Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 6 Мая 2021
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Вы здесь

Немає нічого неможливого, або Калейдоскоп жіночих історій

8 березня 2021

«Кременчуцька газета» зібрала розповіді тих, хто не зупинився на шляху досягнення мрії.

У сучасному світі вже нікого не здивуєш тим, що часом жінки можуть виконувати чоловічу роботу, яка ще якихось 50-100 років тому вважалася неприйнятною для «ніжної статі». Зараз багато векторів життя однаково відкриті для всіх.

Кременчуцька газета обрала кілька цікавих, на думку редакції, історій про таких неймовірних і водночас звичайних жінок із Кременчука і довколишніх міст. У кожної з них була своя мрія, яку вони здійснили – і стали саме тими, ким є зараз.

Тетяна Ковкіна, одна з небагатьох пілотес в Україні у великій авіації

Змалку я мріяла стати пілотесою. Однак для навчання потрібно було багато грошей, а моя сім’я незаможна. Тому 5 років я вчилася на інженера з аеронавігаційного забезпечення у державній льотній академії у Кропивницькому, згодом працювала за фахом. Паралельно збирала гроші на здійснення мрії, а потім отримала освіту пілота. Мої батьки-медики хотіли, щоб я пішла їхніми стопами.

Я добре розбираюся в цій темі, однак мене завжди манило небо. Тепер я одна з небагатьох пілотес в Україні у великій авіації, пілотую Boeing. Згадалося, як одного разу підліток, який мріє керувати літаком, коли мене побачив, здивувався: «А ви пілот?». А далі вибіг із криком: «Мамо, а ти мені казала, що дівчат-пілотів не буває!!!» Сподіваюся, хлопчина теж здійснить свою мрію».

Олена Ніколайчук, водійка великовантажного автомобіля в кар’єрі


«Два роки тому після народження другої дитини я подала анкету на працевлаштування у компанію Ferrexpo, але не вказала бажану вакансію. У той час якраз ішов набір жінок-водійок. Мені запропонували кермувати БеЛАЗом.

Знала тоді лише, що це – величезний автомобіль. Згодом потрапила на невеличку екскурсію на Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат – і «закохалася». Страшенно захотілося там працювати. До того ж мій тато – водій, і я з дитинства мріяла здати на права і сісти за кермо автомобіля. Тепер я кермую самоскидом BELL B35D фірми Bell Trucks America, Inc, вага якого – 40 тон, а максимальна вантажопідйомність у кузові – до 40 т. У людей складаються стереотипи, наприклад, що для того, аби працювати з великою технікою, треба мати неабияку фізичну силу. Звичайно, сила теж трохи потрібна, але головне – мати бажання. Адже це просто транспорт, який має великі розміри, і все.
Кожна робота складна по-своєму. Ніщо не дається легко, ніщо не дається просто так».

Альона Єгорова, акушерка, прийняла понад 8 тисяч пологів

«З дитинства не хотіла пов’язувати з медициною життя, мріяла про юридичну кар’єру. А ще бачила себе льотчицею-випробувачкою, адже тато в мене поліцейський, а дід – військовий. Однак, дивлячись, як я турбуюся про тварин, моя мама, яка працювала у санепідстанції, запропонувала таки спробувати себе в медицині. Ще будучи студенткою, під час практики зустрілася із лікаркою, яка приймала пологи, коли я народжувалася.

І я зрозуміла, що акушерство – це моє покликання. У медперсоналу має бути контакт із породіллею, так і вона легше народить, і нам менше хвилювань. Перші пологи я прийняла 1 квітня 1997 року, народилася тоді дівчинка. Відтоді на моєму рахунку вже понад 8 тисяч пологів. Вважаю свою професію неймовірною, адже акушерка відповідає і за вагітну, і за нове життя».

Аліна Луцик, парашутистка

«Стрибки з парашутом – це моя дитяча мрія. Із 14 років на кожен День народження та Новий рік я загадувала бажання стрибнути. Не знаю, звідки у мене воно виникло, 18-19 років тому не було YouTube та доступу до екстремальних відео. Напевно, раз побачила по ТБ якесь відео чи новину про парашутистів і зрозуміла, що хочу так само в небо. Не просто хочу, а ДУЖЕ ХОЧУ. І от одного дня моя мрія здійснилася. Так сталося, що той екстрим зі мною розділила мама. Вона відділялася прямо переді мною, тому весь свій політ я думала, як і де вона там. Я розхвилювалася, коли ми приземлилися і вже всі зійшлися, а мами все не було. Потім вона прийшла зі зчесаним підборіддям, але ціла та щаслива. Я дуже хвилювалася за маму, тому враження та емоції від стрибка були змазані та розмиті. І вирішила, що треба спробувати небо на смак ще раз. Потім захотілося більше, вище, адреналіновіше. Закінчила курси «юного парашутиста», склала залік і отримала сертифікат, де написано, що тепер я офіційно «стала пташкою і вмію літати». Насправді, парашутний спорт – це не про як-небудь відділитися від борту та як-небудь приземлитись, аби руки-ноги були цілі. Парашутний спорт поділяється на різні види: купольна акробатика, групова акробатика, стрибки на точність, повітряний балет… Наразі я шукаю себе в ньому і обираю, що більше сподобається.


Певний період у своєму житті я мріяла стати стюардесою, щоби поєднувати мою пристрасть до неба, нових місць та іноземних мов. На щастя чи на жаль, не судилося. Але я знайшла інший варіант і спосіб побачити хмари не над собою, а під собою.
Для мене небо – це політ, свобода. Також це можливість перезапустити мозок і побачити, наскільки ми, люди, і наші буденні проблеми дрібні та незначні. Раджу всім знайомим стрибнути з парашутом хоча б раз у житті. Неможливо описати та передати ці емоції та враження, це не можна ні з чим порівняти на Землі».

Анна Ткаченко, військова музикантка

«Я з самого дитинства знала, що музика – це моє життя. Мій тато –вчитель вокалу у комунальному закладі культури «Кременчуцька дитяча музична школа №2» і учасник муніципального колективу «Славутич». Також сильно на мене вплинула участь у прославленні церкви «Життя у Христі». Тому до Кременчуцького педагогічного коледжу ім. А. Макаренка я вступила не стільки заради професії, скільки, аби потрапити до народного дівочого оркестру «Роксолана». Я чула, що колектив їздить на гастролі до Італії. А музика і подорожі – це моя пристрасть. Закінчивши навчання, я потрапила до військового оркестру 194 понтонно-мостового полку Держспецтрансслужби у місто Новомосковськ (Дніпропетровська область).

Після військової служби мала контракти в Китаї та Туреччині. Потім працювала з кавер-бендом Spring Band та авторським проєктом Marlen. І тепер знову повернулася у військовий оркестр, де задаю ритм, адже я – барабанщиця».

Світлана Гордієнко, чемпіонка світу з бодіфітнесу

«Я народилася у спортивній сім’ї. Тато і мама – дипломовані тренери зі спортивної гімнастики, тому спорт був у моєму житті з раннього дитинства. У 8 років мене запросили вчитися і займатися спортивною гімнастикою у школу-інтернат, але батьки не віддали. Шкода стало маленьку донечку. На цьому мій шлях у великий спорт припинився. Уже багато років моє життя пов’язане з хореографією. Я закінчила музичну школу з класу хореографії, Олександрійське училище культури, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Винниченка, де отримала спеціальність «хореограф, психолог». Багато років працювала хореографом. Ми з чоловіком – Олександром Гордієнком, віце-президентом Національної Федерації бодібілдингу України, суддею міжнародної категорії з бодібілдингу – побували на Чемпіонатах України та світу. Мені сподобався цей вид спорту і виникло величезне бажання виступати.

Про фітнес мріяла з дитинства. Я дебютувала в Черкасах на Чемпіонаті України-2020 у фітнесі і отримала титул чемпіонки країни. Виступала на чемпіонат світу в Санта-Сусанні (Іспанія), де серед майстрів віком 40-44 роки теж перемогла. Таке не забудеться ніколи. Кожен мій успіх – це наша спільна перемога з моїми тренерами.

Наразі не розслабляюся і разом із командою тренерів продовжую підготовку до міжнародних і національних турнірів. Все тільки починається».

Катерина Мусієнко, депутатка міської ради від фракції «Європейська солідарність»

«Під час моєї роботи в Європейському Парламенті неодноразово піднімалася тема успішності України через реформу регіонів. Особливо часто говорили про децентралізацію, важливість залучати молодь і допомагати місцевому бізнесу. Я поставила собі питання: як я можу залучити свій професійний досвід і знання для практичної допомоги своєму місту і регіону? Саме тоді вперше задумалася про депутатство. Поштовхом стало те, що багато різних міст почали звертатися до євроінституцій, і ми активно працювало з ними на рівні ЄС, але Полтава чи Кременчук не звучали зовсім. Я вирішила, що моє розуміння механізмів роботи з обох боків буде корисним громаді, молоді, адже крім професійного досвіду маю також розуміння сфери міжнародної освіти, стажувань. Усвідомивши, чим і як я можу бути корисною, вирішила йти на вибори, а зараз уже продовжую працювати над конкретними проєктами, які будуть оголошені протягом цього місяця. Моя сфера роботи в Європейському Парламенті тісно пов‘язана з питаннями України. Це і підготовка аналітики, резолюцій, і проведення зустрічей з нашими парламентарями, постійна співпраця з Посольством і Місією при ЄС. Звичайно, паралельно займаюся навчанням в Оксфорді, науковими проєктами, тісно співпрацюю з низкою громадських організацій в Україні.

Також є членом руху добровольців «Простір свободи», який займається багатьма ініціативами від екології до закону про мову. А у вільний час полюбляю йогу, готувати, цікаві дискусії з друзями і готуюсь пробігти марафон. У дитинстві ж я хотіла бути акторкою і журналісткою, навіть, коли навчалася у ліцеї у Кременчуці, заснувала журнал, де ми висвітлювали події та проблеми міста. Але в якийсь момент зрозуміла, що мені подобається не тільки писати про події, але безпосередньо бути їх ініціаторкою, учасницею змін. Мені здається, політична сфера дає можливість втілювати такі зміни, хоча і зараз інколи тягнеться рука написати коротку статтю чи огляд.

У моїй сфері діяльності дуже багато історій і випадків трапляється щодня, адже дипломатія і політика – це динаміка, постійний рух. Найцікавішою, мабуть, була минулорічна подія, яку ми дуже довго і складно готували разом із Місією України при ЄС – Український тиждень в Європейському Парламенті. Ми захоплено формували програму, хотіли поділитися найкращим, показати, яка наша країна. В рамках тижня мала відбутися виставка «50 винаходів України», але оскільки часу на проведення було мало, я хвилювалася, що не всі парламентарі зможуть її побачити. І от за день до великого відкриття ми великою командою розвісили всі картини, підготували зал, прийшли ввечері до офісу, і вже після робочого дня отримали повідомлення: «через пандемію COVID-19 парламент закривається на карантин». Звичайно, через нерозуміння ситуації ніхто і не подумав знімати картини.

Наступного ранку Парламент так і не відкрили для відвідувачів (депутати продовжували працювати), але ніхто тоді не думав, що карантин триватиме більше року. Таким чином, наші картини так і залишилися висіти на довгі місяці, і багато депутатів змогли пройтися галереєю та побачити їх. Зняли картини майже за 3 місяці – так наша виставка «затрималася» і привернула увагу, її можна назвати однією з найдовших у стінах інституції. А ми все ще продовжуємо чекати кінця карантину, і все ж плануємо провести Український тиждень в цьому чи наступному році».

Матеріал приурочено до свята 8 Березня - Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир. Вітаємо всіх причетних зі святом! Бажаємо натхнення, завжди бути коханими і реалізовувати усе те, що іноді здається неможливим!

Нагадаємо, як працює жінка-водій багатотонного кар'єрного самоскида.

Історія перемог Аліси Бажукової.

Знай наших: гімнастка із Кременчука, яка стала зіркою у Німеччині.

 

Історії збирала Тетяна Красельникова

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Ми в Telegram

Підписатися