лариса роздарила, деякі продала. Експериментує жінка зі створенням бісерних дерев – називає їх «Горщиками щастя та достатку».
«Ці дерева також «виростають» у мене від душі. Інтуїтивно приходять кольорові гами та декоративні рішення. А от дзеркальне письмо забавляє дітей моїх знайомих. Мені самій цікаво, звідки таке вміння, адже про ці здібності я не знала ні в дитинстві, ні в юності. Може, якби ми всі не боялися вчитися, експериментувати та досліджувати свої вміння, у світі було би більше реалізованих, а отже, щасливіших людей», – коментує майстриня.
Ліна Романченко
фото Кирило Воронцов
