«Кременчуцька газета» підготувала серію інтерв’ю з начальником Полтавської обласної військової адміністрації Дмитром Луніним. Наші питання ми розподілили по блоках «Війна і особисте», «Про життя Полтавщини», «Бюджет, безробіття та як вижити заводам у Кременчуці», «Кадри» тощо. Сьогодні ми подаємо перший блок інтерв’ю «Війна та особисте», де керманич Полтавщини розповів про ранок і день 24 лютого, коли почалася війна, про готовність області до неї, свій графік роботи, про безпеку громадян, а також про зарплату та кохану, чарівну дружину.
Дмитро Сергійович Лунін народився 31 березня 1980 року у місті Харків.
Закінчив харківську школу №119.
У 2001 році закінчив Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (спеціальність «Економіка і підприємництво») та здобув кваліфікацію бакалавра.
У 2003 році закінчив Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (спеціальність «Економічна кібернетика, інженер-менеджер»).
2006—2013, Тhe Open University, MBA.
2016—2017, Києво-Могилянська бізнес-школа, фінанси і маркетинг.
У 2021 році закінчив Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління» ХНУ ім. В.Каразіна, спеціальність «Публічне управління та адміністрування».
Трудову діяльність розпочав у листопаді 2003 року керівником відділу збуту ТОВ «Троянда-Харків». Далі був підприємцем, а у грудні 2019 року призначений першим заступником голови Полтавської обласної державної адміністрації. З грудня 2021 року — до цього часу — тимчасовий виконувач обов'язків голови Полтавської обласної державної адміністрації.
Із 24 лютого 2022 року — начальник Полтавської обласної військової адміністрації.
Батько керманича Полтавщини Сергій Лунін також магістр державного управління, а мати Лариса Луніна - Заслужений вчитель України.
Дмитро Лунін виховує двох синів: Дмитра і Данила.
А під час війни він знову одружився.
Дмитро Лунін кандидат у майстри спорту з боксу, баскетболу, плавання. Він переможець Всеукраїнських змагань.
На відміну від мера Кременчука Віталія Малецького, Дмитро Лунін відкрито спілкується з журналістами і не переховується від них, відповідаючи на всі їхні запитання. Цим ми і скористалися, поставив багато питань керівнику області і поділивши їх на блоки. Перший з них - про війну та особисте.
- Яким для вас був ранок і день 24 лютого?
- День розпочався о 4-й годині ранку. Тоді мені зателефонували з Миргорода й повідомили, що росіяни атакували наш військовий аеродром. А далі – низка телефонних дзвінків від батьків і друзів, які живуть на Харківщині. Там почали активно обстрілювати. На роботі я з командою був о 5-й ранку. Одразу ж по відеозвʼязку організували прямий і постійний контакт з керівництвом держави, Кабміном, Міністерством оборони, з усіма головами обласних адміністрацій. Постійний контакт з нашими правоохоронцями та військовими. Телефон не замовкав. Це був день, коли вся Полтавщина консолідувалася, запустила та розкрутила величезний механізм оборони області та системної допомоги сусіднім регіонам.
- Полтавщина була готова до війни?
- З одного боку, до будь-якої війни не можна бути готовим. Це завжди неочікувано, особливо у 21-сторіччі, коли потрібно розвивати науку і технології, а замість того по полях їздять танки й БТРи. Однак з іншого боку, як і вся країна, так і Полтавщина за дорученням Президента готувалася до будь-яких сценаріїв. Саме для цього формувалася територіальна оборона, військкомати працювали з резервістами, поліцію ще з початку лютого перевели в «особливий режим». І перші дні показали, що ворога вдалося втримати саме завдяки готовності наших Збройних сил.
- Як сильно з початку війни змінилося ваше ставлення до життя та роботи як керманича області? Наприклад, мешканці Харкова розповідали, що найстрашніше було почути гул літаків, які пролітають майже над головою. Раніше це здавалося чимось неможливим, немислимим. Чи була у вас така особлива точка, коли усвідомлюєш, наскільки жахлива війна?
- В своєму житті я завжди будував плани і стратегії на різну дистанцію – короткострокові, середньострокові і далекострокові. Війна стала тим, що зруйнувала цю мою життєву установку. Вона буквально зірвала всі плани і задала інший ритм та темп життя й роботи. Особливо в перші дні війни найголовнішими стали питання, які треба вирішувати за хвилини, не було часу на довгі роздуми та наради.
В подальшому почала більше проглядатися перспектива на середній дистанції, стало зрозуміло, що війна затяжна і відповідно вже будуються плани й стратегії. Тепер мій головний орієнтир в житті – перемога. Під це і підлаштовуюся. Перше – ввечері кожного дня аналізую, що зроблено. Друге – планую, що я завтра повинен зробити. В загальних рисах я думаю і про життя після перемоги, але це, мабуть, поки не є визначальним.
Щодо «особливої точки» усвідомлення всього жаху війни, то я не можу назвати такого конкретного «тригера» – все надто швидко розвивалося: удари по Миргороду, масовані обстріли Харкова, наступ на всіх напрямках, жахливі новини з Бучі… Все воно спресувалося у свідомості в один чорний важкий згусток болі й гніву. Але завдяки йому я розумію й ніколи не забуваю, що в нас немає іншого вибору, як тільки перемогти. Ми не маємо права залишити цю війну у спадок дітям та онукам.
- Розкажіть про свій робочий графік в перші тижні війни?
- О 4 годині ранку 24 лютого розпочався суцільний робочий день, який триває вже понад 4 місяці. Якщо в перший місяць вдавалося поспати хоча б 3-4 години на добу, то це, можна сказати пощастило. Слова, якими б доречно було описати роботу команди в перший час, можна знайти в молодіжному сленгу. Це – висіти на телефоні. Одним телефонним кількахвилинним дзвінком вирішувалися такі речі, на які б за мирного життя знадобився б день, а то й тиждень.
- А чи самі мешканці Полтавщини вже звикли до війни?
- Вважаю, що до війни неможливо звикнути, це завжди напруження і стрес. Але наші люди не тільки адаптувалися за 4 місяці, але й підготувалися. Малий та середній бізнес вже давно працює нормально, пристосувавшись до воєнного часу, зокрема комендантської години і блокпостів. Це стосується й аграріїв, які завершили посівну вчасно та на всіх запланованих площах. Наші військові, правоохоронці, територіальна оборона – робили і роблять все для того, щоб область була надійно захищена. Це і фортифікаційні споруди, й постійні тренування, є зброя, є чим захищатись. Паралельно з цим волонтери, бізнес допомагають забезпечувати армію й переселенців. На власні очі бачу, що область готова. Однак закликаю деяких людей не розслаблятись і пам'ятати, що в країні війна.
- Ви зараз спускаєтесь у підвал під час повітряної тривоги?
- Я дотримуюсь усіх відповідних вимог безпеки, як і команда ОВА.
- Яка зараз зарплата керівника області?
- В мене залишається зарплата першого заступника голови облдержадміністрації. На карту отримую майже 32 тис грн. Напередодні війни на цій посаді я виконував обов'язки керівника області, а 24 лютого був призначений начальником обласної військової адміністрації.
- Як пройшов ваш перший медовий тиждень? Чим дивували свою наречену у Полтаві, і розкажіть трохи про те, де познайомилися, як зустрічалися і чому лише зараз вирішили одружитися?
- У мене був дуже нудний перший медовий тиждень, бо його не було взагалі (посміхається). Ми вдвох з Олександрою розписали в Подільському РАЦСі в Полтаві, далі була вечеря з батьками, рідними і друзями. А наступного дня з самого ранку вже був повністю в роботі. Полтаву моя дружина добре знає. Ми тут жили ще відтоді, коли я працював першим заступником. Познайомилися ми з Олександрою на моїй попередній роботі.
Саме через війну, я зрозумів, що не варто важливі речі відкладати на потім. Навпаки, в такі часи важких випробувань треба робити те, що важливо, і те, що є самим життям. Одружуйтеся, народжуйте дітей, просто живіть. Так ми здолаємо всі ті жахи, які принесла війна. Так ми залишаємося людьми. І так ми переможемо війну в собі.
Олег Булашев
