Кременчука газета продовжує знайомити своїх читачів із історіями цікавих будівель міста.
Так склалося, що саме 24 лютого 2022 року планувалося відзначати 50-річчя Міського палацу культури Кременчука. Але святу не судилося відбутися, бо у цей день почалося повномасштабне вторгнення рф на територію України. Однак, не зважаючи ні на що, як говорить очільник закладу Сергій Ситник: «Головне, що палац культури продовжує жити, стоїть на місці, серце у нього б’ється, діточки бігають…». Тож Кременчуцька газета вирішила поділитися із своїми читачами цікавими моментами історії будівлі закладу.
Святкове відкриття
Кременчуцький Міський палац культури збудовано у 1972 році. Будівля коштувала місту 5 млн рублів. Тодішній начальник управління «Житлобуд» Володимир Матійченко через брак спеціалістів у місті найняв бригаду з Вірменії, яка привезла до Кременчука необхідні для будівництва матеріали: фельзит, мармур, цінну деревину. По завершенню робіт до міста прибув міністр будівництва, він був дуже невдоволений тим, що йому невідомо, де місто взяло таку суму грошей для побудови такої розкішної будівлі. Матійченка звільнили з посади та направили до села в районне будуправління.
Як розповідає Ситник, кілька спроб було відзначити свято палацу культури: на 40 років вирішили, що таку дату не відзначають; прийшов час 45-річчя і не дійшли згоди по даті (чи у лютому, чи у грудні – так втратили ювілейний рік). За його словами, минулоріч заздалегідь почали готуватися до святкування.
«Дізналися, що палац культури відкривали до 50-річчя створення СРСР – 30 грудня 1972 року відзначали цю дату. Подивився, що у 2022 році буде сторіччя СРСР, а у жовтні 70-річчя кацапського царька, то відчував, що щось цього року станеться в Україні. Назначили першу дату святкування на 24 лютого 2022 року, але уже січень був тривожним, тому нам порекомендували перенести на осінь. Але восени теж не святкували», – розповідає Ситник.
А яким же було святкове відкриття палацу півсторіччя тому?
«Новий міський Палац культури. Досі ще невідома в Кременчуці адреса. І досі ще не бачена за всі 400 років існування Кременчука прекрасна архітектурна споруда… Погляди учасників мітингу звернуті на будову – велетень – чудовий витвір архітекторів, художників, будівельників. Величний фасад, п'ятнадцять біломармурових колон, сліпучий блиск скла, ажурне плетиво вітражів, над центральним входом кумачеве запрошення «Ласкаво просимо» і червона стрічка перед сходами», – знаходимо такий опис у статті «Подарунки до свята» у газеті «Кременчуцька Зоря» за 1 січня 1973 року.
За день до цього у публікації «Світло палацу» цього ж видання детально описано, як виглядала будівля у день відкриття:
«Сьогодні Палац культури гостинно приймає своїх перших відвідувачів. За центральним входом – фойє першого поверху, умовно розділене скляною перегородкою. Вдалим контрастом до світлого, теплих тонів мармуру колон служить чіткого малюнку підлога з білого шлакоситалу. На другий поверх Палацу ведуть широкі білокам’яні сходи з найкращих сортів вітчизняного мармуру, яким, до речі, у свій час було оздоблено радянські павільйони на Всесвітніх виставках у Нью Йорку і Парижі.
Привертає увагу вітраж із кольорового скла, виконаний на українські історичні теми. В цікавому плані створено куточок відпочинку з декоративним мармуровим панно «Берізки» і фонтаном. Фойє другого поверху з’єднано з малим і великим театральними залами… Неперевершене враження справляє великий зал, який одночасно спроможний прийняти 1100 глядачів. Його загальна площа займає 576 квадратних метрів при висоті 10 метрів…».
Величність будови вражала з перших моментів її відкриття. І з того часу це один з найбільших культурних осередків міста.
Творча складова
Сергій Ситник розповідає, що, не зважаючи на коронавірусну пандемію та воєнні часи, у палаці культури продовжують діяти творчі колективи за різноманітними напрямками.
«У нас залишилися працювати практично всі колективи. Для прикладу, народний цирк «Юність», випускники якого виступали із сольними номерами у всесвітньо відомому «Cirque du Soleil» та по всьому світу. Працює династія Назаренків з танцювальним колективом «Вікторія» – метри палацу. Також танцюють два колективи естрадних танців та народні «Сузіря Дніпра», де зберігаються національні традиції. Співають у нас у трьох колективах: «Натхнення», «Дитячий світ», «Задзеркалля», – розповідає директор палацу.
Згадує він і колектив «Скрипки Кременчука», який знають не лише у місті, а й далеко за його межами.
Трохи легенд
«Привиду немає, але дух мистецтва існує», – наголошує Сергій Ситник.
Він розповідає, що першопочатково Кременчук не повинен був мати такий палац культури – для необласного центру він не призначений. Однак, завдяки тогочасному керівництву міста таки вдалося збудувати тисячну залу.
«Такого плану палаців культури по Україні багатенько було (у Черкасах, Маріуполі, Горлівці). Але є свої нюанси: добудована ще одна частина для артистів, вверх три поверхи…», – ділиться Ситник.
Він говорить, що за планом будівля мала стояти іншим боком–фасадом дивитися на місто. Розповідає, що свого часу бульдозерист вирив котлован під забудову, вже палі забивали, а коли розгорнули план, виявилося, що зовсім не так, як потрібно стоїть.
Згадує нинішній керівник закладу корифея палацу культури, завідувачку художньо-постановчою частиною Катерину Володимирівну Чорнобиль, яку всі вважали талісманом на сцені.
«На кожному концерті вона сиділа на своєму місці. І місцеві артисти, і гості знали, що коли вона на місці, то все буде добре. А коли вона пішла, зробили портрет і над тим місцем, де вона займала свій пост, його розмістили», – згадує Ситник.
Ділиться він і цікавинкою, що проводячи екскурсії палацом культури, розповідається, ніби центральні мармурові сходи є майже копією сходів посольства України у Франції.
«А минулого року до Кременчука завітав колишній Міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Тож набрався нахабства і запитав, чи дійсно це так», – що ж той відповів, залишимо у таємниці.
Варто відмітити, що на сцені МПК є декоративні побиті сходи – їх понівечив російський співак Філіп Кіркоров, адже йому свого часу не дозволили задіювати їх для виступу. Тож він спересердя ще й ногами потоптався і пошкодив диван.
«Ті, хто приїздив із північної столиці, завжди були хамами», – наголошує Ситник. Показує він і зрізи каменів у приміщенні, на яких німецькі художники розгледіли пейзажі України. Тож кожен елемент палацу має своє особливе значенні і свої цікаву історію.
Плани
«Всі чекають ювілеїв, подарунків, ремонтів. Не пощастило нашому палацу. Дата така дійсно виявилася проклятою: побудований у 50-річчя СРСР, тепер свій 50-літній ювілей припав на 100-річчя СРСР. Тож святкувати треба у інший час. А на 60-річчя палацу буде 10-річчя перемоги України», – говорить керівник закладу Сергій Ситник. Він розповідає, що палац нині знаходиться на бул. Пушкіна, назву якого пропонують змінити.
«Ми подали свою пропозицію на перейменування – на Леонтовича. Він не кременчужанин і з нашим містом пов’язаний лише тим, що і у нас співають «Щедрика» – найпопулярніший національний продукт у світі», – зазначає кременчужанин.
«Петровський був катом українського народу і більше 20 років палац не носить його ім’я. У розробці назва – «Козацька слава». Відмічу, маємо вітраж В.Задорожнього (заслужений діяч мистецтв України) «Наша пісня – наша слава». Дуже гірко, що у палаці прощаються із захисниками. Так склалося, що вся козацька слава через наш палац проходить. Зараз мріємо про перемогу, а ювілеї ще будуть», – додає Ситник.
Матеріал підготувала Тетяна Красельникова
Фото Олександра Попенка та із архіву Кременчуцького краєзнавчого музею
