Розповідь про те, який захист під час війни може дати будівля старих інтендантських складів.
У Кременчуцькій публічній бібліотеці після тривалої перерви нещодавно відновились зустрічі «Цікаві історії із запасників музею». Директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська розповіла ще одну* легенду - про «Білого вартового», якого можна зустріти на Правобережжі нашого міста.
Вона тісно пов’язана з іншою історією. А саме з розповідями про примару, яку зустрічають у стінах Міського краєзнавчого музею.
Її бачили в музейних залах у вигляді напівпрозорого жіночого силуету. І це привид зовсім юної дівчини Іларії, доньки колишнього власника особняка – фабриканта Володарського, який свого часу володів тютюновою фабрикою у Кременчуці.
Підприємство приносило гарні прибутки і Іларія була завидною нареченою. І ось Володарські вирішили віддати доньку заміж за «потяганого життям» вдівця із Катеринослава. Але дівчина навідріз відмовилась від цього шлюбу, адже була закохана і таємно заручена із військовим офіцером Даміаном. Проте, знаючи це, мати дівчини пішла на хитрість: Іларії заборонила виходити із обійстя, а нареченому повідомила через знайомих, що її донька поїхала жити в Катеринослав до вдівця. Не витримавши цієї звістки, юнак застрелився, а його наречена зовсім скоро померла від горя. Отак коротко можна описати історію кременчуцьких закоханих. Але навіть після смерті вони розділені і ось чому.
Привід Даміана можна зустріти на Правобережжі Кременчука.
«Я думаю, що він був сміливим, мужнім чоловіком, але при цьому мав ніжну і трепетну душу. Його фотографія не збереглась, проте може є десь в запасниках музею не підписана, чи в когось з містян. Однак відомо, що він не зміг витримати втрату коханої і скоїв самогубство.
І привид його можна зустріти на території колишніх інтендантських складів. Саме там, де і застрелився», - розповіла Гайшинська.
До речі, комплекс будівель добре видно, якщо їхати в Крюків на потязі. З лівого боку видно приміщення з білими колонами. Їдучи громадським транспортом, їх не побачити.
«Привид Даміана називають ще «Білий вартовий». Час від часу білу постать помічали чи то на даху комплексу будівель, чи то на краєчку, чи навіть на вершині покрівлі. І весь час його погляд прикутий до Лівобережжя нашого міста. Він не може зустрітися із коханою, адже їх розділяє Дніпро», - говорить Алла Павлівна.
У той же час він був дуже прихильним до військових, які у різні часи перебували і служили у комплексі будівель інтендантських складів.
«Мені цю історію саме і розповів військовий. Зазвичай ці люди не вірять у подібні історії. Але солдати, які несли тут чергування, під час служби говорили, що час від часу бачили білого привида. Між собою вважали, що то був гарний знак. Це означало, що їх кудись вивезуть (на ті ж навчальні стрільби) і буде хоч якесь пом’якшення служби, або до когось приїдуть рідні з гостинцями.
Цивільні його називали «Білий вартовий», а солдати - «Наш». Їх командири нерідко за ці забобони сварили, мовляв, що це за радянські солдати, які вірять у різноманітні нісенітниці. Однієї ночі мій співпромовник йшов коридором (а вони там довгі і вузькі), коли з'явилася постать у старовинній військовій формі, навіть видно було, як блиснули ремені і портупеї. Тож він ненавмисно руки виставив і аж відійшов назад. І в цей момент на місце, де він стояв, із стелі випав величезний камінь. На підлозі аж з’явилась вм’ятина та пішли тріщини. Уже це не міг військовий пояснити собі нічим: ні солдатськими байками, ні чим іншим. Просто він врятував своє життя», - із розповіді директорки краєзнавчого музею.
Вона говорить, що серед крюків’ян і досі є повір’я, пов’язане з комплексом вищезгаданих будівель.
«Якщо дістатися галереї другого поверху і стати точно посередині, щоб вершина фронтону проходила уявною віссю через тім’я, а в цей час на небі був повний місяць і його добре видно – то це знак загадувати бажання. Воно обов'язково збудеться. Але головне, що треба знати, що зараз цей військовий об'єкт під охороною», - зауважила Гайшинська.
Вона запевняє, що після цього ритуалу можна повернутися з будь-якої важкої подорожі і навіть із війни.
«Мені це розповідали ті крюків’яни, які були юнаками в 1941 році і йшли на фронт. Перед тим приходили до будівлі. Не знаю, як вони домовлялись з вартовими (тоді це був діючий військовий об'єкт), але запевняли: всі, хто туди пробрався, той повернувся живим із Другої Світової війни. Зараз туди не потрапиш, але хочу сказати, що все руйнується нещадно. Мені здається, як я проїжджаю повз, то чую, як зітхає Даміан. Йому сумно, що незабаром може зникнути його притулок і йому нікуди буде подітися», - говорить вона.
Варто згадати, що поховано Даміана також у Крюкові на цвинтарі біля собору.
«Я всім хочу побажати, щоб ніколи і ніхто не розлучався з тим, кого любить, навіть якщо навколо страшно темно. Міцно тримайте світло в душі і пам'ятайте про цю руку Даміана, яка тягнеться через століття, щоб допомогти вберегти від нещастя», - слова Алли Павлівни.
Нагадаємо, де у Кременчуці знаходиться русалчин міст.
Чому у Міському саду треба шукати Марусчине дерево.
Легенди рідного Кременчука: флотоводці, про яких ми не знали, та привид дому Володарських.
Олена Ліпошко
