Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Среда, 19 Февраля 2020 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Жадан у Кременчуці: про реальне, фантастичне, і чому вони стають у ряд - як тільки навчишся любити

15 декабря 2019

Як космонавтика, футбол, поезія та музика поєдналися у житті письменника. 

Маріуполь, Запоріжжя, Кропивницький...і 13-го грудня - до Кременчука із презентацією 5-го студійного альбому «Мадонна». Постійні маршрути, творчі вечори, волонтерство, соціальна активність, переклади, а ще 5 романів, понад десяток поетичних збірок та музика у співавторстві з українським музичним гуртом «Собаки в космосі». Усе це - про відомого українського письменника Сергія Жадана. Класика сучасності, який має як українські, так і міжнародні нагороди, кременчуцька публіка слухала у Палаці культури «Кредмаш». Його незабутні «Рок-музикант», «Депутати», «Кобзон», «Я люблю цю країну, навіть без кокаїну» за дотепними, інколи саркастичними текстами викривають важливі для суспільства питання, що можуть заторкнути як молодь, так і старші покоління. Та завжди його романи, як і тексти віршів та пісень, адресовані думаючим: тим, кому не все одно. 

Кременчуцькій газеті вдалося поспілкуватися із Сергієм перед концертом. Та дізнатися, чим іще на сьогодні зайнята голова поета; коли він встигає втілювати стільки культурних проектів, а окрім цього - бути ще й батьком та звісно ж, українським патріотом. 

- Тож вітаємо вас, Сергіє, у Кременчуці! Знаємо, що ви нещодавно повернулися з Маріуполя, де давали концерт перед військовими. Розкажіть, яка там зараз ситуація... вашими очима.

- Стабільна ситуація. Живе велике місто, розвивається. Єдине, що там недалеко лінія фронту і це накладає своєрідний відбиток на життя тамтешніх мешканців.

- У рідному «Ворошиловграді» коли були?

- Наприкінці квітня 2014 року. Там уже тоді були сепаратисти, але і ще частково українська влада. Наприкінці квітня тоді у мене там реалізувався творчий вечір у Луганському театрі ляльок.

- Свого часу вся Україна зачитувалася - як на мене одним із найкращих ваших творів та одним із моїх найулюбленіших - «Ворошиловградом». У ньому ви описуєте частинку України. Як вважаєте, яке у міста майбутнє. 

- Я думаю, що це унікальна частина України (бо будь-який наш район унікальний). Але не згоден в тому, що ні на що не схожий. Насправді мені здається, що соціальні, політичні та інші аспекти Луганщини нічим не різняться від того, що робиться тут на Полтавщині, Черкащині, Кіровоградщині чи на Заході України. І мені здається, що все-таки вони досить подібні. З одного боку, це не дуже добре, бо скрізь зараз не дуже. А з іншого - це і є джерелом поєднання. Бо нам усім варто вирішувати ті самі проблеми: що східнякам, що західнякам, що тим, хто живе на Херсонщині.   

- Ви були активним учасником Харківського майдану і у вас багато поезій, у яких є доля революційного пророцтва. Візьмемо хоча б «Моряка річкового флоту». Наскільки після 2013 та 2014-го років змінилися саме ви?

- Думаю, я змінився доволі сильно. І всі події вплинули, як і початок російської агресії безперечно. Адже це й до сьогодні визначає головні речі. Тобто, я живу в країні, яка воює. Хтось живе в країні, де війни нема.

- До нас сьогодні ви приїхали саме з музичним концертом. Пам'ятаю драйв і крутий настрій на вашому концерті ще в 2009 році, також з «Собаками в космосі». Наскільки змінився ваш колектив за ці 10 років?

- Суто музично, думаю, що ми розвиваємося. Ми записали новий альбом, і як на мене, він найкращий.

- Який основний меседж «Мадонни»?

- Ну полягає він у тому, що треба любити життя і людей, з якими тебе звела доля. Треба ставитися в великою повагою до тих, з ким ти пересікаєшся на життєвих шляхах.

- Ви часто подорожуєте. У потягах вас впізнають?

- Так, у потягах, аеропортах, у метро. 

- І вся ваша поезія, як і раніше, списана виключно з людей, яких бачете у соціумі?

- Великою мірою, так. Мені цікаво не лише створювати, а й відтворювати реальність. І у мене завжди викликало цікавість усе, що довкола нас відбувається. Щось виклає симпатичний інтерес, щось викликає критичне ставлення. Але так чи інакше я намагася реагувати на те, що чіпляє. 

- Їздити, подорожувати, писати романи, поезію, бути соціально активним. Коли Жадан все встигає? Коли все це пише?

- У нас 24 години в добі. А писати можна і в дорозі. 

- Як рідні ставляться до ваших поїздок і частої зайнятості?

- Я люблю своїх рідних, а вони люблять мене.

- У вас чудова донечка, із якою ви інколи викладаєте дописи в інтернеті. Вона уже цитує тата?

- Цитує та цінує нашу собачу творчість. Вона просто сама співає і пару років ходила в етнографічну студію і співала фольклор та займається естрадним вокалом. Окрім цього, у свої 7,5 років вона ходить ще й на балет. Тобто, вона дівчинка, яка цікавиться мистецтвом і мені це подобається. Вона любить наш репертуар і навіть час від часу співає з нами на концертах. Я дуже сподіваюся, що вона не втратить цього інтересу. Я піду на пенсію, і вона замінить мене. 

- Вона погоджується?

- Більше ніж! Але ж їй тільки 7 з половиною років. 

- Повертаючись до вашої творчості, у вас же дуже багато шанувальників...

- Шанувальники - це у Олега Вінника, а у мене читачі та слухачі. 

- Який був найкращий подарунок від них?

- Багато чого дарують. А от щоб згадати щось таке цікаве... Найголовніше - це те, що час від часу я звертаюся до людей, щоб вони підтримали ту чи іншу ініціативу. Коли займаюся волонтерством - для мене найдорожче - коли люди скидаються, щоб чимось допомогти. Або, наприклад, коли допомагають купити автомобіль. Це справді дуже дорогого коштує. Це те, заради чого варто щось робити, їздити, виступати і спілкуватися з людьми. 

- Тим паче, коли люди на це відповідають. 

- Безперечно. Просто коли люди тобі довіряють у тому, що ти робиш - це найважливіше. 

- Років 15 тому ви кардинально знищили стереотип, що український письменник не може заробляти лише на своїй діяльності. При тому, не поступаючись своїми принципами та совістю. Тож що потрібно людині, щоб досягти успіху, окрім того, щоб мати талант та його розвивати?

- Треба мати любов. І любити те, що ти робиш, любити тих, з ким поруч. Насправді людину дуже важко обдурити. Адже людина відчуває - чи ти щирий чи просто маєш бажання зіграти на її почуттях. А якщо є чим щиро поділитися - тобі люди будуть відгукуватися. А це найфантастичніше: коли ти відчуваєш щирий обмін енергіями, а не те, що побудоване на грошах, кон'юнктурі чи ще якомусь успіхові.

- Ким в дитинстві мріяли бути?

- Космонавтом, звичайно. Адже в радянському суспільстві всі ним хотіли бути. Тоді я трішки підріс і міряв бути футболістом. Я займався футболом і ми були чемпіонатами Старобільського району. Я і досі граю у футбол.

- І інколи ви берете участь у футбольних благоійних змаганнях...

- Так, до речі, в січні ми їдемо грати з пластунами на Донбас. Адже на Донбасі є пласт, а це сама по собі фантастична структура. 

- Спортом зранку займаєтеся?

- Коли є час, інколи люблю бігати.

- Повертаючись до вашої творчості і того, що все-таки є доля передбачення у ваших віршах. У вас інколи запитують: Сергій, а зщо далі буде?

- Насправді дуже не люблю, коли письменники беруть на себе цю функцію. Майбутнє можливе за однієї лише умови: якщо ми всі будемо розвиватися, будемо працювати, битися за цю країну ібудемо намагатися змінювати її на краще. І впевнений, що нас чекає світле майбутнє Якщо ж ми складемо руки і відійдемо в бік, склавши відповідальність на когось іншого - то нічого хорошого нас не чекає. 

- А побажати хочеться перед нвоорічними святами, щзоб наступний рік був хорошим, успішним. Щоб  у ньому було якомога більше безтурботності, якомога менше проблем. І щоб ця війна нарешті завершилася. А ще хочеться, щоб ми повернули собі наші окуповані території і нарешті зайнялися Україною.

 - А можете прочитати щось останнє зі своєї творчості?

- На жаль, останнє не памятаю, але взяв книгу, зможу прочитати. Я ж вважаю себе східняком. Адже сам родом з Луганської області, живу в Харкові. І грубо кажучи, все життя живу, не відїжджаючи 50 кілометрів від російського кордону. І вірш, власне, про те, що у нас там відбувається. 

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Коли згадувати немає кого, вона засинає.

Нагадаємо, Без понтів, але з позицією: Жадан і Собаки представили у Кременчуці новий альбом «Мадонна».

 

 

Ліна Романченко

фото Олександра Попенка

відео Олексія Орлова

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться