Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Понедельник, 14 Октября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Дню міста присвячується: ВІДБУДОВА ПОВОЄННОГО КРЕМЕНЧУКА

 

16 сентября 2019 14:15
Дню міста присвячується: ВІДБУДОВА ПОВОЄННОГО КРЕМЕНЧУКА

Хронологічно-об’єктовий опис за 25 років - 1943-1968 рр.

29 вересня Кременчук святкуватиме свій черговий День народження. Сьогодні Кременчуцька газета починає друк книги «Відбудова повоєнного Кременчука. Хронологічно-об’єктовий опис за 25 років - 1943-1968 рр» відомого автора Анатолія Сербіна.

Він член Національної спілки журналістів України, завідувач інформаційно-аналітичним відділом управління охорони здоров’я виконкому Кременчуцької міськради.

Анатолій Сербін народився на Полтавщині у 1951 році. Закінчив у 1974 році Полтавський медичний стоматологічний інститут. Друкуватися почав у 1976 році. З 1980 й до 1991 року був громадським кореспондентом кількох місцевих та Всеукраїнських видань.

З 1987 й до 2004 року працював редактором медичної газети Кременчука «Усе про здоров’я».

У 2000-2006 рр.- власкор газети Міністерства охорони здоров’я «Ваше здоров’я».

Він автор 48 книг на історично-краєзнавчу і медичну тематики. Редактор і упорядник 12 книг інших авторів.

Консультантами видання стали Попов Ю.В. – колишній головний інженер колективного підприємства «Житлобуд», заслужений  будівельник України та Балацький Г.Г. – колишній муляр колективного підприємства «Житлобуд»  із 40-річним будівельним стажем.

В книзі, на підставі архівних матеріалів 1943-1968 років та спогадів мешканців міста, розповідається про величезні обсяги важкої і складної роботи, проведеної для відбудови повоєнного Кременчука – від перших будівельних організацій й до розвитку потужного промислового потенціалу та соціально-економічного піднесення міста.

Щодня на сайті Кременчуцької газети ми публікуватимемо глави книги з фотографіями.

Сьогодні читайте частину першу про відновлення життєдіяльності Кременчука: тяжкі наслідки гітлерівського варварства та про підготовчі заходи до відбудови міста.

 

Відновлення життєдіяльності  Кременчука

(1943-1945 рр.)

Перед початком Другої світової війни Кременчук був значним промисловим і культурним центром Полтавської області. У місті працювали 17 великих промислових підприємств, зокрема, кілька тютюнових фабрик, вагоноремонтний, машинобудівний і цегельний заводи, річковий порт, 22 загальноосвітні школи, у т. ч. сім – для дорослих, Палац піонерів із концертним залом на 300 місць, 39 бібліотек з книжковим фондом понад 100 тисяч примірників, драматичний театр з власною артистичною трупою і глядацьким залом на 500 осіб, кінотеатр та цирк, у яких могли розміститися щонайменше півтисячі глядачів. Для надання медичної допомоги функціонувало 6 лікарень і диспансерів, 16 поліклінік й амбулаторій.

Нахабний напад на країну гітлерівських загарбників, пожежі й бомбування, концтабори та гестапо не тільки зупинили стрімкий розвиток наддніпрянського Кременчука, але й на довгих два роки занурили його в морок, оселили жах, спопелили житлові будинки та зруйнували промислові підприємства, знищили зелені насадження, погубили й скалічили життя десятків тисяч його мешканців. Ні, мабуть, не зупинили розвиток міста, а відкинули на 10-15 років назад!

На місці колись квітучого і красивого міста залишилися суцільні руїни та згарища. Тодішній військовий кореспондент московської газети «Правда» Борис Полєвой – автор багатьох відомих книг, зокрема, «Повісті про справжню людину», писав: «Відступаючи, німецькі мерзотники все ж таки встигли підпалити місто. Зараз, коли я пишу ці рядки, на місто, на Дніпро спустилася густа пітьма. Підпалений німцями Кременчук горить, як палаючий факел. Його здалеку видно на десятки кілометрів. Полум'я підіймається над випаленою, спотвореною Україною, як факел, який закликає до помсти».

29 вересня 1943 року війська Степового фронту, після триденних запеклих боїв, звільнили Кременчук від гітлерівських загарбників, які залишили після себе суцільні руїни житлових і адміністративно-культурних будівель та цілковиту розруху міського господарства. Були знищені усі промислові підприємства міста й більшість соціально-побутових та житлових приміщень, зруйнована електростанція, водогін, каналізація, міст через ріку Дніпро, спиляно і спалено понад 100 тисяч декоративних і фруктових дерев. Майже на дві третини скоротилося число жителів: у 1945 році їх проживало всього 38 тисяч, більшість серед яких – жінки й діти. 92 відсотки житлового фонду міста перетворено в руїни чи спалено: до початку війни у Кременчуці налічувалося 6200 комунальних будинків, після закінчення залишилося лише 42 (!). І цей перелік втрат наддніпрянського міста можна продовжувати й далі.

Звільнений Кременчук являв собою моторошне видовище: тотальні руйнування й численні згарища, величезні завали на вулицях і подвір’ях та височенні купи обпаленої цегли, відсутність електрики й водопостачання, незліченна кількість пеньків і головешок від колись розкішних зелених насаджень. «Кременчук – це другий Сталінград. Тут повсюди тотальні руйнування і згарища», – читаємо у книзі В.Севастьянова «Наслідки фашистської окупації».

«Я ніколи не думав, що Кременчук удасться відновити. Мені здавалося, що легше побудувати нове місто, ніж відновити гігантські руїни», –  сказав О.Костромін, визволитель Кременчука, котрий відвідав заново відбудоване, зелене і красиве місто на Дніпрі через 35 років після закінчення Другої світової війни.

11 березня 1946 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки», у якому був зазначений термін відбудови Кременчука – до 1950 року. Визначивши наше місто за найвищим ступенем зруйнованості, Уряд виділив на відбудову у 4-й п’ятирічці 570 млн карбованців.

 

Підготовчі заходи до відбудови міста

Одразу після визволення Кременчука,  головою  виконкому  Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих обрано депутата Верховної Ради СРСР I-го скликання Буднього Олександра Андрійовича.

Це був час, що вимагав умілого й талановитого керівництва, беззавітного патріотизму нещадно пораненому місту, титанічних зусиль і повної самовіддачі мешканців Кременчука. А перед керівництвом стало нагальне питання: поновлення роботи комунального господарства міста та діяльності медичних і освітніх закладів, організація швидкого відновлення майже тотально зруйнованого і спаленого Кременчука.

1 жовтня 1943 року відбувся загальноміський мітинг, були терміново створені аварійно-відбудовчі бригади та охоронні загони.

Щодня до рідного міста поверталися евакуйовані жителі та підприємства, прибували фахівці, робітники, службовці, діти. А, отже, Кременчуку конче необхідно було житло, дитячі садочки, школи, заклади культури й охорони здоров’я. Для цього потрібні не тільки робочі руки, будівельні матеріали та техніка, але й потужна будівельно-монтажна установа (управління, трест, комбінат), що могла б взяти на себе організацію цих робіт і відновити місто з попелу, повернути йому колишню красу та славу. (До 1941 року у Кременчуці функціонувала малопотужна будівельна організація «Поштова скринька № 1». Однак такі масштаби будівництва їй були не під силу.  Прим. авт.).   

З огляду на ситуацію, що склалася, усього через півтора місяця після звільнення міста – 15 листопада 1943 року – Кременчуцький міськвиконком, вивчивши стан і обсяги руйнації житлово-комунального господарства, звернувся до Полтавського облвиконкому і Харківголовбуду з клопотанням про дозвіл створити при Кременчуцькому виконавчому комітеті міську будівельну організацію, підпорядкувавши її Харківському Головбуду. Вона повинна була вирішити завдання відновлення вщент зруйнованого міста і капітального будівництва. 

Іншої дієвої альтернативи, ніж власна, міська, потужна будівельна організація на той час не існувало. Адже після такого масштабного руйнування, щоб якнайшвидше відновити місто, зберігши цілісність його архітектурного вигляду, необхідно було зосередити наявну нечисленну техніку та обмежені людські ресурси в одних руках, організувавши тут ще й виготовлення будівельних матеріалів, столярних виробів та підготовку молодих робітників необхідних спеціальностей.

Вирішити це, одне із пріоритетних міських питань, взявся безпосередньо голова Кременчуцького міськвиконкому О.А.Будній, бо розумів, що тільки йому, як чинному депутату Верховної Ради СРСР, не відмовлять, що він зможе переконати обласників своїм авторитетом. 

Слід зазначити, що згадані вищестоящі організації з розумінням поставилися до пропозиції міської влади Кременчука і відразу ж дали згоду. А відтак, міськвиконком на своєму засіданні 10 грудня 1943 року приймає рішення про створення міської будівельної організації й початок підготовчих робіт та набору робітників і інженерно-технічних працівників. В даному рішенні йшлося також про створення необхідної будівельної бази, комплектації її спеціальною технікою, автомобільним й гужовим транспортом. Звісно, були встановлені досить жорсткі терміни, призначені відповідальні особи, визначено дату повторного розгляду про хід виконання.

Ця радісна інформація блискавично рознеслася по місту й у його мешканців з’явилася реальна перспектива на нормальні побутові умови та швидку облаштованість міського життя.

Як розповідали старожили, до приміщення міськвиконкому прийшли працевлаштовуватися десятки людей – усі хотіли бути в лавах тих, хто відроджуватиме місто, усі прагнули швидше залікувати зяючі рані, нанесені йому нещадною війною.

Проте, набір робітників та інженерно-технічних працівників розпочався лише через кілька місяців. Адже, передусім, треба було підготувати відповідну нормативно-правову базу діяльності будівельної організації, підібрати керівника, підшукати місце розташування контори управління та  будівельної бази, а уже потім набирати робітників.

Слід зазначити, що одразу ж виникли складнощі при визначенні місця для контори управління, бо придатних приміщень було не багато, а охочих їх зайняти – сотні. Є документально непідтверджені відомості, що у перші дні контора знаходилася в приватному будинку фельдшера Шабаніна, який люб’язно його надав, а сам оселився у Першій міській лікарні. Та, зрештою, пошуки увінчалися успіхом і нетривалий час новостворене управління знаходилося в частково уцілілому приміщенні на вулиці Академіка Маслова, 22, а будівельна база – на вигоні поблизу махоркової фабрики (вулиця 1905 року. Прим. авт.), що продувався усіма вітрами.

Невдовзі у місті з’явилися оголошення, що до будівельної організації будуть зараховувати лише тих робітників, які мають особисті інструменти (молоток, сокира, кельма, ножівка, стамеска, долото, зубило, свердло, коловорот, рубанок і т. і.) для роботи на будівництві. Та швидко це оголошення зникло, бо у зруйнованому місті майже усі інструменти залишилися під завалами.

Утім, містяни були настільки свідомими громадянами, що навіть без цього оголошення приходили влаштовуватися на роботу з відрами, мотузками, ломами тощо.

Збереглися відомості про те, як один мешканець Кременчука похилого віку привіз в контору ручний візок, доверху наповнений різним непотрібом і намагався довести усім, що це обов’язково згодиться. Зважаючи на наполегливість, його зарахували, а потім дуже дякували, бо в його, на перший погляд непотрібі, було усе необхідне. Як невдовзі з’ясувалося, це був відомий у місті столяр, тесляр і покрівельник, котрий, щоб гітлерівці не впізнали його і не заставили працювати на них, відростив собі розкішну бороду.

А 18-річний юнак, на прізвище Герасимов, привів у щойно організовану бригаду мулярів, до якої кілька днів тому був зарахований, свого 16-річного молодшого брата і наполіг, щоб його теж взяли у бригаду. І хоча в такому віці заборонялося брати на роботу, та йому приписали два роки й усе ж зарахували до бригади.

У цьому контексті слід згадати неповнолітнього Миколу Ляшенка, сина відомого у довоєнному Кременчуці покрівельника, якого нещадна війна залишила без ніг і він не міг більше виконувати улюблену роботу. Тож син прийшов замінити батька і домігся, щоб стати членом бригади покрівельників.

Траплялося чимало й інших випадків, що демонстрували любов корінних мешканців до рідного міста, про один із яких не можна не розповісти. До контори кілька днів підряд приходив інвалід на примітивному, ніби зробленому сокирою, дерев’яному протезі. Але йому відмовляли, посилаючись на неможливість у такому фізичному стані працювати на будівництві. І він на певний час зник. «Образився», – подумали усі. Та через кілька місяців, коли управління уже працювали на повну силу, він знову з’явився і став демонструвати різні танці, як свого часу вчинив відомий льотчик Маресьєв. Це не могло не подіяти – його взяли столяром й він швидко і якісно виготовляв вікна та двері, а потім очолив бригаду. На жаль, історія донесла до нас лише прізвище цього робітника – Шаповал.

І таких прикладів, що демонстрували палку любов мешканців до рідного міста, бажання якнайшвидше залікувати величезні рани, нанесені йому жорстокою війною, відбудувати й зробити ще красивішим, зручнішим, було безліч.

 

Далі буде...

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться