Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Понедельник, 16 Декабря 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

«Відбудова повоєнного Кременчука»: перші кроки відбудови Кременчука

 

17 сентября 2019 10:00

29 вересня Кременчук святкуватиме свій черговий День народження. До свята Кременчуцька газета друкує книгу «Відбудова повоєнного Кременчука. Хронологічно-об’єктовий опис за 25 років - 1943-1968 рр»  відомого автора Анатолія Сербіна. Щодня на сайті Кременчуцької газети ми публікуватимемо глави книги з фотографіями. Сьогодні читайте наступну частину книга.

 

Перші кроки відбудови Кременчука

Першій будівельній організації, створеній у Кременчуці, дали назву «Поштова скринька № 40» (у ці роки багато організацій мали назву «Поштова скринька». Однак підтвердження того, що вони створювалися лише на базі в’язниць, немає. Тож чому обрали саме таку назву, не зовсім зрозуміло. Прим. авт.)

Вона почала функціонувати у першій половині 1944 року (за документально непідтвердженими даними – з 19 січня. Прим. авт.). Головне завдання щойно організованого підприємства, на першому етапі, зводилося до створення бази міської будівельної індустрії. Адже будувати – означає не тільки точно спланувати, але й зуміти на практиці реалізувати плани, втілити їх у життя. І тут не обійтися без потужної будівельної бази, на яку, як на міцний фундамент, опирається будівництво. Наступним завданням, що вирішувалося паралельно з першим, був початок масового відновлення зруйнованих об’єктів, а також промислового, житлового й соціально-культурного будівництва.

 

Штатний розклад будівельної організації

«Поштова скринька № 40»

 на організаційний період

        Назва                          Кількість

        посад                               посад               

Начальник                               1,0

Старший інженер                    1,0

Старший бухгалтер                 1,0

Касир                                       0,5

Виконроб                                1,0

Завгосп                                    1,0

Діловод                                    0,5

Керівником «ПС-40» призначено інваліда 2 групи Другої світової війни М.С.Баглаєва. Він, незважаючи на поранене ворожими кулями тіло, підірване здоров’я, по-фронтовому, чітко, оперативно й швидко вирішив усі організаційні питання, грамотно організував роботи з розбирання завалів і відбудови зруйнованих будинків та споруд. Баглаєв створив штаб, на кшталт військового, який щоденно збирав і аналізував усі відомості про відновлювально-    розчистні роботи, що проводилися у наддніпрянському місті.

Звісно, телефонного зв’язку з об’єктами не існувало і для доставляння даних залучалися діти, які це доручення виконували з великим бажанням та завзяттям, бо теж хотіли бути причетними до великої справи. З їх допомогою та нехитрим пристосуванням і здійснювався необхідний зв’язок. На підставі отриманої інформації вирішувалося, куди сьогодні направити людей, техніку, а звідки – тимчасово зняти. 

У складі тільки-но створеної будівельної організації були сформовані бригади бетонників, теслярів, штукатурів, мулярів, покрівельників, а також бригада столярів з переробки деревоматеріалів і виготовлення столярних виробів. Крім кваліфікованих робітників, працювали різнороби, без яких на будівництві, як відомо, обійтися важко. Загальна чисельність робітників у перший рік функціонування будівельної організації «Поштова скринька № 40» сягала 150 осіб.

Важливо зазначити, що в основному працювали підлітки 17-18 років та дівчата, що разом складали 45% від загальної кількості усіх працівників. Саме на їх незміцнілі, юні плечі й випала уся ноша післявоєнної відбудови міста. І вони витримали цей нелегкий іспит, не здалися, не підвели: багато серед першопрохідців стали в подальшому відомими будівельниками, орденоносцями за доблесну працю. Утім, це було дещо пізніше.

А першим етапом відновлення Кременчука стало розбирання завалів, розчищення проходів і проїздів, оскільки до багатьох будинків неможливо було підійти через суцільні, величезні згарища і руйнування. Для цього спеціально створеною комісією, до якої увійшли будівельники  (Шамрай, Головченко) та представники міської влади (Куценко, Бражник), протягом тижня були обстежені усі спалені і зруйновані будівлі, вивчено можливість пересування вулицями. На підставі висновків комісії, архітектором-аматором Г.Золотухіним була накреслена карта міста з позначенням масштабів завалів, а міськвиконкомом – затверджений поетапний план їх розбирання.

Першочерговим завданням ставилося розчищення проходів і проїздів, а потім – часткове розбирання будинків, які необхідно відновити, та повне розбирання тих споруд, що відновленню не підлягають, але будівельні матеріали із яких можна використати для відбудови частково уцілілих будівель.

З раннього ранку й до пізнього вечора, вручну проводилося розбирання спалених і зруйнованих будинків та відбір матеріалів, які можна використовувати повторно в будівництві: цеглу, бутовий камінь, бетонні перемички, дерево, з яких потім виготовлялися будівельні конструкції. Щодня кожен робітник здавав не менше 300-500 штук очищених від розчину цеглин. З розбитих і спалених будинків витягалися радіатори водяного опалення, вирізалися труби, демонтувалися металеві східці, інші металеві конструкції, які потім повторно використовувалися в будівництві. Також заготовлялися придатні до використання покрівельні матеріали. 

Це була не лише нелегка, але й досить небезпечна робота. Так, одного разу, троє робітників, не помітивши під завалом снаряду, що не розірвався, пошкодили його і... позбулися життя. Ще двоє чоловіків, які знаходилися на відстані, відбулися численними травмами. В іншому місці обвалилася стіна і поховала під собою двох молодих хлопців. Характерно, що робочий день не нормувався, як мовиться, – від зорі до зорі. Не існувало й вихідних, адже усі розуміли, що сувора зима спитає за все. 

Починаючи з кінця 1944 року, у Кременчуці працювали ще кілька будівельних організацій. В їхньому числі – УНР (управління начальника робіт) – будівельна організація, яка в основному займалася відновленням промислових об’єктів наддніпрянського районного центру. Разом з тим, це управління, як і інші будівельні організації міста, з метою якнайшвидшої відбудови зруйнованого житлового фонду, залучалося для відновлення та будівництва житла, а також об’єктів соціально-культурного призначення. І на їх рахунку немало важливих будівельних об’єктів Кременчука. Загалом же до кінця 1944 початку 1945 року, у зруйнованих приміщеннях, а то й просто неба, відновили роботу 47 великих і малих промислових підприємств, електростанція, 10 будівельних і 7 транспортних організацій, 14 шкіл, 3 технікуми, 19 дитячих садочків.       

З кожним днем темпи відновлювально-будівельних робіт нарощувалися і настала нагальна потреба архітектурного оформлення міста, щоб воно отримало власне обличчя, було зручним та безпечним для мешканців, мало перспективу забудови на майбутнє. Відтак, у червні 1945 року, для планомірного відновлення зруйнованого Кременчука, була створена міська архітектура, яка відразу ж приступила до корегування довоєнного генерального плану забудови районного центру. Однак, у серпні 1945 року, через відмову узгодження Держпланом у зв’язку з проєктуванням Кременчуцької ГЕС, ця робота тимчасово припинилася. «На початковому етапі проєктування Кременчуцької ГЕС передбачалося греблю споруджувати на півтора кілометра ближче до Кременчука, ніж вона є зараз, тому капітальне будівництво у місті, на певний час, було заборонено. Але потім від цього варіанту будівництва ГЕС відмовилися й надалі уже не поверталися», – читаємо у книзі К.С.Іванова «Становлення енергетичного господарства Радянського Союзу».

Усе ж на початку 1946 року генплан був скоригований, погоджений і розпочалася планомірна забудова центральної частини Кременчука. За короткий термін архітектура затвердила 10 нових проєктів та скоригувала понад 100 раніше затверджених проєктів забудови міста. Зроблено відвід території для будівництва суконної фабрики, механічного та тарного заводів, друкарні, млинзаводу й розширення машинобудівного заводу імені Й.В.Сталіна (нині ПрАТ «Кредмаш». Прим. авт.). Ці території були досить обмеженими за площею, бо ніхто тоді не міг передбачити потужного промислового розвитку Кременчука, а, отже, – значних площ, що знадобляться промисловим гігантам міста.

Робота будівельника з давніх-давен і до сьогодні є досить нелегкою, а в післявоєнний час – і поготів. Засобів механізації – мінімум. У перші місяці розчин для мурування й штукатурення, в основному, готувався вручну у земляних ямах, що викопували біля кожного будівельного об’єкта (металеві бадді з’явилися дещо пізніше. Прим. авт.). Бетон готували на твердому майданчику за допомогою котка «їжака», який по колу тягала пара коней. Потім відрами його заливали в риштування, а розчин – носили на поверхи. Цеглу піднімали на саморобних наспинних чи ручних ношах, а важкі будівельні конструкції – на примітивних ручних блоках та мотузках. 

«Поштова скринька № 40» в цей період мала всього 5 вантажних автомобілів, які пройшли нелегкі дороги війни й були зношені вщент, циркулярну та маятникову пилки довоєнного зразка, кран-укосину (найпростіший підіймальний кран, у якого  кронштейн-укосина з блоками закріплюється на колоні, стіні тощо. Прим. авт.), розчиномішалку з кінним приводом, застарілий стрічковий транспортер, 13 коней з упряжжю, кілька інших простих механізмів та пристосувань (блоки, мотузки, ломи, лопати, ноші, «їжаки» тощо). Ось і все, що було в розпорядженні тодішніх будівельників. Тож чимало робітників приносили на будівництво власні інструменти: відра, сокири, молотки, ломи, мотузки й т. і, про що уже зазначалося.

Відомість обладнання «ПС-40» (власний інструмент не враховувався)

                                         (1944 рік)

– вантажний автомобіль         –   5  одиниць

– циркулярна пилка                 –   1 шт.

– маятникова пилка                 –   1 шт.

– кран-укосина                         –   1 одиниця

– розчиномішалка

               з кінним приводом    –   1 од.

– стрічковий транспортер        –   1 одиниця

– столярний верстак                –   1 одиниця

– точило кругле

              з ящиком для води     –  1 одиниця

– коток «їжак» кінний             –   2 одиниці

– драбина                                 –   5 одиниць

– коні з упряжжю                     –  13 голів

– блоки різні                             –    5 шт.

– мотузки різні                         –  15 зв’язок

– лом металевий                       –  25 шт.

– обценьки                                – 17  шт.

– ломик-обценьки                     –  9  шт.

– лопати різні                            – 47  шт.

– сокира                                    – 12  шт.

– молот                                     –   7  шт.

– зубила різні                            – 21  шт.

– ноші дерев’яні                       – 17  шт.

– відро                                      – 25   шт.

– кельма                                   –  35  шт.

– шершебка                              –   9   шт.

– рубанок                                 –  11  шт.

– фуганок                                 –    3  шт.

– ножівка                                  –    7  шт.

– молоток                                 –  11  шт.

– лещата                                  –    3  шт.

– ковадло                                 –   1  шт.

– ножиці по металу                 –    2  шт.

– долото                                   –   8  шт.

– киянка                                   –    2  шт.

– склоріз                                   –   3  шт.

– коловорот                               –  2  шт.

– свердла                                   – 19  шт.

– рашпіль                                  –   2  шт.

– напилок                                  –   3  шт.

Відсутні механізми й пристрої доповнювалися юними, але вже мозолистими руками молодих мешканців Кременчука, їхньою ретельністю й великою любов’ю до свого рідного міста, а також натрудженими руками морально і фізично зранених фронтовиків та переживших окупацію жінок.

А нерідко справлятися із труднощами допомагала робітнича кмітливість: будівельники самотужки й за власними конструкціями виготовляли усілякі пристосування, що полегшували й прискорювали їхню роботу. Так, робітник Д.Сиротинько запропонував робити настили на риштуваннях із понівеченої дерев’яної підлоги зруйнованих будинків, а маляр Маслова – виготовити довгу штукатурну дощечку, щоб нею удвох рівняти розчин на стінах. 

Такий незавидний стан з механізацією будівельних робіт зберігався майже до 1950 року, коли поступово стали надходити крани «Піонер», піднімальні механізми, з’являтися деякі пристосування для полегшення роботи будівельників, інша техніка. Важливо відзначити, що в перші післявоєнні роки рівень механізації будівельних робіт становив всього близько 3%.

Багато відсутніх металевих інструментів (ломи, зубила і т. і.) будівельники виготовляли у вправного коваля М.Лисенка з містечка Новогеоргіївськ (нині затоплене Кременчуцьким водосховищем. Прим. авт.), який дивом зберіг обладнання своєї кузні від фашистських загарбників, а після звільнення населеного пункту, одразу ж обладнав кузню і став допомагати усім, хто потребував його уміння. Тож кременчуцькі будівельники возили до нього арматуру та різні металеві конструкції, із яких він виготовляв кустарним способом необхідні примітивні інструменти.

Кінський коток «їжак» для приготування будівельного розчину (частіше глиняного і рідше цементного. Прим. авт.) так само було виготовлено кустарним способом. Знайшли товстий стовбур наполовину спаленого дерева. Вирізали з уцілілої частини колоду, завширшки півтора метра. А потім із міцного дерева зробили спиці, товщиною 7 і довжиною 30 сантиметрів та повставляли їх у кілька десятків просвердлених отворів по всій поверхні котка. А з боків змайстрували пристосування для зачеплення кінської упряжі.

У перші роки відбудови Кременчука будівельна індустрія ще тільки набирала темп, тому будівельних матеріалів постійно не вистачало, не було налагоджено постачання устаткуванням та електроенергією. Тож багато будівельних матеріалів і конструкцій доводилося виготовляти на місці. Зокрема, відчувався дефіцит залізобетонних перемичок на віконні й дверні пройми. Аби усунути цю перешкоду, робітники О.Панасенко та К.Бугай змайстрували пристосування, за допомогою якого виготовлялися високоякісні перемички. Важливо особливо зазначити, що усі ці роботи виконувалися вручну.

У столярній майстерні просто неба виготовлялися віконні й дверні блоки. Враховуючи, що ліс ще не надходив, доводилося використовувати дерево з розібраних будинків. Товсту деревину розрізали вручну над спеціальною ямою чи на будівельних козлах – один робітник зверху, а інший – знизу. Лише згодом для пилорами був пристосований двигун списаного студебекера (американський вантажний автомобіль, що постачався в СРСР по ленд-лізу. Прим. авт.), який через ремінний пас приводив в рух розпилювальну установку.

Сьогодні важко навіть уявити собі, як можна обстругати ручним рубанком машину дощок. А виявляється можна. Свого часу мені переповідав Микола Охріменко розповідь свого батька Григорія Охріменка: «Верстат стояв під деревом, на той випадок якщо піде дощ – щоб встигнути накрити інструменти і дошки, та й від сонця дерево прикривало. Утім, верстат – це доже гучно сказано. Адже, зазвичай, верстат має пристосування для затискування дощок й інші пристрої. Мій же верстат являв собою кілька дощок 60-ток, покладених на закопані у землю масивні стовпці. Замість гвинтових затискачів існувала прибита на кінці тоненька дощечка з трикутним вирізом. Для розпилювання дощок збоку цього примітивного верстата, а точніше, дощатого настилу, було ще одно пристосування у вигляді великої щілини із міцного дерева.

Тож щоб обстругати дошку, впираєш її у цю тоненьку дощечку  і стругаєш. Потім ставиш дошку на торець і впираєш у трикутний виріз дощечки й обробляєш торець. Для розпилювання дошки, ставиш її в пристосування для розпилювання, затискаєш клином і пиляєш як тобі треба – вдовж чи впоперек.

Бувало, що обстругував кілька кубометрів дощок за день – привезуть машину з пилорами, а увечері уже усі постругані. Звичайно, дуже втомлювався. В спекотні літні місяці інколи навіть не ходив додому – ночував не верстаті. Йди не було сили. Падав та верстат і одразу ж засинав мертвецьким сном».

Теслями також виконувалися міжповерхові перекриття (у перші післявоєнні роки міжповерхові перекриття були дерев’яними. Прим. авт.) та шатрові дахи. Інші робітники проводили покриття дахів залізними листами, або ж черепицею. Та траплялося й так, що цих покрівельних матеріалів не вистачало і тоді дах покривали у кілька шарів руберойдом, або як його називали в ті роки, – тольовим папером. Згодом ці будинки перекрили більш надійними матеріалами, а під деякими з них ще й досі збереглося первісне покриття. 

У період становлення будівельної галузі міста закладався фундамент подальших обсягів нарощування ремонтно-будівельних робіт: розширювалася будівельна база, замовлялися механізми й обладнання, створювалися майстерні, напрацьовувався досвід. Разом з тим, на низькому рівні знаходилася професійна підготовка будівельних кадрів, адже багато колишніх кваліфікованих будівельників загинуло на фронтах чи стали інвалідами.

Зважаючи на це, навчання будівельним професіям проводилося безпосередньо на робочих місцях, методом учнівства. «18-річним юнаком мене зарахували учнем муляра, – розповідав М.К.Шевченко. – На один місяць прикріпили до ненабагато старшого робітника, який мені показав, що і як треба робити. Але через тиждень мене уже поставили на самостійну кладку. Дівчата подавали розчин та цеглу, а я клав. Оце і вся моя наука».

Йому вторила Марія Калина, котра в неповних 18 років стала працювати на будівництві малярем: «Я прийшла на будову, бо хотіла, щоб ми швидше виселилися із землянки, де було холодно і вогко. Була я маленька і худюща, ніби глист. На мене подивилися і кажуть, що якщо ця дівчина день потягає штукатурну дощечку, то завтра взагалі не прийде на роботу. Нехай іде малярем, там точно витримає.

Мене поставили до немолодої жінки – Оришки Пилипівни. Вона мені показала дещо та розповіла про фарби й щітки. Моє навчання тривало пів години. А потім я працювала самостійно й згодом випереджала свою учительку і по якості, і за кількістю».

Цікавими видаються й спогади вдови Катерини Бабенко, яка втративши на війні чоловіка, чудового столяра, вирішила його замінити. «У мого Михайла було багато інструментів – розповідала жінка, – рубанки, фуганки, шершебки, коловороти, молотки, киянки, стамески, долота і ще багато чого. Я дивилася-дивилася на них й одного разу склала у мішок та прийшла в бригаду столярів. Кажу, беріть мене, хлопці, до себе, якщо хочете мати відмінний інструмент. Просто так знаряддя не віддам. Коли вони побачили скільки у мене всякого інструменту, одразу покликали бригадира, а той – начальника дільниці. Так мене і взяли в бригаду, де працювали виключно чоловіки. Спочатку доручали найпростіші операції, а згодом робила усю столярну, інколи навіть теслярську роботу».

А цей випадок будівельниками передавався із покоління в покоління, як приклад беззавітної відданості професії. До будівельного управління навідався інвалід, який, втративши на війні обидві ноги й ліку руку, пересувався на саморобному візку з допомогою своїх рідних та друзів. Він повідав, що до війни працював будівельником, умів виконувати каменярські, штукатурні, малярні та покрівельні роботи, розбирався і в столярних справах, міг викласти піч, плиту чи грубу, збудувати шатрову покрівлю і був дуже закоханий у професію будівельника, але війна відібрала її у нього. 

Він пропонував безкоштовно проводити теоретичні навчання із недосвідченими будівельниками, щоб їм легше було на практиці освоювати ази професії. У проханні ніхто не міг відмовити, бо усі розуміли його почуття, окрім цього пропозиція мала сенс.

Заняття проходили з наведенням багатьох прикладів із власного досвіду, розкриттям будівельних секретів, знайомленням із таємницями успіху будівельників. Тож на ці уроки залюбки ходили не лише робітники-початківці, але й ті, котрі уже працювали певний час.

На жаль, ці заняття наступного року не відновилися – викладач не з'явився, оскільки війна спочатку забрала у будівельника ноги й руки, а згодом – і життя. Звали його Михайлом Стороженком.

Будівельна організація «Поштова скринька № 40» у своєму первозданному вигляді проіснувала до 1945 року, створивши гарне підґрунтя для подальшого швидкого відновлення міста. Потім вона була реорганізована у Кременчуцьке будівельне управління № 2 (БУ-2) і підпорядкована Полтавському обласному будівельному тресту – Облбудтресту. За роки її існування тут було створено профспілковий комітет – будком, який став надійною опорою адміністрації БУ-2 у вирішенні нагальних виробничих питань, та інші громадські організації (партійна, комсомольська, народного контролю тощо), які були обов'язковими у кожному підприємстві й діяли на підставі своїх статутів та відповідних положень.

Далі буде…

Фото сайта https://okrain.net.ua

 

 

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться