Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 14 Ноября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

«Відбудова повоєнного Кременчука»: Кременчук ми усе ж відбудуємо!

 

19 сентября 2019 10:00

29 вересня Кременчук святкуватиме свій черговий День народження. До свята Кременчуцька газета друкує книгу «Відбудова повоєнного Кременчука. Хронологічно-об’єктовий опис за 25 років - 1943-1968 рр»  відомого автора Анатолія Сербіна. Щодня на сайті Кременчуцької газети ми публікуватимемо глави книги з фотографіями. Сьогодні читайте наступну частину книга.

 

Кременчук ми усе ж відбудуємо!

Щодень до звільненого, але зраненого Кременчука поверталися з евакуації його мешканці. Та деякі з них, особливо ті, що мали маленьких дітей, турбуючись за малечу, не наважувалися цього робити.

Так було і з родиною Шевченків. До Кременчука повернувся лише старший син, Ігор, якому виповнилося 19 років. Приїхав, як він казав, на розвідку. Та залишився назовсім, оскільки побачив, що рідному місту конче потрібні робочі руки. Спочатку працював в аварійній бригаді, яка займалася розчисткою завалів міста, потім був включений до складу різноробів і кожного дня отримував наряд на виконання тієї чи іншої роботи. Жити не було де, тож його прихистили у щойно викопаній землянці, до спорудження якої й він доклав руки, члени бригади – трохи старші чоловіки. Через два тижні, коли Ігор уже остаточно визначився зі своїми планами, він написав мамі до далекого Свердловська докладного листа, з фотокопією якого мені удалося ознайомитися.

Ось зміст цього послання (перекладений із російської мови зі збереженням стилістики та пунктуації. Прим. авт.). «Привіт із Кременчука! Добрий день чи вечір мої дорогі рідні, мама, сестричка Зіна, братик Олежка, тітка Мотрона та хазяйка Алевтина Митрофанівна! Поспішаю повідомити, що я живий і здоровий. До Кременчука добрався за 10 днів, слава Богу без особливих пригод, тільки дуже зголоднів і весь час дуже хотів пити.

З великим смутком, мої дорогі рідні, повідомляю вам, що нашого рідного Кременчука фактично немає. Ні, я не помилився, немає. Нашої вулиці немає, немає і нашого будинку – на його місці суцільні руїни. Ніяких наших речей біля будинку я не знайшов – усе під завалами. Кажуть, що при їх розбиранні дозволять забирати власні речі й здавати у спеціальний склад для їх зберігання. Немає ні цирку, ні театру – нічого немає. Суцільні руїни. І дуже багато згарищ. Розповідають, що Кременчук дуже сильно горів, а полум'я і дим було видно за кілька кілометрів. Та ви не лякайтеся, Кременчук ми усе ж відбудуємо! Наше місто буде ще красивішим! Я вірю, що Кременчук буде відбудований, бо усі живуть цим бажанням, працюють з раннього ранку й до пізнього вечора. І тільки й розмов, як найшвидше відбудувати місто. Те що ми невдовзі відбудуємо наш Кременчук, у мене ніякі сумніви не виникають і не виникнуть.

А тепер трохи про себе. Я дуже правильно зробив, що приїхав, бо тут відчуваю себе набагато дорослішим і пишаюсь, що я зараз серед перших відбудовників – так мене і таких як я  тут називають. Бо ми відбудовуємо Кременчук. Я дуже цим пишаюся. Живу поки що у землянці. Щоб ви зрозуміли що це таке, коротенько його опишу. Це викопана у землі прямокутна яма, глибиною, мабуть, метрів зо три. З одного боку влаштовані східні. Зверху ця яма накрита землею і ще чимось, щоб дощ не мочив. На вході облаштовані двері із якогось будинку розбитого. Зараз усі пишуть заяви на «буржуйки», бо по всьому зрозуміло, що тут доведеться і зимувати. Оце таке наше житло. За ліжка служать дерев'яні настили, а замість ковдр – розрізані мішки. На щастя зараз у місті ще не холодно, тому не замерзаємо. Що буде взимку, поки що важко уявляю. Та мене заспокоюють, що усе буде гаразд.

Так що до Кременчука вам поки що повертатися не треба, бо робочих рук у вас обмаль, а ротів багато і житло для вас треба, та й діти у нас маленькі – боюся, що зиму не переживуть у землянці. А ось на весну можете збиратися. Наш старший був у виконкомі й чув, як казали, що відновлювати зруйновані будинки будемо і зимою й одночасно будуватимемо нове житло. Думаю, що до весни, уже побудуємо достатньо.

У Кременчуці зустрів дуже багато не місцевих. Просто люди приїздять допомагати, бо почули, що місто сильно зруйноване. На будівництві багато жінок, так що, мамо, вам треба навчитися якійсь будівельній спеціальності, бо думаю, що бібліотекарі тут не скоро знадобляться. А Зіна нехай теж трохи вчиться самостійно, бо кажуть, що у класи будуть зараховувати не за віком, а за знаннями, тож її можуть зарахувати до малечі. Дитячих садочків теж немає. Діти бігають по вулицях самі. Лазять по руїнах – сам бачив.

Вас, мабуть, цікавить, як ми харчуємося. Продукти отримуємо за продуктовими карточками, складаємося з бригадою і харчуємося усі разом. Вода є, але привізна – по 10 літрів на людину на добу, та обіцяють невдовзі налагодити колонки. Так що ще раз вам рекомендую не зриватися з місця. А ось батько, як тільки демобілізується, нехай одразу ж їде до Кременчука, бо робочих рук не вистачає – скрізь працюють молоді дівчата та жінки. І діти теж працюють – розсильними.

Учора приходив до нас якийсь начальник і цікавився, яка в кого освіта. Мене, мабуть, з моїми 10-ма класами  направлять на навчання, ймовірно на будівельника, до Полтави.

Буду закінчувати листа. До побачення. Всіх обнімаю і цілую. Ваш Ігор».

 

Далі буде…

 

Нагадаємо, Дню міста присвячується: ВІДБУДОВА ПОВОЄННОГО КРЕМЕНЧУКА

«Відбудова повоєнного Кременчука»: перші кроки відбудови Кременчука

Фото сайта https://okrain.net.ua

 

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться